Справа № 2-6/11

                                                                   Р І Ш Е Н Н Я

                                                 І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И.

            12 березня 2011 року     Жовтневий районний суд м. Маріуполя у складі судді Степанової С.В., при секретарі Горустович К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

                                                     В С Т А Н О В И В:

             Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною подією (далі – ДТП). В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що 29.11.2005 року, приблизно  о 13.00 годині на вул. Зелінського, напроти ОП № 23 в Жовтневому районі м. Маріуполя відбулася ДТП, в результаті якої відповідач ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись зі швидкістю більше ніж 60 км/год  з боку пр. Леніна по вул. Зелінського в сторону вул. Бахчиванджи здійснив наїзд на неї, у зв’язку з чим вона отримала тілесні ушкодження: компресійний закритий осколковий перелом Л1 та Л5 хребта з вираженою біллю, вертеброгеним синдромом, удар реберної дуги зліва, закрита черепно-мозкова травма (далі –ЗЧМТ), струс головного мозку, цедапічний вестибулоатаксичний синдром, вертеброгенна люмбалгія, тперметропія початкової ступені обох очей.

             З 29.11.2005 року по 10.01.2006 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні міської лікарні № 5 м. Маріуполя, з 14.01.2006 року по 27.03.2006 року знаходилась на амбулаторному лікуванні в травматологічному відділенні поліклініки № 2 міської лікарні № 2 м. Маріуполя. З 23.02.2006 року по 16.03.2006 року, а потім з 17.03.2006 року по 24.03.2006 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні міської лікарні № 8 м. Маріуполя. З 28.03.2006 року МСЕК була призначена третя група інвалідності. Понесла додаткові витрати на лікування, пережила  стрес. Просила стягнути з відповідача 2978,05 гривень з метою відшкодування матеріальної шкоди та 20000 гривень на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати. Під час розгляду справи позивачка змінила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача у відшкодування матеріальної шкоди 6000,39 гривень, у відшкодування моральної шкоди 20000 гривень, а також судові витрати.

             В судовому засіданні позивачка позовні вимоги та обставини, викладені в позові, підтримала в повному обсязі та пояснила все, що було викладено в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, позов просила задовольнити в повному обсязі. Вважала, що у позивача є вина у скоєнні ДТП, на підтвердження чого надала письмові зауваження спеціаліста ОСОБА_3 на висновки автотехничного дослідження № 1323 від 14.12.2005 року та автотехничного дослідження № 570 від 22.05.2006 року. Просила також стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу.

             Представник позивачки –ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та обставини, викладені в позові. Вважав, що відповідач повинен відповідати за заподіяну шкоду незалежно від його вини, оскільки шкода спричинена джерелом підвищеної небезпеки, при спричиненні шкоди позивачці не було непереборної  сили або її наміру на спричинення шкоди. Пояснив, що позивачка також зазнала моральних страждань,а саме перенесла стрес, їй були   спричиненні моральні і фізичні страждання, з приводу яких  вона  перебувала на  лікуванні, в тому числі й у лікаря невропатолога з астеноневротичним синдромом, отримала третю групу інвалідності, вимушена була носити бандаж, корсет тощо, був змінений звичайний уклад її життя, довготривалий час не може отримати від відповідача компенсацію її витрат на лікування, хоча спочатку відповідач надавав їй допомогу, але в невеликому розмірі. Просив задовольнити вимоги позивачки в повному обсязі.

             Відповідач у судове засідання не з’явився, у зв’язку з його хворобливим станом здоров’я, на підтвердження чого суду надані довідка про перенесений відповідачем інфаркт, отриману третю групу інвалідності, а також лікарняний лист.

             Представник відповідача –ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні за наступними підставами. Вважає, що майнову шкоду позивачкою документально не підтверджено, оскільки частина медикаментів придбалася позивачкою не за призначенням лікарів, деякі медикаменти призначені для лікування інших хвороб ніж ти, які позивачка отримала в результаті ДТП, а деякі чеки не відповідають вимогам, яки ставляться до товарних чеків, вважає, що ці чеки не підлягають для прийняття у якості належних доказів витрат позивачки на своє лікування. Вказала, що позивачка у липні - червні 2005 року, тобто до ДТП, знаходилась на лікуванні з діагнозом «ЗЧМТ. Струс головного мозку», а пізніше була побита сином та при зверненні до лікаря їй було поставлено діагноз «Закритий перелом грудини, удар грудної клітини». У зв’язку з тим, що супутнім діагнозом при знаходженні позивачки на стаціонарному лікуванні було ЗЧМТ, вважає, що медикаментозне лікування вона здійснювала саме унаслідок ЗЧМТ, яку отримала влітку 2005 року, тобто до ДТП.  Крім того, вважає, що саме груба необережність позивачки викликала ДТП, вини відповідача у скоєнні наїзду на позивачку немає, оскільки відповідач не притягався до кримінальної або адміністративної відповідальності у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, а тому вважає, що у випадку відсутності вини особи, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, суд повинен відмовити у відшкодуванні майнової шкоди. Вважала, що при відшкодуванні матеріальної шкоди необхідно застосовувати ст. 1166 ЦК України. Пояснила, що матеріальне становище відповідача гірше ніж у позивачки, оскільки  розмір її заробітної плати згідно направлення на МСЕК, складає 2074 гривень, та у зв’язку з тим, що вона інвалід третьої групи її пенсія складає приблизно 1000 гривень, а всього отримує дохід у розмірі 3000 гривень. А розмір доходу відповідача складає приблизно 2000 гривень, який складається з заробітної плати та пенсії по інвалідності. З цього доходу відповідач витрачає на медикаменти приблизно 1000 гривень в місяць у зв’язку з тим, що знаходиться на «Д»обліку після інфаркту, а також систематично здає аналізи на цукор, сплачує контракт за навчання дитини у розмірі 600 гривень на місяць. Вважає, що при відшкодуванні моральної шкоди необхідно застосовувати лише ст. 23 ЦК України, а тому у зв’язку з відсутністю вини відповідача у скоєнні ДТП,  моральна шкода відшкодуванню також не підлягає

             Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

             Судом встановлено що 29.11.2005 року приблизно о 13-00 годині в м. Маріуполі по вул. Зелінського з боку пр. Леніна в направленні вул. Бахчиванджи рухався автомобіль НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_2 на підставі довіреності від 25.07.2005 року, який напроти будинку № 33 по вул. Зелінського в м. Маріуполі скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1, яка раптово почала рух на його дорогу. В результаті ДТП пішоходу ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження.

             Постановою старшого інспектора дізнання ВДАІ Жовтневого РВ ММУ УМВД України в Донецькій області від 14.12.2005 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст. 286 КК України було відмовлено за п. 2 ст. 6 КПК України на підставі висновку автотехничного дослідження № 1323 від 14.12.2005 року. ОСОБА_1 попереджено.

             Постановою прокурора Жовтневого району м. Маріуполя від 18.03.2006 року скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та матеріали направлені для додаткової перевірки.

             Після проведення додаткової перевірки та отримання додаткового висновку автотехничного дослідження  № 570 від 22.05.2006 року, постановою старшого інспектора дізнання ВДАІ Жовтневого РВ ММУ УМВД України в Донецькій області від 25.05.2006 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ст. 286 КК України було відмовлено за п. 2 ст. 6 КПК України. Зазначену постанову оскаржено та скасовано не було.

             Згідно висновку автотехничного дослідження № 1323 від 14.12.2005 року,  водій ОСОБА_2 рухався зі швидкістю 32,8 –41,2 км/год. В даній дорожній ситуації ОСОБА_2 необхідно було діяти згідно вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України (далі –ПДР України), виконуючи вимоги п. 12.3 ПДР України, він не мав технічної можливості уникнути наїзд на пішохода екстреним гальмуванням з зупинкою автомобіля до лінії руху пішоходу.

             Згідно додаткового висновку автотехничного дослідження № 570 від 22.05.2006 року в даній дорожній ситуації ОСОБА_2 необхідно було діяти згідно вимог п. 12.3 ПДР України, виконуючи вимоги п. 12.3 ПДР України, він не мав технічної можливості уникнути наїзд на пішохода екстреним гальмуванням з зупинкою автомобіля до лінії руху пішоходу.

             Суд не бере до розгляду письмові зауваження спеціаліста ОСОБА_3 оскільки вони зроблені на підставі схеми ДТП, яка  не відповідає дійсної схеми ДТП складеної працівником ДАІ. (а.с. 53-55, матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи № 4860).

             Відповідно до п. 12.3 ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити,  він  повинен  негайно  вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.

             Згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 від 25.05.2006 року та пояснень сторін, пішохід ОСОБА_1 раптово почала рух на дорогу, по якій рухався автомобіль Шевроле під керуванням водія ОСОБА_2 До цього вона рухалася по проїзній частині у правого краю дороги та почала переходити проїзну частину в безпосередній близькості перед рухавшимся автомобілем з права наліво, та причиною виникнення даної ДТП  є невиконання п. 4.14 а); г) ПДР України з боку пішохода ОСОБА_1

             Відповідно до п. 4.14 а) та б) ПДР України, пішоходам забороняється виходити на проїзну частину,  не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження.

             З пояснень водія ОСОБА_2, що були ним надані в момент оформлення ДТП 02.12.2005 року, які суд приймає як письмові докази по справі, вбачається, що він рухався по вул. Зелінського в бік вул. Бахчиванджи з боку пр. Леніна в м. Маріуполі зі швидкістю 40-45 км/год. Він бачив жінку, яка йшла по правому краю дороги по ходу його руху в бік вул. Бахчиванджи. З метою не облити її гряззю та для безпеки руху, він від’їхав ліворуч. Коли жінка в темпі швидкого ходу почала пересікати дорогу його руху, він різко загальмував та здійснив спробу повернути ліворуч, але уникнути наїзд на пішохода не зміг та гальмуючи здійснив на нього наїзд правою передньою частиною автомобіля та потім проїхав ще лівіше.

             З пояснень очевидців ДТП - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що були ними надані в момент оформлення ДТП 02.12.2005 року, які суд приймає як письмові докази по справі, вбачається, що по вул. Зелінського уздовж будинку № 33 рухався автомобіль сірого кольору з невеликою швидкістю, по проїзній частині коло бордюру рухалась жінка в направленні вул. Бахчиванджи, яка різко змінила направлення руху та стала переходити дорогу, на сигнал іномарки не реагувала та продовжувала рух в тому ж напрямку. Водій, щоб уникнути зіткнення різко повернув ліворуч і автомобіль почав зупинятися, але уникнути наїзд на пішохода не зміг та штовхнув його майже зупиненою машиною, правою стороною переднього бампера. Від чого пішохід впала на правий бампер автомобіля та коли автомобіль повністю зупинився, пішохід зісковзнула з бампера та впала на дорогу. Коли вони підбігли до пішоходу, жінка сказала їм, що запізнюється та хотіла щоб вони її підвезли, але коли вона дізналася, що вони не з автомобілю, то вона спробувала піти. Але водій автомобілю, який скоїв на неї наїзд, не дав їй піти та викликав швидку допомогу та працівників ДАЇ. Жінка переходила проїзну частину в місці, де відсутній пішохідний перехід.

             Згідно протоколу медичного огляду № 3308 водій ОСОБА_2 в момент ДТП був тверезий.

             Згідно протоколу медичного огляду без номеру від 29.11.2005 року, ОСОБА_1 в момент ДТП була твереза (а. с. 138).

             Дані, які б свідчили про притягнення водія ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у зв’язку з даною ДТП в матеріалах справи відсутні.

             З огляду на це суд приходить до висновку, що саме пішохід ОСОБА_1 припустила порушень правил дорожнього руху, вийшла на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та переходила проїзну частину по ходу   руху автомобіля у невстановленому для цього місці поза пішохідним переходом, чим порушила вимоги п. 4.14 а) г) ПДР України, і таким чином, груба необережність з боку  потерпілої сприяла  виникненню  ДТП, що призвело до спричинення останній шкоди.

             Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

             Частиною третьою ст. 1193 та частиною першою ст. 1195 ЦК України встановлено, що у разі завдання фізичною особою шкоди каліцтвом або іншим  ушкодженням здоров'я вина потерпілого не враховується при відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування,  придбання  ліків,  протезування,  стороннього  догляду тощо.

              В зв’язку з тим, що позивачка просить відшкодувати її витрати, які викликані необхідністю придбання ліків та санітарно-курортного лікування, суд не враховує при визначенні розміру такого відшкодування вину позивачки.

             Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

             При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами  про відшкодування шкоди» (зі змінами)  № 6 від 27.031992 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи,  а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.   

             В силу ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, що здійснює діяльність, яка  є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за заподіяну шкоду, якщо воно не доведе, що шкода була причинена  у наслідок непереборної  сили або наміру потерпілого.

             Таким чином, закон містить указівку на перерозподіл обов’язку доказування та зобов’язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим   шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

             Як убачається з обставин події,  наміру у позивача на спричинення собі шкоди у неї природно не було, а що стосується непереборної сили, то в даному випадку не було надзвичайного характеру подій, які не можна було або неможливо було передбачати. Таким чином, шкода, заподіяна позивачці в результаті ДТП не була причинена унаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

              Що стосується причинно-наслідкового зв’язку між противоправними діяннями та завданою шкодою, то, як правило, він має складний характер, що зумовлене специфікою завданої шкоди. Тобто, слід доводити наявність причинно-наслідкового зв’язку не тільки між протиправними діяннями та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а й причинно-наслідковий зв'язок між даними ушкодженнями здоров’я та зазначеними майновими втратами.

              На відшкодування матеріальної шкоди, яка полягала у майнових втратах на придбання ліків, корсетів, санаторно-курортне лікування позивачка просила стягнути з відповідача 6000,39 гривень. Але вказані витрати підтвердила частково.

              Так, згідно акту судово-медичного дослідження № 347 від 12.04.2006 року, в результаті ДТП позивачці були заподіяні тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості, а саме: компресійний перелом першого та п’ятого попереку хребта першого ступеня, з постравматичними змінами хребта з наявністю протрузії дисків, струс головного мозку, підшкіряної гематоми у тім’я - потиличній ділянці, садно в поперековій ділянці зліва (а. с. 128).

             Зазначений діагноз позивачці було встановлено при надходженні її до нейрохірургічного відділення міської лікарні № 5 як свідчить висновок комісійної судово-медичної експертизи № 5 від 31.05.2010 року, згідно якого між нещасним випадком, який стався 29.11.2005 року та пошкодженнями, встановленими у ОСОБА_1 при надходженні її до лікарні мається прямий причинний зв'язок (а. с. 112-113).

             У зв’язку з отриманими тілесними ушкодженнями позивачка з 29.11.2005 року по 13.01.2006 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні міської лікарні № 5 м. Маріуполя та їй було призначено низку медичних препаратів , про що свідчить витяг з історії хвороби № 1421/2, довідка міської лікарні № 5 та листок лікарських призначень (а. с. 13, 127, 141-142); з 14.01.2006 року по 27.03.2006 року знаходилась на амбулаторному лікуванні в травматологічному відділенні поліклініки № 2 міської лікарні № 2 м. Маріуполя, де їй було призначено низку медичних препаратів та проведено рентгенографію, про що свідчить відповідь комунального закладу Маріупольської міської лікарні № 2 на адвокатський запит (а. с. 12); з 23.02.2006 року по 16.03.2006 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні міської лікарні № 8 м. Маріуполя, протягом якого позивачка отримала лікування жемчужно-хвойними ваннами, пройшла амплипульс, магнітотерапію, лазеротерапію, ЛФК та приймала низьку лікарських засобів, про що свідчать відповіді міської лікарні № 8 від 05.10.2006 року № 386 та від 26.01.2007 року № 36 на адвокатські запити, листок лікарських призначень (а. с. 10, 151, 153). Згідно довідки міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК серія ДОН-05 № 116922 з 28.03.2006 року позивачці була призначена третя група інвалідності на строк до 01.04.2007 року та рекомендовано лікування у травматолога в водолікарні (а. с. 17). Згідно довідок міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК серія ДОН-05 № 118179, серія ДОН-05 № 119454, серія ДОН-07 № 019630, серія 10 ААА  № 391547 з 01.04.2007 року позивачці була продовжена третя група інвалідності до теперішнього часу та рекомендовано «Д»нагляд у травматолога, нагляд у невропатолога та нейрохірурга, санаторно-курортне лікування, полу жорсткий корсет, лікування в водолікарні (а. с. 120-124, 256 ).

             Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 200 від 16.03.2006 року, позивачка знаходилась на стаціонарному лікуванні в міській лікарні № 2 з 23.02.2006 року по 16.03.2006 року з діагнозом компресійний перелом першого та п’ятого попереку хребта.(а.с. 300).

             Згідно виписок із медичної карти хворого № 274 від 30.03.2007 року, № 325 від 26.04.2008 року, № 527 від 13.07.2009 року позивачка також знаходилась з цим самим діагнозом в міській лікарні № 2 на стаціонарному лікуванні з 05.03.2007 року по 30.03.2007 року, на амбулаторному лікуванні з 02.04.2008 року по 26.04.2008 року, на стаціонарному лікуванні з 17.06.2009 року по 13.07.2009 року (а.с. 137, 301-302). Згідно процедурних книжок, копії яких залучені до матеріалів справи, а також відповіді міської лікарні № 8 на запит адвоката, позивачка приймала хвойні ванни та їй робили ін’єкції. (а.с. 10, 286-298). Згідно довідок маріупольської міської лікарні № 2 від 18.04.2008 року та від 21.05.2010 року, позивачці було рекомендовано лікування в санаторіях ортопедичного та кістково-м’язового профілю (а.с. 133, 299 ).

             Згідно довідки завідуючої аптекою № 7 «Ілліч-Фарм»ВАТ «ММК ім. Ілліча»вказана вартість кожного з призначених позивачці медикаментів (а.с. 15). Але на підтвердження витрат на придбання  медичних препаратів і матеріалів позивачка надала не всі чеки на їх придбання та довела суду причинно-наслідковий зв'язок між отриманими нею ушкодженнями здоров’я в результаті ДТП  та зазначеними витратами на придбання ліків не по всім наданим нею чекам.

             Свідок ОСОБА_8, яка допитана у судовому засіданні, та працює в аптеці № 7 «Ілліч-Фарм»ВАТ «ММК ім. Ілліча»і має фармацевтичну освіту, підтвердила, що не всі медикаменти, на які надавала позивачка чеки, відносяться до лікування компресійного перелому першого та п’ятого попереку хребта першого ступеня, струсу головного мозку.

             Тому суд приходить до висновку про підтвердження чеками придбання  позивачкою медичних препаратів і матеріалів на суму 3386 гривень 09 копійок, які складаються з витрат на рентгенівську плівку у розмірі 371 гривень 30 копійок згідно товарних чеків та актів виконаних робіт (а.с. 147, 165, 169, 174), придбання корсетів, костиля, трості та бандажу у розмірі 1192 гривень згідно товарних чеків (а.с. 147, 165, 169), витрат, які позивачка зазнала на придбання шприців, тіоцетама, нікофлексу, ново-пасситу, нейровітану, форкала, гліцину, кєтанова, фітоседа, хвойного екстракту, алфлутону, кєтанова, фезама, кальція Д-3 мекамед, дімексида, діклак-гелю, ентерос-гелю, муміє магній Б-6, геларіума, налгезіна, хілак-форте, креона, актовєгіна у розмірі 1822 гривень 79 копійок згідно наданих чеків (а.с. 139-140, 145-146, 150, 154, 157-164, 166-168, 171-174, 177-180).

             На підтвердження решти розміру витрачених сум на придбання  медичних препаратів і матеріалів  докази відсутні.

             Стосовно допустимості доказів, а саме товарних чеків, то суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 265/95-ВР від 06.07.1995 року із змінами та доповненнями, товарний чек є розрахунковим документом. Відповідно до ст. 8 зазначеного закону, форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок, встановлюються Державною податковою адміністрацією України. Форму та зміст товарного чека на сьогодні законодавчо не визначено, тобто у разі не застосування з різних причин реєстратора розрахункових операцій, можуть виписуватись товарні чеки довільної форми. Однак вони повинні містити необхідні реквізити, наявність яких дозволила б покупцеві довести факт купівлі товару саме у цього суб'єкта підприємницької діяльності, а останньому - визнати свій товар. З наданих позивачем товарних чеків можливо зробити висновок, ким, за якою ціною та який товар продано. Тому суд приймає їх як належні та допустимі докази у справі.

            Що стосується визначення розміру відшкодування в залежності від матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, суд зазначає наступне.

            Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити  розмір  відшкодування  шкоди,  завданої фізичною  особою,  залежно  від  її матеріального становища,  крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

            Абзац третій пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України  «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»№  6 від 27.03.92 року (із змінами) передбачає, що правила цієї  норми  закону про можливість зменшення розміру відшкодування  шкоди,  заподіяної громадянином, залежно від його майнового  стану  застосовуються  у виняткових  випадках,  коли  стягнення  шкоди  у  повному  розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

            Як вбачається з матеріалів справи, відповідач працює в ПАТ «ММК ім. Ілліча»та отримує заробітну плату в середньому на місяць в розмірі 2183 гривень (а.с. 229). Має третю групу інвалідності з 19.05.2010 року у зв’язку з патологією внутрішних органів, рекомендовано лікування в терапевтичному відділенні.(а.с. 230). Позивачка отримує середню заробітну плату у розмірі 2074 гривень та має третю групу інвалідності у зв’язку з отриманою травмою у ДТП. (а.с. 204). Причини з яких представник відповідача просила застосувати ч. 4 ст. 1193 ЦК України, а саме те, що відповідач витрачає кошти на придбання ліків для свого лікування, а також сплачує навчання свого сина ОСОБА_9, які нею були наведені, суд не може розцінити як виняткові, в зв’язку з якими можливо зменшити розмір відшкодування шкоди.

             При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить з наступного.

             Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Зокрема, згідно ч. 2 п 1 цієї статті моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

             Відповідно до ст. 3 Конституції України  здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю.

             Як роз’яснив Пленум  Верховного Суду України в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди»№ 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних і фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

            Факт спричинення позивачці тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості підтверджується актом судово-медичного дослідження № 347 від 12.04.2006 року та висновком комісійної судово-медичної експертизи № 5 від 31.05.2010 року, (а.с. 112-113, 128).

             Копії медичних документів, які приєднані до матеріалів справи, також свідчать про те, що внаслідок отриманих ушкоджень у ДТП, позивачка зверталась в лікувальні установи.

             Відповідно до п. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна  шкода,  завдана  каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

             Матеріали справи не містять даних про відшкодування у добровільному порядку моральної шкоди позивачу.

             За правилами ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

             Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При   визначенні  розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

             Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 1167 ЦК України моральна  шкода  відшкодовується незалежно від вини фізичної  особи,  яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом,  іншим ушкодженням  здоров'я або   смертю  фізичної  особи  внаслідок  дії  джерела  підвищеної небезпеки.

             Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачка перенесла стрес, їй  були   спричиненні моральні і фізичні страждання, з приводу яких  вона  перебувала на  лікуванні, в тому числі й у лікаря невропатолога з астеноневротичним синдромом, отримала третю групу інвалідності, вимушена була носити бандаж, корсет тощо, був змінений звичайний уклад її життя, довготривалий час не може отримати від відповідача компенсацію її витрат на лікування, хоча спочатку відповідач надавав їй допомогу, але в невеликому розмірі, тобто наявність спричинення їй моральної  шкоди доведена,  як  і  протиправна поведінка відповідача, оскільки шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а також наявний причинний  зв'язок між шкодою і протиправними діями заподіювача.

             Відповідно до ч.2 п.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від провини фізичної особи, що його заподіяла, якщо шкода причинена каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю фізичної особи унаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

             Таким чином, у зв’язку з тим, що шкоду завдано не майну потерпілій, а її здоров’ю, моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини особи, яка її спричинила.      

             Оскільки груба необережність потерпілої сприяла виникненню шкоди, то суд, враховуючи ступінь її вини у виникненні  дорожньо-транспортної   пригоди  і ступень  вини  водія, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань,  погіршення   здібностей потерпілої, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення,   враховучи вимоги розумності і справедливості задовольняє позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на користь позивачки  моральну шкоду з відповідача у розмірі 4500 гривень. Підстав для стягнення моральної шкоди в більшому розмірі не має.

             Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне. Представник позивачки брав участь у розгляді справи та надавав їй правову допомогу з 14.05.2009 року по 12.03.2011 року, а саме брав участь у десяти судових засіданнях, загальною кількістю 10 годин 30 хвилин. Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень, частина  друга  статті 84 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання  чинності  відповідним  законом.  До  цього  часу граничний розмір компенсації  витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Постановою Кабінету міністрів України «Про граничні розмірі компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ та порядку їх компенсації»№ 590 від 27.04.2006 року. Згідно довідки, адвокату сплачено 1500 гривень за надання правової допомоги, які позивачка просила стягнути з відповідача. Оскільки ця сума не перевищує граничні розмірі відшкодування витрат за надання юридичної допомоги, передбачені вищенаведеною постановою Кабінету Міністрів України, то суд вважає їх обґрунтованими. Але з урахуванням ст. 88 ЦПК України, у зв’язку з задоволенням позову частково, а саме задоволено 30,33 % з позовних вимог, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 454 гривень 95 копійок.

             Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 81, ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог: судовий збір в розмірі 20,78 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 36,40 грн.

              Відповідно до ч. 3 ст. 81, ст. 88 ЦПК України з позивачки підлягають стягненню в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 83,60 грн.

              На підставі ст. ст. 23, 1167, 1168, 1187, 1193, 1195 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 213, 215 ЦПК України, суд -

                                                  В И Р І Ш И В :

             Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.

                     Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 3386 гривень 09 копійок, моральну шкоду в розмірі 4500 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 454 гривень 95 копійок, а всього стягнути 8341 гривню 04 копійки (вісім тисяч триста сорок одну гривню 04 копійки).

             Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 20,78 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 36,40 грн.

             Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 83,60 грн.

                  На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня  його проголошення.

          Суддя