Судове рішення #1577329
4/333

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          


 24 січня 2008 р.                                                                                    

№ 4/333  


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Остапенка М.І. (головуючий),


Харченка В.М.,

Борденюк Є.М.

розглянувши  у відкритому

за участю представника позивача:

касаційну скаргу

судовому засіданні у м. Києві

Просянюк О.В.

Закарпатської обласної спілки споживчих товариств

на постанову

від 20.09.2007

Львівського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 4/333

господарського суду

Закарпатської області

за позовом

Закарпатської обласної спілки споживчих товариств

до

Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "Коопінвестбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Комунального підприємства "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації"

про

визнання недійсними договорів купівлі-продажу, свідоцтва про право власності та повернення сторін у попередній стан

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явилися, про час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:


У грудні 2002 року Закарпатська обласна спілка споживчих товариств звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю комерційного банку "Коопінвестбанк", згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої позовні вимоги, просила визнати недійсними договори купівлі-продажу частини будинку по вул. Гойди, 10 в місті Ужгороді від 04.03.1996 № 1 та від 02.12.1996 № 1, на підставі ст. 48 ЦК УРСР з поверненням сторін у попередній стан, і визнати недійсним свідоцтво про право власності на 24/100 частини будинку, виданого на підставі договору купівлі-продажу № 1 від 04.03.1996.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.01.2004 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.07.2007 у справі № 4/333 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2007, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 20.09.2007, рішення господарського суду першої інстанції від -06.07.2007 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 32, 33, 35 ГПК України, ст.ст. 48, 71, 74, 76 ЦК УРСР, ст.ст. 8, 10 Закону України "Про споживчу кооперацію".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 04.03.1996 між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір купівлі-продажу № 1, згідно умов якого облспоживспілка продала, а "Коопінвестбанк" купив частину будинку у м. Ужгороді по вул. Гойди, 10 площею 1104 м2, що складає 24/100 від його загальної площі.

07.10.1996 комунальним підприємством "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації" було проведено державну реєстрацію права власності на 24/100 частини будинку площею 1104 м2 по вул. Гойди, 10 в місті Ужгороді за ТзОВ Комерційний банк "Коопінвестбанк".

У червні 1996 року відповідач суму договору перерахував на рахунок позивача, а облспоживспілка, в свою чергу, перерахувала ці грошові кошти "Коопінвестбанку", як внесок до його статутного фонду.

Судами також було встановлено, що оскільки перерахованих коштів було недостатньо для поповнення статутного фонду відповідно до частки у ньому облспоживспілки, а обігові кошти для цієї мети у неї були відсутні, облспоживспілка 02.12.1996 уклала з КБ "Коопінвестбанк" додатково ще один договір купівлі-продажу частини правого крила будинку у м. Ужгороді по вул. Гойди, 10 площею 578,6 м2 для поповнення статутного фонду ТзОВ "Коопінвестбанк".

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що, відповідно до статуту облспоживспілки, право голови правління укладати угоди відносно належного спілці майна нічим не обмежене, а отже, уклавши договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 04.03.1996, голова правління діяв в межах своїх повноважень, тим більше, що в подальшому укладений ним договір був схвалений юридичною особою, яку він представляв у зазначених правовідносинах, а це, відповідно до ч. 2 ст. 63 ЦК УРСР, свідчить про дійсність угоди з моменту її укладення.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки вони не тільки є взаємовиключаючими за своєю суттю, але й такими, що суперечать наявним у справі документам.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про споживчу кооперацію", володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. При цьому майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з’їздів відповідних спілок та уповноважених ними органів.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, статутом Закарпатської обласної спілки споживчих товариств передбачено, що спілка є власником майна, яке належить їй на праві володіння, користування і розпорядження, а права власника вона реалізує через свої органи –з’їзд, Раду, правління відповідно до їх компетенції, яка визначається цим же статутом. Відповідно до цього ж статуту, майно облспоживспілки може бути передано іншим особам за плату або безоплатно тільки за рішенням її Ради або Правління, а до прямих повноважень останнього відноситься, у тому числі, і вирішення питань щодо укладання договорів та угод.

З тих же матеріалів справи випливає, що постановою третіх зборів Ради облспоживспілки одинадцятого скликання від 30.03.1995 було прийнято рішення про передачу частини адмінбудинку облспоживспілки площею  578,6 м2 "Коопінвестбанку" для поповнення внеску в статутний фонд.

Наведеним вимогам законодавства та фактичним обставинам справи суди не дали належної оцінки та, зазначаючи про відповідність договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.03.1996 вимогам законодавства, не вказали яким саме чином узгоджуються їх висновки з цього питання із тими обставинами, що за згаданим рішенням зборів Ради облспоживспілки погодження на відчуження зазначеного майна шляхом продажу не надавалось; що оспорюваний договір був укладений головою за відсутності відповідного рішення правління, в той час, як саме правлінню облспоживспілки, згідно із наявним в матеріалах справи статутом, були делеговані повноваження щодо укладання договорів та угод; що формування статутного фонду комерційного банку, відповідно до ст. 24 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у тій його редакції, яка діяла на відповідний період часу, було можливим виключно за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку тільки у грошовій формі, а не шляхом передачі нерухомості.    

У цьому ж зв’язку, твердження судів про те, що статут спілки не передбачав обмежень повноважень голови правління щодо укладання угод, не можна визнати такими, що відповідають наявним у справі документам, оскільки із змісту цього ж статуту вбачається, що голова правління може одноосібно приймати рішення і видавати розпорядження тільки з тих поточних питань, які віднесені до його компетенції, та коло яких встановлюється рішенням правління. Такі рішення не були витребувані судами, а отже питання відносно меж повноважень голови правління, як органу юридичної особи, не були ними належним чином досліджені.

Крім того, відповідно до ст. 29 ЦК УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Оскільки за встановленими судами обставинами оспорювана угода з боку продавця укладалась головою правління облспоживспілки як органом юридичної особи, одночасне посилання судів на подальше схвалення цієї угоди самою юридичною особою в контексті вимог ст.ст. 62, 63 ЦК УРСР, якими регулюються питання представництва, є взаємовиключаючим та юридично неспроможним.

У цьому ж зв’язку суди не звернули уваги, що за матеріалами справи позивач, в свою чергу, також не визначив конкретних правових підстав для своїх вимог, оскільки з одного боку, оспорюючи договір купівлі-продажу від 04.03.1996, він пропонував визнати його недійсним за ст.ст. 48, 63 ЦК УРСР, а з другого –посилався на такі фактичні обставини справи, які не мали до інституту представництва та довіреності ніякого відношення. Відсутність правової визначеності щодо підстав заявленого позову не була усунута судами в ході розгляду справи.

Зазначаючи про те, що обидві оспорювані за цією справою угоди відповідають закону, суди не перевірили обґрунтованості тверджень позивача про те, що і за договором від 04.03.1996 за № 1, і за договором від 02.12.1996 за № 1, продавалась частина одного і того ж майна і не надали цій обставині ніякого правового значення.

В той же час з наявних у справі документів вбачається, що предметом договорів купівлі-продажу від 04.03.1996 та від 02.12.1996 була частина будинку, що знаходиться у місті Ужгороді по вул. Гойди, 10, до складу якого входили, у тому числі, перший поверх загальною площею 275,3 м2 та другий поверх загальною площею 275,3 м2. З тих же матеріалів справи випливає, що на час укладання договору купівлі-продажу від 02.12.1996, 24/100 будинку по вул. Гойди, 10 в місті Ужгороді були зареєстровані за відповідачем на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.1996 за № 1.

Сукупність наведеного дає підстави вважати, що обставини справи були досліджені судами неповно, а отже оспорювані судові рішення не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону.

Це, в свою чергу, дає підстави для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

В ході такого суду належить врахувати вищезазначені недоліки, на підставі наданих, а при необхідності й додатково витребуваних доказів, встановити фактичні обставини справи та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно з вимогами процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:


Касаційну скаргу Закарпатської обласної спілки споживчих товариств задовольнити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.07.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2007 у справі № 4/333 скасувати.

Справу направити до господарського суду Закарпатської області на новий розгляд в іншому складі суддів.



Головуючий                                                                             Остапенко М.І.


Суддя                                                                                         Харченко В.М.


Суддя                                                                                         Борденюк Є.М.




Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація