ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуСправа №160/12814/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, поданий представником позивача – адвокатом Єрьоміною Вікторією Анатолівною, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплату компенсації за всі дні невикористаної відпустки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а саме ненарахування та невиплату компенсації за всі дні невикористаної відпустки, за період з 06 лютого 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 02 травня 2024 року – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що лише 02.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року у справі №160/14920/22, з ним було проведено остаточний розрахунок при звільненні, а тому посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/12814/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.06.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України надійшов письмовий відзив на позов, в якому він вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Передбачений частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Тобто компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень етап) 117 КЗпП України. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року залучено Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у якості співвідповідача в даній адміністративній справі.

23.08.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не погоджується із позовними вимогами, виходячи із наступного. Період за який позивач просить нарахувати та виплати йому середній заробіток вказується з 06 лютого 2019 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 02 травня 2024 року, тобто більше ніж за 6 місяців. Також зазначає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції згідно Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022 року), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Оскільки нова редакція ст. 117 КЗпП пом`якшує відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обмежуючи виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку періодом не більш як за шість місяців, саме ця редакція закону має застосовуватися до спірних правовідносин. Враховуючи зазначене, вважає, що вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за період, що перевищує 6 місяців не відповідає вказаним положенням закону та не підлягає задоволенню.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду від 10.09.2024 року № 588д щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/12814/24, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді за її поданням заяви про відставку, ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя  від 13.08.2024 року №2451/0/15-24.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №160/12814/24 передано на розгляд судді Серьогіній О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 11.10.2024 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.           

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2019 року №30 ОСОБА_1 звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 23 січня 2019 року № 22 з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом «к», з 06.02.2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 від 02.05.2015 року ОСОБА_1 надано статус учасник бойових дій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 року у справі №160/14920/22 адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 06.02.2019 року.

02.05.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована компенсація за всі невикористані дні відпусток за період проходження служби позивачем у Відповідача на виконання рішення Дніпропетровського оружного адміністративного суду по справі № 160/14920/22 у розмірі 44 945,05 грн.

Таким чином остаточний розрахунок відповідача з позивачем відбувся 02.05.2024 року.

Позивач, вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон № 2011-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абз. 1 ч. 1ст. 9 цього Закону № 2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Разом з тим, Законом № 2011-XI не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (КЗпП України).

Вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).

Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, а тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей116та117 Кодексу законів про працю України, відтак доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності правових підстав для застосування положень КЗпП України є помилковими.

Так, відповідно до ч.1ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зіст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписамист.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022  року № 2352-IX (Закон № 2352-IX) чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (Порядок № 100).

Згідно ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Таким чином, передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, починаючи із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено із списків особового складу частини з 09.02.2019 року. Фактичний розрахунок (виплату всіх належних йому при звільненні сум) відповідач здійснив 02.05.2024 року, тобто після набрання чинності ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

Згідно ст. ст. 116,117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, суд враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.

Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні.

Так, згідно довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_2 від 18.06.2024 року №445 середньоденний заробіток позивача згідно довідки відповідача складає 574,47 грн.

Враховуючи встановленіст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 182 дні становить 104553,54 грн. (середньоденне грошове забезпечення 574,47 грн. х 182 календарних дні).

Згідно матеріалів справи, позивачу на виконання вищевказаних рішень суду виплачено кошти в сумі 44945,05 грн.

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 44945,05 грн. (сума коштів, яку виплачено позивачу) / 104553,54 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) *100 = 42,99 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (42,99%) становить: 574,47 грн (середня заробітна плата за один день) * 42,99 % * 182 (дні затримки розрахунку) = 44947,57 грн.

Отже, у цій справі слід врахувати принцип співмірності середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який має бути виплачений позивачу у розмірі 44947,57 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми.

Також, суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Крім цього, суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідача належить  зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні в розмірі 44947,57 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано.

Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.

Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні в розмірі 44947,57 грн., без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                           О.В. Серьогіна