ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2008 р. | № 18/170 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" |
на постанову | від 23.10.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 23.08.07 |
у справі | №18/170 |
господарського суду | Кіровоградської області |
за позовом | Приватного підприємства "Агропромислова компанія "Урожай" |
до | Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" |
про | стягнення 1194609,6 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | Ботнаренко І.Ю., дов. |
від відповідача: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Агропромислова компанія "Урожай" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" про стягнення 995508 грн. основного боргу за укладеним між сторонами договором №5/08-06 від 30.08.06 поставки на умовах товарного кредиту та 119101,6 грн. процентів по товарному кредиту.
Крім того, позивач заявив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачу, на суму позову 1194609,6 грн.
Ухвалою від 23.08.07 господарський суд Кіровоградської області (суддя Тимошевська В.В.) вказане клопотання задовольнив.
Постановою від 23.10.07 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Крутовських В.І. –головуючий, Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 12.12.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних ухвали і постанови як таких, що винесені з порушенням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.
Тобто необхідною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Відповідно, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Стаття 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду має містити, зокрема, стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала; мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство; висновок з розглянутого питання; вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову, суди виходили з того, що відповідач має зобов'язання перед іншими кредиторами, внаслідок чого належне йому на праві власності майно може бути відчужено іншими кредиторами. Вказані обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №13734391 від 01.08.07, з якого вбачається знаходження відповідного майна відповідача в заставі у ВАТ "Донгорбанк" та КОД "Райффайзен Банк Аваль" згідно з договорами застави від 02.10.06 та 13.12.06.
Тобто суди на підставі наданих сторонами доказів встановили наявність підстав для забезпечення позову. Доводи відповідача щодо хибності висновку судів про наявність у нього наміру щодо відчуження свого майна, не можуть бути прийняті до уваги, зважаючи на встановлені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, а також те, що вирішення питання про наявність підстав до забезпечення позову віднесено до повноважень суду, в провадженні якого знаходиться справа.
Разом з тим, обираючи спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, суд першої інстанції виходив з наступного: за твердженням позивача, відповідач має податковий борг, що свідчить про відсутність коштів на рахунках, оскільки активи відповідача обтяжені податковою заставою. Тобто обставини щодо відсутності у відповідача грошових коштів судом безпосередньо на підставі відповідних доказів не досліджувались.
До того згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
У ст. 139 ГК України майно визначено як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.
Проте дійшовши висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачу, на суму позову 1194609,6 грн., суд першої інстанції не встановив наявність у відповідача певного майна та не визначив майно, на яке накладено арешт, з урахуванням того, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача.
З огляду на викладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції при розгляді заяви позивача про забезпечення позову не дотримався норм процесуального права внаслідок неповного дослідження обставин, з яких подано цю заяву, і суд апеляційної інстанції такі порушення не врахував. Отже, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню, а заява розгляду судом першої інстанції відповідно до норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-13 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 23.08.07 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.07 у справі №18/170 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький