КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-3426/10                                   Головуючий у 1-й інстанції: Ковчежнюк В.М.

                                                                                                     Суддя-доповідач: Файдюк В.В.  

У Х В А Л А

Іменем України

"31" травня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

     Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                       Файдюка В.В.,

суддів:                                                                            Чаку Є.В., Літвіної Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області на постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И ЛА:

ОСОБА_2 23.11.2010 року звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до УПФУ у Гайсинському районі Вінницької області про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 23.05.2010 року по 23.11.2010 року та в подальшому.

Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року позовні вимоги за період з 23.05.2010 року задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Згідно ст. 183-2 КАС України, справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог – законним і обґрунтованим.

Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Також, колегія суддів зазначає, що будь-яким іншим законом, крім Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв’язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Адміністративний позов задоволений у межах строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 10 грудня 2010 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано  належну оцінку дослідженим  доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області – залишити без задоволення, а постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -  

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області  –залишити без задоволення.

Постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                                                                                           В.В. Файдюк

Судді:                                                                                                                   Є.В. Чаку

                                                                                                                             Н.М. Літвіна