2/130/336/2024

130/3617/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2024 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

неповнолітнього ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визначення місця проживання дитини,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем його проживання в АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позицій позивача.

Позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який відповідно до рішення суду було розірвано 07.09.2015.

В шлюбі у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з відповідачем. Позивач, як батько, на виконання свого обов`язку відповідно до виконавчого листа, виданого 04.11.2015 Жмеринським міськрайонним судом сплачував на користь відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , в розмірі 2/7 частини заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.08.2015 і до досягнення дитиною повноліття.

Згодом у 2017 році відповідач виїхала жити та працювати за кордон, а їх син залишився проживати біля дідуся та бабусі - батьків відповідача.

На початку березня 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України батьки відповідача виїхали разом з онуком, сином позивача до Німеччини, однак в силу свого віку син не зміг проживати разом з бабусею та дідусем в Німеччині, а до матері їхати не хотів, оскільки остання проживає на території російської федерації, і за своїм власним вибором дитина повернулась проживати до України.

Оскільки відповідач бажає щоб їх спільний син проживав із нею, а позивач та тринадцятирічний син не бажає цього та не погоджуються щоб дитина їхала до країни агресора, то єдиним правильним рішенням на думку позивача є звернення до суду задля вирішення даного спору та захисту інтересів малолітньої дитини.

Стислий виклад позиції відповідача.

Відзив на позовну заяву до суду від відповідача не надходив.

Історія справи.

25.12.2023 позивач звернувся з вищевказаним позовом до Жмеринського міськрайонного суду.

05.01.2024 ухвалою судді Грушковської Л.Ю. відкрито провадження уданій справі. Призначено підготовче засідання на 27.02.2024.

10.01.2024 від представника позивача надійшла заява про відвід головуючої, яка ухвалю суду від 12.01.2024 була задоволена.

12.01.2024 вищевказана справа надійшла в провадження судді Заярного А.М.

Процесуальні дії, заяви та клопотання.

15.01.2024 ухвалою судді прийнято справу до розгляду. Підготовче засідання призначено на 27.02.2024.

27.02.2024 та 09.04.2024 підготовче засідання відкладено.

27.05.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

27.05.2024 задоволено клопотання позивача та його представника про витребування у органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області висновок про можливість визначення місця проживання дитини з батьком. Підготовче засідання відкладено на 01.07.2024.

28.06.2024 до суду надійшов висновок про можливість визначення місця проживання дитини з батьком.

01.07.2024 ухвалою суду підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті на 18.09.2024.

18.09.2024 розгляд справи відкладено на 23.10.2024.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 та позивач просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

Представник третьої органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області в судове засідання не з`явився. Головний спеціаліст Служби у справах дітей Ю. Лавріненко у заздалегідь поданій заяві просила розгляд справи проводити без її участі. При вирішенні будь-яких питань покладалась на розсуд суду.

Згідно з Єдиного державного демографічного реєстру місце проживання ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.48).

Відповідач викликалась в судове засідання за вищевказаною адресою, проте на адресу суду повернулися поштові конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с.53-55, 104-106,148-150).

Згідно з положеннями частини 7 та 8 статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 вважається належним чином повідомленою про час та місце слухання справи.

Відповідно частини 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, за умов існування усіх підставі, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, за згодою позивача, суд виніс ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд на підставі ч. 3 ст.211, п. 1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу у відсутність відповідача та представника третьої особи.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Згідно копії рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 07.09.2015 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.9).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_2 зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.11).

Як вбачається з копії виконавчого листа Жмеринського міськрайонного суду (справа № 130/2218/15-ц) вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 2/7 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття (а.с.12).

Згідно копії постанова Головного державного виконавця Жмеринського ВДВС у Жмеринському районі Лаврової І.П. стягнення аліментів за виконавчим листом №130/2218/15-ц від 04.11.2015 припинено за заявою стягувача. Виконавчий лист повернено стягувачу (а.с.14).

Відповідно до копії довідки квартального комітету «Південно-Західний» від 04.12.2023 №334 ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 , до складу його сім`ї входить син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за даною адресою без реєстрації (а.с.15).

Згідно копії довідки КЗ «Жмеринський ліцей №6» від 04.12.2023 №106 ОСОБА_2 навчається в КЗ «Жмеринський ліцей №6» в 7-Б класі (а.с.16).

Відповідно до копії довідки КЗ «Жмеринський ліцей №6» від 04.12.2023 №20/323 мати ОСОБА_1 ОСОБА_4 не бере участі у вихованні сина: не спілкується з вчителями, не відвідує батьківські збори, не цікавиться шкільним життям дитини. З серпня 2023 вихованням дитини займається батько ОСОБА_1 (а.с.17).

Згідно копії довідки виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку» від 01.1.2023 №45, ОСОБА_1 дійсно з 14.03.2008 працює у виробничому підрозділі Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку і наразі займає посаду старшого електромеханіка дільниці (а.с.18). За місце роботи характеризується позитивно, що вбачається з характеристики (а.с.19).

Відповідно до копії довідки про доходи №22 заробітна плата ОСОБА_1 за період з червня 2023 року до листопада 2023 року становила 99144,92 грн (а.с.20).

Згідно копії Витягу з Інформаційно - аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» ОСОБА_1 на території України станом на 18.12.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи не непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває (а.с.21). ОСОБА_1 проходив огляд психіатра, відхилень виявлено не було, що стверджується копією довідки Жмеринського лікувально - діагностичного центру (а.с.22).

Як вбачається з копії договору купівлі - продажу ОСОБА_1 являється власником квартири під АДРЕСА_3 (а.с.23-26).

Відповідно до копії довідки КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. Ю.І. Ющенка Вінницької обласної Ради» від 22.01.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні з 02.01.2024 по 22.01.2024 (а.с.109).

Дитина ОСОБА_2 має певні захворювання у зв`язку з цим призначено відповідне лікування, що стверджується копіями: виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого; довідки КНП «Жмеринська ЦРЛ» та КНП «Жмеринська ЛВЛ ВОР» (а.с.109-112).

Висновком орану опіки та піклування Жмеринської міської ради від 17.06.2024 № 01-2024/1815 вирішено визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 . Згідно змісту висновку встановлено: « ОСОБА_4 проживає за кордоном, в ході телефонної розмови в неї з`ясовано, що вона з розумінням відноситься до того, що на даний момент, в силу підліткового віку, син ОСОБА_2 зробив вибір проживати з батьком» (а.с.129-131).

Також в судовому засіданні за клопотанням представника позивача був допитаний малолітній ОСОБА_2 , який вказав, що матір, яка знаходиться за кордоном, бачив востаннє приблизно три роки тому, проте листується з матір`ю з частою періодичністю за допомогою додатків для обміну повідомленнями. Мати приїжджала до початку повномасштабного вторгнення. Хоче проживати разом з батьком та матір`ю, проте враховуючи обставини, які склались хоче проживати з батьком, перешкоди у цьому ніхто не чинить та мати не заперечує проти цього.

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом.

Мотиви суду. Норми права, які застосовані судом.

Згідно з частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Як встановлено у судовому засіданні малолітньому ОСОБА_2 виповнилось чотирнадцять років і він висловив своє бажання жити з батьком, що підтримує батько і проти чого не заперечує матір.

Відповідно до 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно з частинами 5 та 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У постанові КЦС ВС від 10.07.2024 № 127/16211/23 (61-1964св24) наведено наступний правовий висновок «спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.

Стаття 161 СК України передбачає можливість визначення судом місця проживання дитини тільки у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. Тому, виходячи із встановлених обставин справи, де вбачається відсутність спору про місце проживання дитини, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позову про визначення місця проживання дитини, а тому позов має бути відхилений.

Як встановлено в судовому засіданні, між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідач не заперечує проти проживання сина з батьком, не чинить перешкоди з приводу проживання дитини з батьком, з частою періодичністю спілкується з сином. Більш того дитина виявила бажання проживати з батьком в Україні. Отже, враховуючи дані обставини ні позивач, ні відповідачка не заперечують проти того, щоб їх дитина і надалі залишалися проживати з батьком ОСОБА_1 , доказів протилежного суду ні позивачем ні його представником надано не було. Крім того, і сама дитина, яка досягла чотирнадцятирічного віку виявила бажання проживати з батьком.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної дитини. За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом існував спір про визначення місця проживання дитини. З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що дитина фактично проживала і на даний час проживає разом з ним, при цьому мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з батьком.

Щодо висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради від 17.06.2024 щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі № 758/9245/22 зазначив, що оскаржуваний висновок органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновку органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

Процесуально висновок органу опіки та піклування не є рішенням, а носить рекомендаційний характер та може бути врахований на розсуд суду.

Висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкту владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, так як не породжує жодних юридичних наслідків, не впливає на права та обов`язки сторін, а є носієм доказування при наявності цивільного спору, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування, має рекомендаційний характер.

Враховуючи вищевикладене суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради щодо доцільності проживання дитини разом з батьком, позивачем у справі, та оцінює його лише як доказ у даній справі, якій носить для суду суто рекомендаційний характер без породження певних правових наслідків.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонами.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України понесені судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, 274 ЦПК України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 273 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ),

Орган опіки і піклування виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області (місцезнаходження: 23100, Вінницька область, м. Жмеринська, вул. Київська, буд. 1А, ЄДРПОУ 38051926).

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Дата складання повного судового рішення 31.10.2024