ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28.09.06 р.                                                                                 Справа № 33/338

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Новикової Р.Г., при секретарі судового засідання Казеці О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:

за позовною заявою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк

до Приватного підприємства „Райд плюс” м. Шахтарськ

про стягнення 4331грн.24коп.

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача: Шахтарський міський центр зайнятості м. Шахтарськ

в адміністративній справі №33/338.

за участю представників:

від позивача: Сапронова М.О. – за дов. від 15.05.2006р.

від відповідача: Фірус А.О. – за дов. №17/08 від 17.08.2006р.

від третьої особи без самостійних вимог на боці позивача: Москаленко І.І. – за дов. від 27.09.2006р.

СУТЬ СПОРУ: Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк звернулось до Приватного підприємства „Райд плюс” м. Шахтарськ із адміністративним позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4220грн.51коп. та нарахованої пені 110грн.73коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р., екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; розрахунок суми позову та пені.

Як зазначає позивач, відповідно до показників Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача становила 39осіб. З урахуванням цих даних та на підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. норматив робочих місць, розрахований позивачем, становить 2 робочих місця. Фактично на підприємстві працював 1 інвалід.

Відповідно до статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інваліда дорівнює 4220грн.51коп. На підставі статі 20 вищенаведеного закону позивачем була нарахована пеня за період з 15.04.2006р. по 07.07.2006р., яка дорівнює 110грн.73коп.

Ухвалою від 18.07.2006р. було порушено провадження у справі в адміністративній справі №33/338 та призначено попереднє засідання на 04.08.2006р.

На підставі статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з неможливістю продовження розгляду адміністративної справи суддею Дучал Н.М. до розгляду справи був залучений інший суддя. За нормами вищеназваної статті Кодексу судовий розгляд адміністративної справи розпочався спочатку, оскільки було залучено під час судового розгляду нового суддю.

У підготовчому засіданні від 04.08.2006р. представнику позивача було роз’яснено права та обов’язки та повідомлено про можливість примирення згідно зі статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не відмовився від заявлених вимог.

На адресу суду відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв’язку із відпустками працівників підприємства.

За наслідками підготовчого провадження суд постановив ухвалу від 04.08.2006р. про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду на 18.08.2006р.

У судовому засіданні від 18.08.2006р. головуючим були роз’яснені процесуальні права та обов’язки відповідачу, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач не відмовився від адміністративного позову, а відповідач не визнав адміністративний позов. Також сторони не скористались можливістю примирення, передбаченою статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відзиві №18/08-1 від 18.08.2006р. відповідач не погоджуючись із позовними вимогами, посилався на наступне.

Стаття 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. містить вичерпний перелік державних органів до компетенції яких віднесений обов’язок працевлаштовувати інвалідів.

Підприємством було створено 2 робочих місця для інвалідів та повідомлено про це Шахтарський міський центр зайнятості. Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. покладає на підприємства обов’язок створювати для інвалідів певні умови праці та забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

На підставі статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України в засіданні від 18.08.2006р. до 11.09.2006р. оголошувалась перерва.

Ухвалою від 11.09.2006р. суд залучив в якості третьої особи без самостійних вимог на боці позивача Шахтарський міський центр зайнятості м. Шахтарськ та викликав представників сторін і третьої особи у засідання на 28.09.2006р.

У судовому засіданні від 28.09.2006р. представнику третьої особи без самостійних вимог на боці позивач було роз’яснено права та обов’язки.

Представник Шахтарського міського центру зайнятості м. Шахтарськ надав до суду пояснення №01-17/1618 від 27.09.2006р., згідно яких державна служба має право направляти для працевлаштування на підприємства при наявності вільних робочих місць громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до їх рівня освіти і професійної підготовки.

Приватним підприємством „Райд плюс” м. Шахтарськ подавало звіти за формою №3-ПН протягом усього 2005року. Потребу у працевлаштуванні інваліда за спеціальністю „швачка” підприємство відображало у звітах №3-ПН за жовтень-грудень 2005р.

Шахтарський міський центр зайнятості не мав змоги надати відповідачу допомогу у підборі інваліда, оскільки на той момент до центру зайнятості не звертались інваліди з відповідними професійними навичками, знаннями та побажаннями.

Під час судового розгляду були досліджені: Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., розрахунок суми позову; Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів; звіти про наявність вільних робочих місць та потребу у  працівниках за січень - грудень 2005р.; заперечення №18/08-1 від 18.08.2006р.; лист Шахтарського міського центру зайнятості №01-11/1148 від 29.06.2006р.; пояснення №01-17/1618 від 27.09.2006р.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи без самостійних вимог господарський суд встановив наступне.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2005 році становила 39осіб, чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 1 особа.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях Приватного підприємства „Райд плюс” м. Шахтарськ, створених відповідно до вимог вищенаведеної статті становить 2 особи.

Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації

Згідно пункту 3.6. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01) та фонду оплати праці штатних працівників (рядок 04) повинні збігатися з відповідними показниками державного статистичного спостереження форми №1-ПВ термінова-місячна за січень-грудень звітного року.

У рядку 05 відображається середньорічна заробітна плата штатного працівника, яка розраховується за формулою: рядок 05 = рядок 04 * 1000/рядок 01.

З урахуванням цієї формули, розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005 рік становить 4220грн.51коп. Таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом дорівнює 4220грн.51коп.

Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991р. порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Позивачем була нарахована пеня у розмірі 110грн.73коп. за період з 15.04.2006р. по 07.07.2006р.

Відповідно ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України – розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2005року на виконання вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. №875-XII Приватне підприємство „Райд плюс” м. Шахтарськ повідомляло Шахтарський міський центр зайнятості про наявність робочого місця для інваліда.

Шахтарський міський центр зайнятості не мав змоги надати відповідачу допомогу у підборі інваліда, оскільки на той момент до центру зайнятості не звертались інваліди з відповідними професійними навичками, знаннями та побажаннями.

Доводи позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів не створив 1 робоче місце для інваліда і тим самим порушив вимоги ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, судом вважаються безпідставними з огляду на наступне.

По-перше, відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

По-друге, в силу статті 5 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції закону України від 05.07.2001р.) порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992р. у випадках, передбачених законодавством, власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Тобто, чинне законодавство України пов’язує виконання підприємствами, організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено під час судового провадження - у 2005 році відповідач повідомляв органи працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991, про наявність вільного робочих місць для інвалідів.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 №875-XII працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Цей припис Закону конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995  №314 (далі - Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів), згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов’язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11 - 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства „Райд плюс” м. Шахтарськ штрафних санкцій у розмірі 4220грн.51коп. та нарахованої пені 110грн.73коп.

На підставі норм матеріального права, передбачених ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991р., Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995року, Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова – річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України  30 грудня 2004 р. за №1671/10270), ст. 218 Господарського кодексу України, а також керуючись 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 12, 14, 15, 23, 48, 50, 69-71, 79, 81, 82, 86, 87, 89, 92, 94, 98, 107, 110, 112, 121, 122-170, 254, 263 Прикінцевими та Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

                                                              ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Приватного підприємства „Райд плюс” м. Шахтарськ за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача: Шахтарський міський центр зайнятості м. Шахтарськ про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4220грн.51коп. та нарахованої пені 110грн.73коп. – відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

          

Суддя                                                                                                Новікова Р.Г.           

Надруковано 4 примірника: 1 – позивачу; 1 – відповідачу; 1 – третій особі без самостійних вимог; 1 – до справи