донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.06.2011 р. справа №22/51
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Чернота Л.Ф.
суддівДіброви Г.І., Шевкової Т.А.
від позивача:ОСОБА_1. –за довіреністю б/н від 26.04.2011р.
від відповідача:не з»явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від30.03.2011 року
у справі№22/51 (суддя Морщагіна Н.С. )
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРУМ ПЛЮС», м. Донецьк
до відповідача
Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області
простягнення основного боргу в розмірі 123 626,74грн., інфляційних в розмірі 12 593,53грн., пені в розмірі 13 397,24грн.
ВСТАНОВИВ:
У 2011 році Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРРУМ ПЛЮС», м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області про стягнення основного боргу в розмірі 123 626,74грн., інфляційних в розмірі 12 593,53грн., пені в розмірі 13 397,24грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.03.11р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРУМ ПЛЮС», м. Донецьк задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області основний борг в розмірі 123 626,74грн., пеню в розмірі 4025,94грн., інфляційні в розмірі 12 593,53грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права України та порушенням норм процесуального права. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 30.03.11 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги, а в іншій частині позовних вимог відмовити.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРРУМ ПЛЮС», м. Донецьк надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду –без змін.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області до судового засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленням про вручення від 04.05.2011р., своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, причини неявки не пояснив, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, ухвалою суду від 27.04.2011р. явка сторін не була визнана обов»язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ФЕРРУМ ПЛЮС”, м. Донецьк (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю проектно-будівельним підприємством „АЗОВІНТЕКС”, м. Маріуполь (Покупець) був укладений договір №27-10 (далі по тексту –договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов’язувався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Продукція), в асортименті, кількості, строки, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях до нього, а покупець зобов’язувався прийняти продукцію та своєчасно оплатити її вартість, у відповідності до п. 4.2 договору протягом 30 банківських днів з моменту поставки відповідної партії продукції.
Згідно з п. 3.1, 3.2 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісним характеристиками та в строки, погоджені сторонами в специфікаціях до цього Договору та на умовах DDP „Інкотермс-2000”, якщо інше не обумовлено у відповідних специфікаціях до цього Договору. Місце пункту призначення зазначається сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору.
Договір набирає чинність з моменту його підписання обома сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов»язань ( п. 7.1 договору) та підписаний обома сторонами без розбіжностнй і зауважень, скріплений печатками обох підприємств.
Так, на виконання умов договору та узгоджених специфікацій № 2 від 12.03.2008 р., № 3 від 20.10.2009 р., № 4 від 20.10.2009 р., № 7 від 01.09.2008 р., позивачем здійснено поставку продукції на суму 166 618,41. відповідно до видаткових накладних № 98 від 30.11.2009р., № 92 від 19.11.2009р., № 88 від 13.11.2009р., № 63 від 12.08.2009р., № 5 від 16.02.2009р., № 99 від 01.12.2009 р., № 100 від 01.12.2009 р., які підписані обома сторонами та є штамп відповідача про отримання продукції.
Відповідачем зобов»язання з оплати прийнятого ним товару виконані частково, тому рахується борг в розмірі 123 626,74грн., в зв»язку з чим позивачем на адресу відповідача направлено вимогу №11 від 10.02.2010р., яка залишена останнім без задоволення.
Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов’язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Як свідчать матеріали справи, поставка товару за видатковими накладними була здійснена відповідно до умов укладеного між сторонами договору №27-10 від 18.10.2009р., на який є посилання у видаткових накладних та який є підставою данного позову.
Крім того, суду першої інстанції та апеляційної інстанції не надані належні та допустимі докази, оформлені належним чином, наявності заперечень відповідача щодо неналежної поставки товару, щодо відмови відповідача від поставленного товару, а також щодо прийняття товару у встановленому порядку на відповідальне зберігання відповідно до ст. ст. 666, 688, 690 Цивільного кодексу України.
В зв»язку з тим, що відповідач не довів суду належними та допустими доказами у розумінні ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процессуального кодексу України, виконання належним чином згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і в строк, встановлений договором щодо оплати отриманого та використаного ним у господарській діяльності товару, то судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області борг в розмірі 123 626,74грн.
Позивачем нараховані інфляційні в розмірі 12 593,53грн. за період з січня 2010р. по лютий 2011р. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних здійснений позивачем судова колегія вважає, що він відповідає вимогам чинного законодавства України, а судом першої інстанції правомірно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області інфляційні в розмірі 12 593,53грн., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов”язання в зв”язку з девальвацією грошовою одиниці України.
В зв»язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов»язань за договором, позивачем нарахована пеня в розмірі 13 397,24грн. за період з 01.12.2009р. по 21.02.2011р. відповідно до п. 5.6 договору, яким встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець оплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки оплати від вартості неоплаченої продукції.
Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем судова колегія вважає, що він частково не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 258 Цивільного кодексу України та умовам укладеного між сторонами без розбіжностей договору, а саме: п. 4.2, оскільки позивач звернувся до суду 11.03.2011р.
Таким чином, апеляційна інстанція вважає, що вірним періодом нарахування пені з огляду на приписи ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 258 Цивільного кодексу України та п. 4.2 договору, а також з врахуванням кожної поставки, є з 11.03.2010р. по 15.07.2010р., а судом першої інстанції правомірно стягнуто пеню в розмірі 4 025,94грн.
Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, посилання скаржника на не дотримання досудового порядку врегулювання спору є безпідставним, оскільки рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002р. по справі №1-2/2002 встановлено, що право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів, а обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011 року у справі №22/51 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства «Азовінтекс», м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011 року у справі №22/51 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 30.03.2011 року у справі №22/51 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Л.Ф. Чернота
Судді Г.І. Діброва
Т.А. Шевкова
Надр.5 прим:
1 –у справу;
2 –позивачу;
3 –відповідачу;
4 –ДАГС;
5–ГС Донец. обл.