Справа №2-1181/11

                                                        Р І Ш Е Н Н Я                                                                                    

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 7 лютого 2011 р. Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого     Морозова М.О.

              при секретарі     Родько Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Південний»про поділ спільно нажитого майна,

                                                         в с т а н о в и в:

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нм права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1. При цьому, посилається на те, що з відповідачем перебував в зареєстрованому шлюбі з 31.05.1991 р. до 27.01.2009 р., від якого мають повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування у шлюбі для нього та членів його сім’ї виконкомом Ленінградської ради народних депутатів в м. Києві 20.11.1992 р. була надана з державного фонду двокімнатна квартири АДРЕСА_1. У вказаній квартирі він провів ремонтні роботи, створив належні умови для проживання, ніс всі витрати по утриманню житла та оплаті комунальних послуг, опікувався квартирою як власник та проживав в ній весь час. Тому, квартиру вважає їх спільною власністю, набутою під час шлюбу.

В ході розгляду справи ОСОБА_1 уточнив та доповнив позовні вимоги і просить визнати за ним право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, право власності на автомобіль легковий марки АУДІ 80 1.6D, колір зелений, д/н НОМЕР_1, право власності на капітальний гараж АДРЕСА_2. Мотивує свої вимоги тим, що відповідач під час приватизації квартири не зазначила його до осіб, які б могли брати участь у приватизації, бо з 2005 р. між ними почали винкати неприязне ні відносини, а в квартирі на той перід часу він не був зареєстрований. Окрім квартири за час шлюбу ними також були придбані капітальний гараж АДРЕСА_2, автомобіль легковий марки АУДІ 80 1.6D, колір зелений, д/н НОМЕР_1. Вказане майно було придбано за його особисті кошти та кошти його родини. Під час шлюбу з ОСОБА_2 у них були довірливі стосунки, тому майно,я ке набувалось, було оформлене на її ім’я.

Відповідач в судові засідання неодноразово не з’являлась, судові повістки з зазначенням часу, місця розгляду справи їй направлялись належним чином, вони повертаються назад з позначками поштового відділення, що обслуговує зареєстроване місце проживання відповідача: «за закінченням терміну зберігання», тому суд, враховуючи думку позивача, матеріали та обставини справи, відповідно до ст.ст. 74, 169 ЦПК України, вважає за можливе вирішити спір без її участі.

Представник відповідача в судові засідання неодноразово не з’являлась, належним чином про час, місце розгляду справи повідомлялась, тому суд, враховуючи думку позивача, матеріали та обставини справи, вважає за можливе вирішити спір без її участі.

Представник третьої особи в судові засідання неодноразово не з’являвся, про час, місце слуханя справи третя особа повідомлялася належним чином, тому суд, враховуючи думку позивача, матеріали та обставини справи, вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення позивача, з’ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 31.05.1991 р. по 27.01.2009 р., від якого мають повнолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.8, 9).

За час перебування в шлюбі колишнє подружжя придбало таке майно:

-          гаражний бокс за АДРЕСА_2;

-          легковий автомобіль марки АУДІ 80 1.6D, колір зелений, д/н НОМЕР_1.

 Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказане правило міститься і в ч.3 ст.368 ЦК України.

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена.

Згідно ст.71 СК України майно, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

 Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Представник відповідача у своїх письмових запереченнях на позов від 20.01.2010 р. не заперечує проти придбання автомобіля в серпні 1999 р. під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбіта того, що вказаний автомобіль є об’єктом права спільної сумісної власності. Даний факт знайшов своє підтвердження і в ході розгляду справи.

Є законні підстави визнання права власності ОСОБА_1 на ? частину гаража АДРЕСА_2.
Як роз’яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути паєнонакопичення в гаражно-будівельному кооперативі.

В довідці ГБК «Південний»від 28.10.2008 р. зазначено, що сума пайового внеску за гаражний бокс в розмірі 3500 грн. сплачена в повному обсязі, гаражний бокс побудований господарчим методом та введений в експлуатацію в липні 2001 р. Тобто, ОСОБА_2 стала членом кооперативу в період перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем по справі, весь цей час проводилась оплата експлуатаційних внесків. (а.с.45-51, 65).

Оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 спільно нажили під час шлюбу гараж АДРЕСА_2, автомобіль марки АУДІ, то на ? частину вказаного майна необхідно визнати право власності за ОСОБА_1

Квартиру АДРЕСА_1 суд не включає в об’єм спільного сумісного майна колишнього подружжя, тому що ОСОБА_1 не приймав участі в приватизації даної квартири, в момент приватизації квартири не був у ній зареєстрований, а був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, гуртожиток, де перебуває на квартобліку а рішенням Святошинського райсуду м. Києва від 28.04.2009 р. було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Святошинської районної у м. Києві ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності та приватизації на  квартиру АДРЕСА_1, видане 3.04.1996 р. ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках. Вказаний правоустановчий документ є законним, рішення суду набуло законної сили і обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, суд приймає як доказ в силу ст. 61 ЦПК України при розгляді даної справи (а.с.34-37).  

     На підставі викладеного, керуючись ст.ст.60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст.10, 60, 61, 74, 169, 212, 214, 215 ЦПК України, суд-

                                                             в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Південний»про поділ спільно нажитого майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину легкового автомобіля марки АUDІ 80 1.6Д, двигун «НОМЕР_2», шассі №НОМЕР_3, колір зелений, д/н НОМЕР_1, право власності на ? частину гаражного боксу АДРЕСА_2.

В іншій частині позову відмовити.

  Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

  Суддя