22.10.2024

Справа № 331/4967/23

Провадження № 2/331/174/2024

УХВАЛА

22 жовтня 2024 р.                                                        м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Антоненко М.В.

при секретарі Байрамової Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом М. Стариченко заявлено клопотання про зупинення судового провадження у цивільній справі № 331/4967/23 у зв`язку з тим, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України.

В обґрунтування клопотання зазначено, що ОСОБА_2 наразі перебуває на військовій службі (що підтверджується довідкою, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_3 від 03.10.2023). Відповідно до вказаної довідки "старший солдат ОСОБА_4 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 27.02.2022 по теперішній час".

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України (форма ОК-5) ОСОБА_5 одержує грошове забезпечення, як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 .

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102ІХ, з 24.02.2022 в України введено воєнний стан, який на теперішній час не припинено та не скасовано. Таким чином, на момент розгляду справи в Україні триває воєнний стан.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено військовий обов`язок. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Зміст та форма провадження у цивільних справах в умовах воєнного стану повинні відповідати завданням та основним засадам цивільного судочинства.

Цивільним процесуальним законом визначені підстави для обов`язкового зупинення судом провадження у справі (ст. 251 ЦПК України) та можливості зупинити провадження за заявою учасника справи чи з власної ініціативи (ст. 252 ЦПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна особа незалежно від її процесуального статусу має обґрунтовано передбачати дотримання судом принципів змагальності та рівності сторін, які є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду, закріпленого в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Цей принцип був неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України. Наприклад, у справі «Надточій проти України», (заява № 7460/03, рішення від 1505.2008) суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Рівність засобів включає:

- розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону;

- фактичну змагальність;

- процесуальну рівність;

- дослідження доказів, законність методів одержання доказів;

- мотивування рішень.

Аналогічна позиція викладена також у рішенні ЄСПЛ у справі «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (заява № 14448 88. рішення від 27.10.1993 § 33), у якому зазначено, що умова «рівності сторін» у розумінні «справедливого балансу» між сторонами передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Окрім того, ЄСПЛ зазначає, що право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час (справа Крцмар та інші проти Чеської республіки, заява № 35376/97 рішення від 03.03.2000 § 42; справа Іммебль Груп Коссер проти Франції, заява № 38748/97, рішення від 21.03.2002 § 26), а також за необхідності, отримати відкладення справи (справа Івон проти Франції, заява № 44962/98, рішення від 24.04.2003 § 39).

Передбачити місце знаходження та тривалість періоду проходження військової служби відповідачем ОСОБА_2 згідно з ротацією осіб, призваних за мобілізацією для несення військової служби задля захисту державних інтересів України під час дії воєнного стану, на момент подальшого розгляду справи є неможливим, а ставити його у становище, що є суттєво гіршим за умови сторони позивача, зокрема щодо погодження із представником позиції у справі, збирання доказів та реалізації права безпосередньої участі у розгляді справи тощо, є неприпустимим.

Окрім того, застосування положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є обов`язком, а не правом суду, який закріплений відповідною імперативною процесуальною нормою цивільного судочинства.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат М. Стариченко надав суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Позивачка ОСОБА_1 надала суду заяву про слухання справи без її участі, в якій зазначила, що вважає клопотання представника про зупинення судового провадження у цивільній справі необґрунтованим.

Суд, вивчивши клопотання, матеріали цивільної справи, заслухавши думку позивачки, дійшов наступних висновків.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».

       Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом М. Стариченко надано суду копію довідки від 03.10.2023, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до вказаної довідки "старший солдат ОСОБА_4 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 27.02.2022 по теперішній час". (а.с.36)

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

З аналізу змісту даної норми слід, що Закон пов`язує обов`язок зупинення провадження у справі за наявності двох чинників: переведення військових формувань на воєнний стан або залучення до воєнних дій, а також безпосередню участь у цьому сторони у справі, що призводить до неможливості реалізації своїх прав у суді.

Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюється Міністерством оборони України, однак такі документи представником відповідачем не надані, зокрема суду не надано наказ по особовому складу, а довідка є недостатнім доказом для встановлення відносин військовослужбовців.

В матеріалах справи відсутні докази того, що військова частина у якій служить відповідач переведена на військовий стан, бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики. Сили підтримки. Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з' єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

При цьому, зупинення провадження у справі мас бути обумовлено саме фактом переходу на військовий стан конкретного підрозділу у якому служить сторона процесу, доказів чого, в даному випадку, суду надано не було.

Військовий квиток та посвідчення УБД не підтверджують перебування відповідача станом на час розгляду справи у зоні бойових дій та неможливості прибуття до судового засідання. Вказані документи підтверджують тільки військовий статус останнього. Окрім того, у військовому квитку, в розділі «Проходження військової служби» зазначено, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на посаді «начальника лазні № 117» вказаної військової частини. (а.с.34,35).

Інших доказів, окрім довідки № 1391 від 03.10.2023, згідно якої ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , стороною відповідача суду надано не було.

       Таким чином вивчена судом довідка від 03.10.2023 р. військової частини НОМЕР_1 не підтверджує наявності підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року ( справа № 753/19628/17; провадження № 61-9218св22).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутні законні підстави для зупинення провадження в даній справі.

Відмовляючи в задоволенні клопотання представника відповідача суд, також приймає до уваги ч.2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року, згідно з якою обов`язок батьків або інших осіб, які виховують дитину, нести основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, закріплено в Держави-учаснипі визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку литини. Держави-учаснипі вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці так і за кордоном. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають в різних державах, Держави-учасниці сприяють приєднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а також досягненню інших відповідних домовленостей. ( ч.1, ч. 4 ст. 27 Конвенції про права дитини).

Нормою ст. 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.        

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

З наведеного слід, що тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій в даному провадженні у вигляді зупинення провадження у справі, на чому наполягає сторона відповідача, зводить нанівець суть права дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

На підставі наведеного, керуючись ст. 255, ст. 256 ЦПК України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката М. Стариченко про зупинення судового провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня її проголошення.

Суддя:                                                                М.В. Антоненко