ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
УХВАЛА
09.06.06 Справа № 6/201ад
Суддя Василенко Т.А., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до Оздоровчої бази “Тюльпан”, м. Стаханов Луганської області
про стягнення 2 989 грн. 47 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача –Окулевич О.В., дов. № 03-01/633 від 20.02.06.;
Балаба Т.М., дов. № 03-01/957 від 21.03.06.;
від відповідача –Нікіша М.В., дов. № 15 від 02.06.06;
в с т а н о в и в:
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 989 грн. 47 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2005 році.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 1 вересня 2005 року, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач за відзивом на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, посилаючись на його необґрунтованість.
Так, за даними відповідача чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4-х відсоткового нормативу осіб на оздоровчій базі “Тюльпан” складає 1 особа.
Відповідно до п.2. Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995. № 314 робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідач працевлаштував необхідну кількість інвалідів –1 особу –Тростянського Миколу Федоровича, який працює на посаді сторожа бази з 09.01.2002 року. Тобто відповідач вважає, що ним виконані вимоги закону та працевлаштовано необхідну кількість інвалідів.
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 р. № 2606 –ІІІ ( далі Закон) для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
На 2005 рік відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 чоловік.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (Поштова-річна) за 2005 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила - 19 чоловік.
За розрахунком позивача відповідач повинен був створити трудові місця для працевлаштування інвалідів у кількості 1чоловік, тоді як останній вказані місця не створив та не працевлаштував жодного інваліду, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у сумі 2 989 грн. 47 коп.
Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статі 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (далі - Порядок), передбачає , що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 2 989 грн. 47 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, зазначених вище, та викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995. №314, робоче місце інвалідів –це окреме робоче місце на підприємстві, де створені необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнадзорохранпраці, громадський організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 4 цього Положення передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів.
Згідно п. 14 «Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, підприємства (об’єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють на власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Згідно п. 2 цього Положення робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці і з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування.
Відповідно до п. 2 «Порядку сплати підприємствами (Об’єднаннями) установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів», затвердженої постановою КМУ від 28.12.2001. № 1767 підприємства надають «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за формою №10-ПI.
Як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на те, що відповідачем у звіті форми 10 ПI не було вказано про працевлаштування жодного інваліду, матеріалами справи підтверджено працевлаштування відповідачем необхідної кількості інвалідів, тобто 1 інваліда.
Так, згідно наказу №2 від 09.01.2001. відповідачем був працевлаштований 1 інвалід –Тростянський Микола Федорович, який працює у нього і на цей час. Інвалідність вказаного громадянина підтверджується, відповідною довідкою МСЕК та іншими матеріалами.
З огляду на вищевикладене у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п’ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 09.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена та підписана 14.06.2006.
Суддя Т.А.Василенко
Помічник судді В.М.Паталаха