Справа № 11-93/11Головуючий у 1-й інстанції Радосюк А.В.
Категорія - ч.2 ст.121 КК України Доповідач - Декайло П.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 березня 2011 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого Декайла П.В.
суддів Крукевича М.Н., Кунця І.М.
за участю прокурора Гузіка Й.М.
представників потерпілої ОСОБА_1, ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
засудженого ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та апеляцією прокурора Лановецького району Нестера М.Б. на вирок Лановецького районного суду від 21 грудня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, тимчасово непрацюючого, раніше не судимого, -
засуджено за ч.2 ст.121 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі.
Судом постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_4 в користь потерпілої ОСОБА_5 50000 грн. завданої моральної шкоди, 2265 грн. 93 коп. завданої матеріальної шкоди та 9100 грн. за надану правову допомогу.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу, залишено без змін – підписку про невиїзд.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. 30 хв., перебуваючи на вул. Вишнівецькій в м. Ланівці Тернопільської області, розуміючи та усвідомлюючи протиправний характер і наслідки своїх дій, умисно наніс один удар ногою в ліву ногу ОСОБА_6, в результаті чого останній впав на землю, де ОСОБА_4 наніс йому один удар по тулубу, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
12 квітня 2005 року під час лікування в Лановецькій комунальній центральній районній лікарні у ОСОБА_6 розвинулося грізне ускладнення її –тромбоемболія гілок легеневої артерії, що призвело до розвитку гострої легенево-серцевої недостатності (небезпечного для життя стану) і в кінцевому наслідку стало причиною смерті ОСОБА_6
В апеляціях:
- захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 просить вирок Лановецького районного суду від 21 грудня 2010 року скасувати та постановити новий вирок за ст.128 КК України. Вказує на те, що прокурором в судовому засіданні було перекваліфіковано дії ОСОБА_4 на ч.1 ст.119 КК України, однак суд незаконно, з власної ініціативи виніс вирок за ч.2 ст.121 КК України, обтяживши його становище та не навівши підстави повернення до вказаного обвинувачення, чим порушив право останнього на захист, а також вимоги ст.277 КПК України. Вважає, що судом неправильно застосовано кримінальний закон щодо кваліфікації дій ОСОБА_4, оскільки він ніяк не міг передбачити виникнення у ОСОБА_6 тромбозу вен безпосередньо внаслідок травми ноги та тієї важливої обставини, що йому було протипоказано застосування антикоагулянтів із за виразки шлунку та фактів, які б стверджували бажання і намір засудженого заподіяти потерпілому якісь тілесні ушкодження чи смерть не здобуто. Також, стверджує про те, що судом при неповному дослідженні всіх обставин справи зроблено однобічний і необ’єктивний висновок щодо вини ОСОБА_4 у інкримінованому злочині та вбачає в його діях склад злочину, передбачений ст.128 КК України;
- прокурор Лановецького району Нестер М.Б. просить даний вирок суду змінити у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного судом покарання, ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, а також визнати ОСОБА_4 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України і з підстав, передбачених п.“в” ст.1 Закону України “Про амністію” звільнити останнього від покарання, як особу, що має дітей, яким не виповнилось 18 років. Посилається на те, що з огляду на обставини справи, показання ОСОБА_4 та свідків, допитаних в судовому засіданні, ним постановою від 27 жовтня 2010 року було змінено обвинувачення ОСОБА_4 на ч.1 ст.119 КК України, мотивуючи тим, що в його діях є необережна вина, що також узгоджується зі змістом п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №7 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.
Заслухавши доповідача –суддю апеляційного суду, міркування прокурора Гузіка Й.М., який не підтримав апеляцію подану прокурором Лановецького району Нестером М.Б. та вважає, що даний вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, покарання призначено відповідно до вимог чинного КК України та не вбачає підстав для його зміни чи скасування, засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали подану захисником апеляцію та просять вирок Лановецького районного суду від 21 грудня 2010 року скасувати і постановити новий вирок за ст.128 КК України, пояснення представників потерпілої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 які вважають, що апеляції як прокурора так і захисника до задоволення не підлягають ,так як вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, покарання призначено засудженому з врахуванням їх думки та відповідно до вимог чинного КК України і не вбачають підстав для його зміни чи скасування, перевіривши матеріали справи та дослідивши наведені в апеляціях доводи, колегія суддів вважає, що апеляція захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та апеляція прокурора Лановецького району Нестера М.Б. до задоволення не підлягають з наступних міркувань.
Доводи апеляції захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 про те, що судом при неповному дослідженні всіх обставин справи зроблено однобічний та необ’єктивний висновок щодо вини ОСОБА_4 у інкримінованому йому злочині, позбавлені підстав.
Як встановлено матеріалами справи, органами досудового слідства та судом дотримано вимог кримінально-процесуального закону, спрямованих на встановлення об’єктивної істини у справі. Викладені у вироку висновки про винність ОСОБА_4 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені всебічно перевіреними в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким суд дав належну юридичну оцінку відповідно до вимог ст.67 КПК України.
Зокрема, з показань засудженого ОСОБА_4, даних ним в судовому засіданні, вбачається, що 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. 30 хв. він біля магазину “Мрія” в м. Ланівці на вул. Вишнівецькій Тернопільської області наздогнав якогось мужчину і наніс йому удар ногою по лівій нозі, від чого останній впав на землю. Наносячи удар по нозі даної особи, думав, що це був ОСОБА_7, з яким у його брата перед цим була сутичка. Оскільки було темно, то він помилився.
Свідок ОСОБА_8, даючи показання в судовому засіданні, вказав, що під час досудового слідства ОСОБА_4 добровільно давав показання, будь-якого фізичного чи психічного тиску з боку працівників міліції чи інших осіб до нього не було. Скарг від останнього чи його захисника під час проведення слідчих дій не надходило (т.3, а.с. 153-154).
З показань свідка ОСОБА_9, даних ним в судовому засіданні, слідує, що 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. він з компанією, в яку входив його брат ОСОБА_4, сиділи в барі “Мрія”, який розташований в м. Ланівці по вул. Вишнівецькій. В цей час у барі виникла бійка, в якій вони прийняли участь. ОСОБА_6 в суперечку не вступав, а вийшов з бару на двір. Через певний проміжок часу він також вийшов на двір, де вже стояв його брат ОСОБА_4 разом з хлопцями, а за декілька метрів від бару лежав мужчина, а саме ОСОБА_6, якого хотіли підняти, але не змогли. Через декілька днів, брат сказав йому, що це він вдарив ОСОБА_6 по нозі, оскільки думав, що це був інший мужчина (т.3, а.с. 156-157).
Cвідок ОСОБА_10, в судовому засіданні,підтвердив, що 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. в барі “Мрія”, який розташований в м. Ланівці по вул. Вишнівецькій виникла бійка. Оскільки бармен почала сваритися, то він вийшов на двір та пішов до ОСОБА_11, щоб просити допомоги. Слідом за ним вийшов ОСОБА_6 Повернувшись через декілька хвилин до бару, побачив останнього сидячим на землі, який повідомив, що молодий хлопець з бару наніс йому удар по нозі та зламав ліву ногу. Оскільки ОСОБА_6 не міг піднятися, то він автомобілем відвіз його додому (т.3, а.с. 157-158).
З показань свідка ОСОБА_12, даних ним в судовому засіданні, видно, що 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. він разом з ОСОБА_4 та іншими хлопцями перебував в барі “Мрія”, який розташований в м. Ланівці по вул. Вишнівецькій. В цей час в барі виникла бійка, в яку вмішався ОСОБА_4 Після конфлікту, він на відстані 10 м. від бару побачив мужчину, який лежав на землі, як пізніше виявилося це був ОСОБА_6, котрий повідомив, що не може встати і біля якого стояли ОСОБА_9 та ОСОБА_13 Коли до ОСОБА_6 підійшов ОСОБА_10, то він разом з братами ОСОБА_4 та ОСОБА_13 пішли додому (т.3, а.с. 148-152).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №303 від 13.05.2005 року (експертиза трупа), у ОСОБА_6 при госпіталізації 01 квітня 2005 року у Лановецьку центральну районну лікарню був виявлений вивих у лівому гомілково-ступеневому суглобі та закриті уламкові переломи у нижніх третинах малогомілкової та великогомілкової кісток зі зміщенням кісткових відламків. Крім наведених вище проявів травми лівої нижньої кінцівки при експертизі трупа були знайдені також по одному синцю на зовнішніх поверхнях правого та лівого плеча. Морфологічні особливості травми лівого гомілково-ступеневого суглобу у ОСОБА_6, а саме: поєднання переломів зовнішньої та внутрішньої кісточок із вивихом таранної кістки назовні, свідчать про те, що ці ушкодження утворилися внаслідок підвертання стопи назовні. Синці, з огляду на сам вид ушкоджень, їх форму та розміри, виникли від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею, індивідуальні властивості якої в ушкодженнях не відобразились. Наведені вище травматичні зміни утворились незадовго до вступу ОСОБА_6 у лікарню, цілком можливо 31 березня 2005 року. Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок тромбоемболії гілок легеневої артерії, що призвело до розвитку гострої легенево-серцевої недостатності. Наведений характер травми у ОСОБА_6 дає підстави вважати, що тромбоемболія гілок легеневого стовбура зумовлена тромбозом вен лівої нижньої кінцівки. Останній виник у передопераційному періоді на фоні переломо-вивиху кісток лівої гомілки з ушкодженням судин (це підтверджується наявністю гематоми в місці ушкодження), вираженого травматичного набряку м’яких тканин, що супроводжувався сповільненням відтоку крові внаслідок стиснення поверхневих і глибоких вен у цій кінцівці та подальшим розвитком трофічних змін в ділянці гомілково-ступеневого суглобу (поява на 4-ий день після госпіталізації “рани” з її нагноєнням). Вищезазначені фактори (сповільнення кровоточу, ушкодження судин, наявність вхідних воріт для поширення інфекції) у сукупності призвели до виникнення тромбозу вен, що в подальшому супроводжувалось відривом тромбів, заносом їх током крові в легеневі судини та розвитком гострої легенево-серцевої недостатності, яка і стала безпосередньо причиною смерті. Враховуючи вищенаведене та за відсутності передуючих травм і виражених хворобливих змін кровоносних судин у ОСОБА_6, можна стверджувати, що між спричиненою ОСОБА_6 травмою лівої гомілки і його смертю від тромбоемболії легеневої артерії існує прямий причинно-наслідковий зв’язок;
(т.1, а.с. 22-30)
Згідно висновкоу судово-медичної експертизи №79 від 08.06.2005 року (додаткова експертиза за матеріалами справи), у ОСОБА_6 встановлена травма лівої гомілки, зважаючи на її характер, а саме –поєднання переломів зовнішньої та внутрішньої кісточок з вивихом назовні таранної кістки, що у науковій спеціальній літературі з травматології описано як перелом типу Дюпюітрена, виникла внаслідок підвертання стопи назовні. Враховуючи такий механізм травми і наведені у вивчених матеріалах можливі обставини її виникнення зі слів учасників події, комісія вважає найбільш імовірним утворення цього ушкодження при нанесенні удару в ділянку лівого гомілково-ступневого суглобу, на що зокрема вказав ОСОБА_6 у своїй заяві від 05 квітня 2005 року (“... ударив мене по лівій нозі в районі суглобу ступні”). Не виключено, що до підвертання стопи назовні міг також призвести різкий удар ногою по задньо-внутрішній поверхні середньої третини правого стегна, або по зовнішній поверхні третини лівого стегна (на що вказав ОСОБА_4 21 квітня 2005 року при відтворенні обставин і обстановки події та при допиті 18 квітня 2005 року –“удар в задню частину стегна правої ноги статиста в середній частині ближче до внутрішньої сторони ноги”, “удар ногою по лівій нозі збоку ноги вище коліна”). Проте такі повідомленні можливі обставини травмування ОСОБА_6 не можна і підтвердити судово-медичними даними –якихось травматичних змін у зазначених ділянках нижніх кінцівок не описано в медичній карті, не знайдено їх також при експертизі трупа;
(т.1, а.с. 52-55)
А згідно висновкоу судово-медичної експертизи №89 від 10.06.2005 року (додаткова експертиза за матеріалами справи), якого на підставі вивчення медичної карти №1436 стаціонарного хворого на ім’я ОСОБА_6 із записами станом на 04 квітня 2005 року лікар судово-медичний експерт ОСОБА_14 відніс заподіяну ОСОБА_6 31 березня 2005 року травму лівої нижньої кінцівки –вивих малогомілкової та великогомілкової кісток зі зміщенням кісткових відламків –до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки вона не супроводжувалась небезпечним для жита станом на момент заподіяння і за звичайним перебігом травматичного процесу тягне за собою тривалий (строком понад 3 тижні) розлад здоров’я. Проте 12 квітня 2005 року, на 12 добу після травми розвинулось грізне ускладнення її –тромбоемболія гілок легеневої артерії, що призвело до розвитку гострої легенево-серцевої недостатності (небезпечного для життя стану) і в кінцевому наслідку стало причиною смерті ОСОБА_6 Тромбоемболія легеневого стовбура зумовлена тромбозом вен травмованої лівої нижньої кінцівки, отже перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку із заподіяною ОСОБА_6 31 березня 2005 року травмою лівої нижньої кінцівки. Враховуючи вищенаведене і виходячи зі змісту п.2.1.2. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (МОЗ України, Київ, 1995 р.), згідно якого небезпечними для життя є ушкодження, що спричиняють загрозливі для життя явища в момент заподіяння чи в клінічному з перебігу через різні проміжки часу незалежно від проміжку часу, що минув після його “заподіяння, комісія вважає, що спричинена ОСОБА_6 травма кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя (п.2.1.3. о/вказаних вище Правил);
(т.1, а.с. 73-75)
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №51 від 06.06.2007 року, згідно якого виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді закритих уламкових переломів великогомілкової та малогомілкової кісток в нижній третині зліва зі зміщенням уламків, розриву дистального між гомілкового синдесмозу з зовнішнім вивихом лівої ступні, припухлості м’яких тканин лівого гомілково-ступеневого суглобу, які ускладнились тромбоутворенням в венах травмованої лівої нижньої кінцівки, переносом утворених тромбів по судинам системи нижньої порожнистої вени в праву половину серця і тромбоемболією легеневої артерії, яка явилась безпосередньо причиною смерті потерпілого, відносяться до ступеня тяжких тілесних ушкоджень як загрозливі для життя в процесі клінічного перебігу, –п.п. 2.1.2, 2.1.3. “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” із Наказу №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року. Між травмою лівого гомілково-ступеневого суглобу і настанням смерті ОСОБА_6 проглядається прямий причинний зв’язок. Обстеження, діагностика, тактика ведення, лікування ОСОБА_6 були проведені на достатньому рівні, відповідали стандартам надання медичної допомоги при даному виді травми;
(т.2, а.с. 114-121)
Експерт ОСОБА_15, даючи показання в судовому засіданні, вказав, що травма, яку дістав ОСОБА_6 не могла виникнути внаслідок простого підвивиху стопи, а могла бути завдана лише внаслідок удару сильної дії в ділянку стопи. Виникнення тромбоемболії практично не залежить від місця травми. В даному випадку був важкий перелом, який вимагав хірургічного втручання, а також виразкова хвороба шлунка потерпілого, яка забороняла застосовувати антикоагулянти, що і призвело до грізного її ускладнення, а в подальшому викликало смерть потерпілого, що перебуває в причинно-наслідковому зв’язку з одержаною травмою (т.3, а.с. 167-169).
Аналогічними показанням експерта ОСОБА_15 є показання експерта ОСОБА_16, які він дав в судовому засіданні (т.3, а.с. 169-170).
Крім наведених, вина засудженого ОСОБА_9 стверджується і іншими доказами, а саме:
- протоколом відтворення обстановки та обставин події від 21 квітня 2005 року, згідно якого, під час даної слідчої дії ОСОБА_4 показав яким саме чином та в яке місце він наніс удар ОСОБА_6;
(т.1, а.с. 46-47)
- висновком судово-медичної експертизи №587 від 08.12.2009 року, згідно якого відповідно до наказу МОЗ України №226 від 27 липня 1998 року “Про затвердження тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України” (розділ “Ортопедія і травматологія”) лікування, що було призначено ОСОБА_6, було своєчасним та в повному обсязі;
(т.2, а.с. 189-219)
- показаннями свідка ОСОБА_17 від 22 квітня 2005 року, згідно яких, зі слів батька ОСОБА_6 їй відомо, що 31 березня 2005 року він перебував в барі “Мрія”, де виникла суперечка, яка переросла в бійку, а тому батько вирішив піти з бару. Коли вийшов на двір, то за декілька метрів його наздогнав молодий хлопець та наніс удар ногою по лівій нозі в районі суглобу ступні з зовні, від чого він відчув сильний біль та впав на землю. Після цього, вказаний хлопець наніс йому ще один удар ногою по грудній клітці. Завдавши удару, відійшов в сторону, де стояв і дивився, як його пробували підняти інший хлопець з дівчиною. По опису батька вона може сказати, що удар йому наніс скоріш за все ОСОБА_4;
(т.1, а.с. 48-49)
- показаннями свідка ОСОБА_13 від 17 квітня 2005 року, з яких убачається, що вона працювала продавцем в магазині-барі “Мрія”, який розташований по вул. Вишнівецькій в м. Ланівці Тернопільської області. 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. в даному магазині між відвідувачами виник конфлікт, який переніс в бійку. Щоб припинити бійку вона вигнала всіх відвідувачів, а сама закрила магазин. Вийшовши на двір, побачила, що біля магазину “Продукти” лежить невідомий їй чоловік, як пізніше виявилося ОСОБА_6, який сказав їй, що в нього болить нога і він не може встати. В цей час до них підійшов ОСОБА_10, який сказав, що забере ОСОБА_6;
(т.1, а.с. 35-36)
- письмовим поясненням ОСОБА_6 від 01 квітня 2005 року, з якого слідує, що 31 березня 2005 року приблизно о 22 год. він перебував в барі “Мрія”, який розташований в селищі цукрового заводу м. Ланівці. Вийшовши з бару, пройшов 7-8 м. і відчув, що його хтось доганяє. Побачив невідомого юнака, який завдав йому удар ногою по лівій нозі, від чого відчув різку біль в нозі та впав на землю. Після цього, юнак сказав йому “вставай”, однак він не міг піднятись оскільки сильно боліла нога. Пролежавши на землі орієнтовно ще 20 хв., приїхала його дружина разом з ОСОБА_18, і забрали його до дому;
(т.1, а.с.10)
- іншими доказами.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що засуджений ОСОБА_4 мав умисел на спричинення тілесних ушкоджень, бажав їх настання, оскільки було встановлено, що останній не розібравшись в тому, хто йде попереду, наздогнав ОСОБА_6 з метою побиття і наніс удар, від якого настали тілесні ушкодження, які в подальшому спричинили смерть потерпілого.
Тому, твердження захисника ОСОБА_3 в апеляції про те, що не було здобуто фактів, які б стверджували бажання та намір засудженого ОСОБА_4 заподіяти потерпілому ОСОБА_6 якісь тілесні ушкодження, колегія суддів вважає безпідставними та не обґрунтованими.
Посилання захисника ОСОБА_3 в апеляції на те, що в діях засудженого ОСОБА_4 вбачається склад злочину, передбачений ст.128 КК України, а також доводи апеляції прокурора Нестера М.Б., про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.1 ст.119 КК України, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони є нелогічними і такими, що суперечать доказам по справі.
Так, суд першої інстанції, на думку колегії суддів вірно встановив, що травма завдана ОСОБА_6 перебуває в причинно-наслідковому зв’язку з його смертю, є тяжким тілесним ушкодженням за ознакою небезпеки для життя і виникла саме від умисно завданого удару ОСОБА_4 потерпілому, а не від падіння не землю від удару чи випадкового підвертання стопи.
Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичний перебіг подій та належним чином оцінено та проаналізовано наявні у справі докази та вірно кваліфіковано дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.121 КК України, як за ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Згідно матеріалів справи, 04 листопада 2010 року в судовому засіданні прокурор, дотримуючись вимог ст.277 КПК України, змінив пред’явлене ОСОБА_4 обвинувачення з ч.2 ст.121 на ч.1 ст.119 КК України, відповідна постанова була вручена учасникам судового розгляду (т.3, а.с.94-95), після чого, розгляд справи було відкладено на 15 листопада 2010 року (т.3, а.с. 164-165).
Як убачається з протоколу судового засідання, яке відбулося 15 листопада 2010 року, суд першої інстанції з дотриманням вимог ст.277 КПК України, роз’яснив представникам потерпілих їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі (т.3, а.с.164). Представники потерпілої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримувати змінене прокурором обвинувачення за ч.1 ст.119 КК України відмовилися (т.3, а.с.165).
За таких обставин, оскільки згідно зі ст.275 КПК України розгляд справи провадиться тільки в межах пред’явленого підсудному обвинувачення, підстав вважати, що суд першої інстанції розглянув справу з порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст.277 КПК України, про що йдеться у апеляції захисника ОСОБА_3, немає.
Щодо покарання, то воно призначене ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом’якшують покарання і є необхідним для його виправлення.
Суд першої інстанції врахував ОСОБА_4 позитивну характеристику за місцем проживання, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також те, що останній визнав факт нанесення удару ОСОБА_6 і таким чином фактично сприяв розкриттю злочину та щире каяття у вчиненому.
Наведені обставини, дали підстави суду першої інстанції обґрунтовано призначити ОСОБА_4 згідно ч.1 ст.69 КК України основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої ч.2 ст.121 КК України, яке є необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
Керуючись наведеним, колегія суддів приходить до переконання про те, що вирок суду є законним і обґрунтованим. Будь-яких передбачених ст.367 КПК України підстав до його зміни чи скасування при перевірці справи у апеляційному порядку не виявлено.
З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та апеляцію прокурора Лановецького району Нестера М.Б. залишити без задоволення, а вирок Лановецького районного суду від 21 грудня 2010 року щодо ОСОБА_4 –без змін.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області П.В. Декайло