ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2011 року Справа № 10/16-11
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідача),
суддів: Науменка І.М., Голяшкіна О.В.
при секретарі: Заболотній О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1., довіреність № 78 від 14.03.11, Федулов С.Є. директор, протокол № 1 від 30.05.07;
від відповідача - 1: ОСОБА_2, довіреність № 468-О від 02.03.11;
від відповідача –2: не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011р. у справі №10/16-11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “СОЮЗІНВЕСТГРУП”, м. Дніпропетровськ
до відповідача-1: публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”, м. Дніпропетровськ
відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “ВЕРУС”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договір поруки, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 р. (суддя Кощеєв І.М.) задоволено позовні вимоги про визнання недійсним договір поруки б/н від 02.09.2010 р., укладеного між публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "ВЕРУС". Судові витрати покладено на кожного з відповідачів пропорційно. Рішення суду мотивовано невідповідністю вищезгаданого договору поруки вимогам законодавства України, зокрема, відсутністю доказів отримання від позивача згоди на покладення на нього відповідних обов’язків, що виникли при укладанні оспорюваного правочину.
Не погодившись з даним рішенням, відповідач-1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправомірність останнього, просить дане рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень скаржник посилається на те, що оспорюваний договір поруки повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме, ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України. Даний договір укладений з урахуванням “внутрішньої волі” сторін, безпосереднього впливу на права та обов’язки позивача не створює. Крім того посилається на те, що позивач, як позичальник за кредитним договором, стороною у договорі поруки бути не може, у зв’язку з чим згода останнього на його укладення не потрібна.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін.
По справі оголошувалась перерва до 16.05.2011 р.
Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.06.2007 р. між Приватбанком та ТОВ "Союзінвестгруп" було укладено кредитний договір №1549 з подальшому внесеними до нього змінами згідно додаткової угоди від 27.03.2008 р. Згідно умов зазначеного кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 740 000,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 12,6 % річних та зменшенням ліміту кредитних коштів згідно графіку (додаток №1) з остаточним поверненням кредиту до 25.03.2009 р.
Відповідно до п. А.5 кредитного договору зобов’язання позичальника забезпечуються договором іпотеки №1549/ДЗ від 27.06.2007 р., договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.06.2007 р., договорами поруки від 27.06.2007 р.
02.09.2010 р. між ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" як поручителем та Приватбанком, як кредитором, був укладений договір поруки б/н, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп" всіх своїх обов’язків за кредитним договором №1549 від 27.06.2007 р., за яким кредитор надав боржникові кредит у сумі 740 000,00 дол. США, а боржник, зі свого боку, взяв на себе зобов’язання отримані кредитні кошти повернути у строк до 25.03.09 р. Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Вказаний договір є двостороннім, укладеним без згоди на те боржника, ТОВ "Союзінвестгруп".
Визнання недійсним вищезгаданого договору поруки б/н від 02.09.2010р., як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства України та спрямованого на штучну зміну підсудності, і є предметом даного спору.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача-1 на те, що оспорюваний договір поруки не впливає безпосередньо на права та обов’язки позивача, оскільки відповідно до ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
При цьому згідно ст.557 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з не направленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника. Таким чином, у зв’язку із неможливістю повідомити поручителя про виконання зобов’язання перед кредитором, оскільки за оспорюваним договором поруки ані сам поручитель, ані його місцезнаходження боржнику невідомі, застосування вищезгаданої правової норми може призвести до небажаних наслідків для позивача , зокрема, подвійної сплати суми основного зобов’язання /тобто, і кредиторові, і поручителю за зворотною вимогою/.
Помилковим апеляційний господарський суд вважає також твердження відповідача-1 щодо того, що позивач, як Позичальник за кредитним договором, стороною у договорі поруки бути не може, у зв’язку з чим не потрібна й згода останнього на його укладення.
Відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Вказаною нормою передбачене загальне правило участі третьої особи у зобов’язанні, а саме зобов’язання не створює обов’язків для третьої особи. Тобто не можна без згоди особи покласти на неї обов’язок вчинити якусь дію або утриматись від вчинення такої дії. Зобов’язання може породжувати для третьої особи лише права щодо боржника та (або) кредитора.
Частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Вказана норма є імперативною і її застосування не залежить від змісту договору поруки, укладеного між відповідачами.
З наведеної норми вбачається, що при укладанні спірного договору поруки відповідачі надали Відповідачеві-2 певні права відносно Позивача, а на Позивача, відповідно, поклали обов’язок відносно поручителя ( Відповідача-2 ) здійснити відшкодування на користь вказаного Поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою.
Відповідачі не надали у матеріали справи доказів отримання від Позивача згоди на покладення на нього відповідних обов’язків, що виникли при укладанні спірного договору поруки.
Тоді як умовами кредитного договору Банк та Позичальник встановили коло осіб, що можуть виступати поручителями –це засновники ТОВ “СОЮЗІНВЕСТГРУП”, до переліку яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "ВЕРУС" не входить.
За викладеного враховуючи відсутність згоди боржника на укладення спірного договору поруки б/н від 02.09.2010р., останній правомірно визнаний господарським судом першої інстанції недійсним на підставі ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України..
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 12.11.2009р. у справі №57/59-09, від 18.06.2010р. у справі №8/252-09, від 05.08.2010р. у справі №1/309 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011р. у справі №10/16-11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя І.М.Науменко
Суддя
Постанову підписано 30.05.2011р. О.В. Голяшкін