ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 363/2905/18

провадження № 61-10232св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Немировської О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року № 3252 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 0,9000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218; ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0211 та 3221881600:31:130:0210; ОСОБА_19 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208; ОСОБА_10 земельні ділянки площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213 та 3221881600:31:130:0214; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219, загальною вартістю 23 574,68 грн;

- зобов`язати ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218; ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,05 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005, 3221881600:31:130:6006; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208; ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 повернути у власність держави в особі Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 23 574,68 грн, які розташовані в межах Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваним розпорядженням Вишгородська районна державна адміністрація всупереч вимог лісового законодавства України, передала у приватну власність особам земельні ділянки загальною площею 0,9000 га за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» - (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство»), без виключення її з Державного лісового фонду України. Спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Лебедівського лісництва в кварталі 628, виділ 4, погодження на вилучення яких ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не надавало та які не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів статті 84 ЗК України.

Крім того, вилучення лісових земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Однак, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації передано у власність земельну ділянку лісового фонду без згоди землекористувача, всупереч вимогам частини п`ятої статті 116, частин другої, третьої статті 142 ЗК України. Крім того, оскарженим розпорядженням порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог ЗК України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства та Кабінету Міністрів України.

Згідно листів Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року № 09-21/109 та від 06 березня 2018 року № 09-21/138 воно не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку.

Таким чином, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації

від 28 грудня 2012 року № 3252 прийняте всупереч статей 20, 56, 84, 122, 142, 149 ЗК України, у зв`язку з чим на підставі статей 21, 152, 155 ЗК України, статей 16, 21, 393 ЦК України, статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки зазначене розпорядження суперечить вимогам закону, тому отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику - державі в особі Кабінету Міністрів України.

Також прокурор зазначав, що відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні земельні ділянки відчужувалися іншим громадянам, а також був здійснений поділ однієї спірної земельної ділянки з кадастровими номером 3221881600:31:130:0209 на дві земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3221881600:31:130:6005 та 3221881600:31:130:6006.

У зв`язку із наведеним просив замінити неналежних відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_10 на належних відповідачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в частині вимог щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0209, 3221881600:31:130:0213 та 3221881600:31:130:0214.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 28 липня 2022 року під головуванням судді Чіркової Г. Є. у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд вважав, що прокурор не надав належних доказів того, що Основні положення і заходи проекту організації і розвитку лісового господарства на період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2013 року та на 2014 рік і наступні роки серед яких Вищедубечанське та Лебедівське лісництво погоджувались у встановленому порядку органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та чи затверджувались Держлісагентством України або його територіальними органами. Вважав, що протоколи не є матеріалами лісовпорядкування у розумінні Глави 8 ЛК України та не можуть розглядатись в якості планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, що підтверджують право постійного землекористування державних лісогосподарських підприємств на раніше надані землі лісового фонду.

Що стосується поданих прокурором в обґрунтування позову Плану лісонасаджень ДП «Вищедубечанський лісгосп» Лебедівського лісництва Київської області загальною площею 2 087 га, який був складений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України за матеріалами лісовпорядкування 2014 року та Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лісгосп» Київське обласне та

по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства Лебедівське лісництво за 2015 рік, то вказані документи розроблені вже після прийняття оскарженого розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації

від 28 грудня 2012 року № 3252 і передачі у власність спірних земельних ділянок третім особам, тому суд до уваги їх не прийняв як неналежні.

З матеріалів справи місцевий суд встановив, що матеріали лісовпорядкування стосовно спірних земельних ділянок за 1993 та 2003 роки відсутні і у ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не збереглися.

Оцінюючи надані прокурором докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що план лісонасаджень за 2014 рік, проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за 2015 рік, протокол другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року не є планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, які в установленому порядку не затверджені, стосуються тільки заходів по розробленню проекту розвитку лісового господарства з 2004 по 2013 роки, вимогам законодавства України не відповідають, частину з яких розроблено й виготовлено після виникнення права власності на спірні земельні ділянки у третіх осіб. При цьому відповідний лісовпорядний планшет, тобто належні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, складені і затверджені з дотриманням законодавства України, який би містив позначення відповідних квадратів та виділів земель лісогосподарського призначення, що існував на момент виникнення спірних правовідносин, суду не наданий.

Також суд звертав увагу, що копія оскарженого розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року № 3252 всупереч вимог частини шостої статті 177 ЦПК України позивачем суду не подана, як не надано і клопотання позивача про його витребування у разі його відсутності.

З матеріалів справи суд першої інстанції встановив, що згідно декларації про готовність за амністією № КС161201023415 від 23 жовтня 2020 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 236229383 від 09 грудня 2020 року на двох спірних земельних ділянках з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 відповідачем ОСОБА_2 вже побудовано та зареєстровано право власності на дачний будинок загальною площею 125,2 кв. м.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про неможливість витребування вказаних земельних ділянок із його володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України, коли до нього згідно статті 337 ЦК України та статті 120 ЗК України з набуттям права власності на житловий будинок перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, суд першої інстанції визнав слушними.

Київський апеляційний суд постановою від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2022 року скасував та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково.

Витребував на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

- ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218;

- ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211;

- ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 0,05 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005, 3221881600:31:130:6006;

- ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208;

- ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,10 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214;

- ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219, загальною вартістю 23 574,68 грн, які розташовані в межах Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації відмовив.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та права користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» лісами у межах розташування спірних земельних ділянок, оскільки матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Спірні земельні ділянки у постійного землекористувача - ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у встановленому порядку повноважним органом не вилучались, зміна цільового призначення не здійснювалась. Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення уповноваженого державою органу (в цьому випадку Кабінету Міністрів України), означає, що держава, як власник, свою волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Суд апеляційної інстанції вказував, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Ефективним способом захисту в цьому випадку є позовні вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, які підлягають задоволенню.

Додатково апеляційний суд вказував на помилковість висновку суду першої інстанції про наявність ознак непропорційного втручання держави у право власності відповідачів з огляду на набуття ними права власності на земельні ділянки на підставі оплатних договорів купівлі-продажу, та зокрема відповідача ОСОБА_2 , який вже побудував та зареєстрував право власності на дачний будинок, оскільки при проведенні обстеження місця розташування спірних земельних ділянок з проведенням фотофіксації було встановлено, що станом на травень 2018 року, тобто після реєстрації права власності за відповідачами на підставі укладених ними договорів купівлі-продажу, усі спірні земельні ділянки не мали визначених меж в натурі та були вкриті значною кількістю деревної та чагарникової рослинності.

Земельні ділянки були відчужені їх первісними набувачами у день реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що свідчить про відсутність намірів у первісних набувачів користуватись такими земельними ділянками. В подальшому спірні земельні ділянки були також неодноразово відчужені.

Отже, в силу наявності зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірних земельних ділянок (наявності на них значної кількості дерев та чагарників, виходячи із місця розташування земельних ділянок - посеред лісового масиву) відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати, що ці ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.

Апеляційний суд також зазначав, що відповідачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбавали земельні ділянки, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Єфремова Ж. А. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в якій просить оскаржену постанову в частині витребування земельних ділянок під кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0217 та 3221881600:31:130:0218, розташованих на території Вищедубичанської сільської ради у Вишгородському районі Київської області у ОСОБА_2 скасувати. Рішення суду першої інстанції в частині витребування у ОСОБА_2 земельних ділянок під кадастровими номерами 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0218, розташованих на території Вищедубичанської сільської ради у Вишгородському районі Київської області залишити без змін.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга містить аргумент про те, що суд апеляційної інстанції оцінюючи набуття заявником права власності на спірні земельні ділянки не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18; від 15 червня

2021 року у справі № 922/2416/17; від 27 листопада 2019 року у справі

№ 461/2328/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц.

Представник заявника зазначає, що ОСОБА_2 не міг знати про те, що земельні ділянки були незаконно виділені Вишгородською районною державною адміністрацією, оскільки на час їх придбання вони не належали до земель лісового фонду, були вільними від обтяжень та прав третіх осіб.

Наразі на ОСОБА_2 покладається надмірний тягар відповідальності за старі помилки органу державної влади, адже у нього були витребувані земельні ділянки за які він сплатив кошти та використовував зведений на них будинок.

Така позиція суду апеляційної інстанції не узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 08 березня 2023 року у справі № 204/114/19;

від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15; від 18 березня 2020 року у справі

№ 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16 де мова йде про те, що конструкція, коли добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є обтяжливою для нього. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що прокурор не пропустив строки звернення до суду із цим позовом, оскільки він суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 квітня 2020 року у справі

№ 10/Б-743 та постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 527/194/19.

Вважає, що Кабінет Міністрів України був обізнаний або міг бути обізнаний з прийнятим розпорядженням Вишгородською районною державною адміністрацією в рік його прийняття, адже місцеві державні адміністрації йому підзвітні, а отже прокурор звернувся із позовом поза межами позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 363/2905/18 з місцевого суду.

19 вересня 2023 року справа № 363/2905/18 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Вишгородська районна державна адміністрація розпорядженням від 28 грудня

2012 року № 3252 безоплатно передала у власність дев`ятьом громадянам земельні ділянки загальною площею 0,9000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району.

Листом голови Вишгородської районної державної адміністрації від 27 квітня

2018 року прокурору Київської області було відмовлено у наданні копії зазначеного розпорядження (а. с. 25-29, том 1).

У відзиві на позовну заяву прокурора представник Вишгородської районної державної адміністрації підтверджував прийняття такого розпорядження

від 28 грудня 2012 року № 3252, вважаючи його законним, проте ні копії розпорядження, ні документів, на підставі яких воно було прийнято представник відповідача не надав також (а. с. 210-216, том 1).

Зі змісту державних актів на право власності на земельну ділянку, що видані третім особам: ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 (а. с. 79-131, том 1) апеляційний суд встановив, що підставою видачі державних актів зазначено розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 28 грудня

2012 року № 3252.

В той же день, 28 грудня 2012 року, на підставі зазначеного розпорядження дев`ятьом громадянам були видані державні акти про право власності на земельну ділянку, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва:

- ОСОБА_18 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 921505;

- ОСОБА_17 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ №419749;

- ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0210, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 419748;

- ОСОБА_14 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209, державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 419747;

- ОСОБА_13 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 419746,

- ОСОБА_12 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 921501,

- ОСОБА_11 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214, державний акт на право власності на земельну ділянку

від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 921502,

- ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 921506.

- ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2012 року ЯЙ № 921507.

Апеляційний суд встановив, що в подальшому, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також копій договорів купівлі-продажу земельних ділянок, усі вищевказані земельні ділянки були відчужені їх власниками у день реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зареєстрували право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 березня 2013 року. В той же день, їх представник ОСОБА_20 , що діяла на підставі довіреності від 03 лютого 2012 року, відчужила земельні ділянки на користь ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Н. М. за реєстровими номерами 498 та 505.

ОСОБА_17 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 березня

2013 року № 498 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211 на користь ОСОБА_6 .

ОСОБА_16 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14 березня

2013 року за № 505 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0210 на користь ОСОБА_6

(а. с. 81-86, том 1).

30 липня 2013 року право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрували ОСОБА_14 та

ОСОБА_13 , та в цей же день здійснили їх відчуження.

ОСОБА_14 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2013 року № 1456, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буділовською Н. С., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_15

ОСОБА_13 , від імені якої діяв представник за довіреністю - ОСОБА_5 , за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2013 року № 713, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Сорокою В. О., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0208 на користь ОСОБА_4 (а. с. 97-99, том 1).

ОСОБА_15 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07 серпня

2015 року № 1014 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_19

(а. с. 89-94, том 1).

ОСОБА_19 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня

2018 року № 1971 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на користь ОСОБА_5 .

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_5 від 05 грудня 2018 року здійснений поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0209 на дві земельні ділянки з наступними кадастровими номерами 3221881600:31:130:6005 та 3221881600:31:130:6006, право власності на які за ним зареєстровано 11 січня

2019 року (а. с. 71-75, том 3).

29 липня 2013 року представником ОСОБА_11 та ОСОБА_18 -

ОСОБА_21 , що діяв на підставі довіреностей, виданих 17 липня 2013 року, було зареєстровано за вказаними особами право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

29 липня 2013 року представником ОСОБА_21 вказані ділянки були відчужені на користь ОСОБА_9 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В. В.

ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2013 року № 660, відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214 на користь ОСОБА_9

(а. с. 124-129 том 1).

ОСОБА_18 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 липня 2013 року за № 713 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217 на користь ОСОБА_9 (а. с. 132-137 том 1).

31 липня 2013 року представник ОСОБА_8 та ОСОБА_22 - ОСОБА_23 зареєстрував за вказаними особами право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в цей же день здійснив відчуження цих земельних ділянок на користь ОСОБА_9 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В. В.

ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2013 року за № 685 відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213 на користь ОСОБА_9 (а. с. 112-117 том 1).

ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 липня 2013 року за № 687 відчужив земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218 на користь ОСОБА_9 (а. с. 102-108 том 1).

13 червня 2016 року ОСОБА_9 , від імені якої діяв представник за довіреністю

від 07 червня 2016 року ОСОБА_24 , здійснила відчуження чотирьох земельних ділянок на користь ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О. Г.

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року № 848 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213;

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року № 849 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214;

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року № 850 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0217;

- за договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року № 851 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0218

(а. с. 102-117, 124-137, том 1).

ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 жовтня

2016 року за № 2-2092, посвідченим державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Куценком Є. О., відчужила земельну ділянку загальною площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 на користь ОСОБА_1 (а. с. 118-121, том 1).

30 травня 2017 року ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок за № 1096 та № 1099 відчужив земельні ділянки загальною площею по

0,1000 га з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 на користь ОСОБА_2 (а. с. 108, 109, том 1, а. с. 159-162,

том 3).

Також ОСОБА_10 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок

від 24 червня 2019 року за № 1075 та № 1076 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0214, 3221881600:31:130:0213 на користь ОСОБА_3 (а. с. 48-56, 68-70, том 3).

Суд апеляційної інстанції вказав, що як зазначено у договорах купівлі-продажу земельних ділянок та державних актах на право власності, спірні земельні ділянки належать до категорії земель рекреаційного призначення, вид використання - для індивідуального дачного будівництва (а. с. 79-131, том 1, а. с. 48-56, том 3).

Відповідно до листа директора ДП «Вищедубечанське лісове господарство»

від 20 лютого 2018 року № 09-21/109, надісланого на адресу прокуратури Київської області, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214 є земельними ділянками лісового фонду, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство» квартал 628 виділ 4 Лебедівського лісництва.

ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельних ділянок чи зміну їх цільового призначення. Право постійного користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на вказані земельні ділянки не припинено в установленому законом порядку, згоди на їх вилучення підприємство не надавало. Також повідомили, що матеріали лісовпорядкування 1993 та 2003 року на підприємстві не збереглись (а. с. 56 том 1).

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» в листах від 17 січня 2018 року та від 06 березня

2018 року №№ 14, 139 земельні ділянки, надані у власність вищевказаним дев`ятьом громадянам розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації

від 28 грудня 2012 року № 3252, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 року відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва (а. с. 69-76 том 1).

Також факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» 2015 року, планово-картографічними матеріалами, планом лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу (а. с. 56- 66 том 1).

З листа директора ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 03 травня

2018 року № 09/21-219 надісланого на адресу прокуратури Київської області встановлено, що при проведенні обстеження місця розташування вищевказаних земельних ділянок з проведенням фотофіксації було встановлено, що межі цих земельних ділянок в натурі не визначені, на земельних ділянкам міститься деревна та чагарникова рослинність, а саме:

- земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217 - обстежити не вдалось можливим, оскільки доступ до території обмежений одним парканом, ведеться незаконне будівництво, що зафіксовано на фотознімку;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0219 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 110 штук різних діаметрів;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0213 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 30 штук різних діаметрів і чагарники;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0214 - без ознак інших власників з кількістю дерев близько 30 штук різних діаметрів;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3221881600:31:130:0211 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 25 штук різних діаметрів;

- земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208 - без ознак інших власників, з приблизною кількістю дерев 80 штук різних діаметрів (а. с. 66, 67 том 3).

Протоколом другої лісовпорядної наради від 10 липня 2015 року, який затверджений Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, визначено основні положення проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (а. с. 79-83, 141, 142 том 2).

На підтвердження належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення надана інформація ВО «Укрдержліспроект»

від 17 січня 2018 року з фрагментами з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів № 44 Пірнівського лісництва ДП «Вищедубечанський лісгосп», відповідно до яких спірні земельні ділянки 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214 знаходяться у кварталі 44 Пірнівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (за матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 років).

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року спірні земельні ділянки знаходяться у кварталі 628 Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» (а. с. 69-72, 73-76, том 1).

Згідно з наказом ДП «Вищедубечанський лісгосп» від 27 грудня 2017 року № 162, з метою покращення системи управління лісами, підвищення оперативності комплексу лісогосподарських протипожежних заходів, з 01 січня 2018 року зі складу Пірнівського лісництва відокремлено Лебедівське лісництво та перезакріплено лісові квартали Пірнівського лісництва за Лебедівським лісництвом (квартали 597-663) у складі ДП «Вищедубечанський лісгосп» (а. с. 84, том 3).

З даних Державного земельного та Державного лісового кадастрів, Публічної кадастрової карти України апеляційний суд встановив, що спірні земельні ділянки повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення ДП «Вищедубечанський лісгосп» та вкриті лісовою рослинністю (а. с. 88-95, том 3).

Згідно з листами Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року та від 07 березня 2018 року

№№ 04-48/576, управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок з наступними кадастровими номерами 3221881600:31:130:0219, 3221881600:31:130:0218, 3221881600:31:130:0217, 3221881600:31:130:0210, 3221881600:31:130:0211; 3221881600:31:130:209; 3221881600:31:130:0208; 3221881600:31:130:0213, 3221881600:31:130:0214, які перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628, виділ, 3, 4 Лебедівського лісництва (а. с. 67, 68 том 1).

З матеріалів справи апеляційний суд також встановив, що згідно декларації про готовність за амністією № КС161201023415 від 23 жовтня 2020 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 236229383 від 09 грудня 2020 року, на двох спірних земельних ділянках з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 відповідачем ОСОБА_2 вже побудовано та зареєстровано право власності на дачний будинок загальною площею 125,2 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно із частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. (стаття 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Згідно з частиною дев`ятою статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, могли вилучатися для суспільних і інших потреб лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження

№ 14-140цс18).

Встановивши, що Вишгородська РДА, розпорядившись землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 0,9000 га, перевищила свої повноваження, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави України, поза її волею, Кабінет Міністрів України відповідного реагування не вчиняв, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірних земельних ділянок від добросовісних набувачів у порядку статті 388 ЦК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про неможливість витребування спірних земельних ділянок у добросовісного набувача не заслуговують на увагу.

Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 363/2906/18 та від 07 лютого

2024 року у справі № 363/2229/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідачі і відповідач ОСОБА_2 зокрема, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня

2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18 і від 30 травня

2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес заявника у збереженні права власності на земельну ділянку.

Отже, витребування земельних ділянок у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Колегія суддів також зауважує, що згідно з декларацією про готовність за амністією № КС161201023415 від 23 жовтня 2020 року та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 236229383

від 09 грудня 2020 року, на двох спірних земельних ділянках з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0218 та 3221881600:31:130:0217 відповідачем

ОСОБА_2 вже побудовано та зареєстровано право власності на дачний будинок загальною площею 125,2 кв. м.

Тобто враховуючи, що звернення із цим позовом відбулось у липні 2018 року, відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд цієї справи про що свідчить його заява про ознайомлення з матеріалами справи та відповідна розписка датовані

26 червня 2020 року.

Так звана «будівельна амністія» передбачає спрощений порядок введення в експлуатацію об`єкта будівництва, який передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності! та Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158.

Отже, з точки зору розумного спостерігача, така поведінка ОСОБА_2 не може вважатись добросовісною.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові

від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Вищенаведеним також спростовуються аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги про те, що на відповідача ОСОБА_2 покладається надмірний тягар відповідальності.

Колегія суддів також зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес особи у збереженні земельної ділянки у власності.

Встановивши, що рішення щодо вилучення та зміни цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення повноважний орган не приймав, а відповідачі право власності на ці земельні ділянки в установленому законом порядку не набули, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що такі земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, тому позовні вимоги прокурора про їх витребування від зазначених осіб є обґрунтованими.

Колегія суддів враховує, що інші відповідачі, окрім ОСОБА_2 , не оскаржували в касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо витребування у них земельних ділянок, тому фактично погодилися з таким висновком.

Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про пропуск позивачем позовної давності з огляду на таке.

З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у липні 2018 року.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 362/44/17).

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави він дізнався лише у 2018 році, здійснивши моніторингу інформації, отриманої від різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект».

Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що відповідачами не надано і судом не встановлено наявності об`єктивних доказів того, що про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався з моменту прийняття розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією - 28 грудня 2012 року з подальшою передачею земельних ділянок у власність громадянам, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

За встановлених апеляційним судом обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованими його правові висновки про те, що доводи про пропуск позовної давності є такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав з 28 грудня 2012 року або міг довідатись про момент цього порушення, тому прокурор не пропустив строк на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом в межах позовної давності.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18; від 15 червня

2021 року у справі № 922/2416/17; від 27 листопада 2019 року у справі

№ 461/2328/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц; від 08 березня 2023 року у справі № 204/114/19; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15; від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16 та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16; від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743 та постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 527/194/19 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 406, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк