КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-3060/10 Головуючий у 1-й інстанції: Гуменюк А.І.
Суддя-доповідач: Губська О.А.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"26" травня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Губської О.А.
суддів Грибан І.О., Петрика І.Й.
розглянувши у письмовому провадженні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу державної соціальної допомоги, як дитині війни незаконними; стягнення з відповідача на користь позивача соціальну допомогу за період 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 25.11.2010 року.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 грудня 2010 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, прийняте в порядку скороченого провадження, то колегія суддів приходить до висновку про розгляд справу у порядку письмово провадження у відповідності до п. 3) ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду –скасуванню з таких підстав.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись в повній мірі, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, що підтверджується паспортом та відповідним посвідченням з відміткою «дитини війни».
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Як вбачається із заперечень відповідача, позивачці за 2008 рік, як дитині війни, сплачувалась надбавка в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». З 01.01.2008 р. - 47 грн., з 01.04.2008 р. - 48,10 грн., з 01.07.2008 р. - 48,20 грн., з 01.10.2008 р. - 49,80 грн., щомісячно.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
Згідно ч. 2 ст. 19, ч. З ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Однак, всупереч положенням Конституції України, вимогам Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та рішенню Конституційного Суду України, абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» визначено, що підвищення пенсії дітям війни проводиться у розмірі 10 % прожиткового мінімуму, для осіб які втратили працездатність.
Виходячи із загальних засад пріоритету закону над підзаконними актами, слід визнати, що при призначенні позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни слід виходити з положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою визначено розмір надбавки до пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, за своєю юридичною природою, є підзаконними нормативними актами, мають меншу юридичну силу і не можуть змінювати положення визначені Законом.
Однак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу в розмірі встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни з 09.07.2007 р. по 27.12.2010 р., однак не зазначив за який період слід залишити позовну заяву без розгляду з підстав встановлених ст. 100 КАС України.
Так, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 100 КАС України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов про зобов’язання здійснити перерахунок пенсії за період з 09.07.2007 р. по 12.06.2010 р. лише 13.12.2010 р., тобто після збігу 6 місячного строку з дня, коли нова дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів, то колегія суддів приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає залишенню без розгляду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку, має місце порушення прав позивача щодо невиплати відповідачем пенсії у підвищеному розмірі, як дитині війни, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 13.06.2010 року по 27.12.2010 року, які підлягають захисту шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, з урахуванням мінімального розміру пенсії для осіб, які втратили працездатність, передбаченої у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Оскільки функції призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, то відповідний обов'язок необхідно покласти саме на відповідача у справі.
Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обгрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Керуючись ст. ст. 197, 199, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни –задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 грудня 2010 –скасувати та постановити нову, якою позов задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва щодо нарахування і виплати ОСОБА_2 щомісячної соціальної допомоги як дитині війни за період з 13.06.2010 року по 27.12.2010 року включно неправомірними та зобов’язати нарахувати та виплатити їй щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за цей період з урахуванням фактично виплачених коштів.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційної інстанції за наслідками її перегляду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Губська О.А.
Суддя Грибан І.О.
Суддя Петрик І.Й.