Справа №  2-254/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

30 травня 2011 року   Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області  у складі:

    головуючого судді:                             Пелипенко К.В.

    при секретарі:                                      Хандрига Л.І.

    за участю представників сторін:

    від позивача:                                        представник позивача ОСОБА_1,

                                                                  договір від 17.03.2011р.

    від відповідача-1:                                ОСОБА_2

    від відповідача-2:                                не з’явився

    від відповідача-3:                                не з’явився  

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000, 00 грн., -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого, з урахуванням усних уточнень, що були зроблені представником позивача в судовому засіданні 30.05.2011р. про відмову від позовних вимог в частині зобов’язання ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спростувати розповсюджені ними неправдиві відомості про те, що вона вчинила крадіжку грошей з їх будинку, що не відповідає дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, опублікувавши рішення суду в районній газеті «Степова Зоря», просить стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду в сумі 10 000, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.10.2010 року ОСОБА_6 виявила крадіжку зі свого домоволодіння, про що повідомила працівників міліції. Після того, як працівники міліції поїхали, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підійшли до будинку АДРЕСА_1, де розташована торгова точка позивача у вигляді магазину, і в присутності сторонніх осіб почали звинувачувати позивача в тому, що саме вона вчинила крадіжку з будинку ОСОБА_2 та вимагали від неї зізнання, а також повернення викраденого. Позивач зазначає, що всі троє підвищували на неї голос, висловлювалися на її адресу брутальною лайкою, погрожували фізичною розправою. Позивач зазначає, що ображаючи її та розповсюджуючи такі відомості відповідачі принижують її честь, гідність та ділову репутацію як в громадській думці так і в думці окремих громадян з точки зору додержання нею законів, загально визначених правил співжиття та принципів людської моралі. Своїми діями відповідачі завдали їй моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, переживаннях, оскільки всю свою трудову діяльність позивач пропрацювала на посадах, пов’язаних з обігом грошей, зокрема у банківських установах, була касиром, завідуючою каси та начальником відділу і не мала жодного стягнення, а навпаки, лише заохочення. Завдану їй моральну шкоду вона оцінює у 10 000, 00 грн., які просить стягнути з відповідачів солідарно на свою користь.     

В судовому засіданні представник позивача відмовився від позовної вимоги щодо зобов’язання ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спростувати розповсюджені ними неправдиві відомості про те, що вона вчинила крадіжку грошей з їх будинку, що не відповідає дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, опублікувавши рішення суду в районній газеті «Степова Зоря», залишивши тільки позовну вимогу про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000, 00 грн. Зазначену позовну вимогу представник позивача підтримав в повному обсязі з обставин, викладених в позовній заяві, і просив її задовольнити.       

ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що дійсно 22.10.2010 року вона виявила крадіжку зі свого домоволодіння АДРЕСА_2 та викликала міліцію. Працівники міліції при огляді домоволодіння виявили відбиток пальця, допитали її та поїхали. В цей же час із м. Дніпропетровська приїхали її двоє синів – ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яким вона також повідомила про крадіжку по телефону і вони одразу приїхали. Після того, як працівники міліції поїхали, вона пішла до магазину позивача, в якому та торгувала, для того, щоб купити продуктів харчування та годувати дітей. Після того, як вона підійшла до магазину, позивач почала її питати, чи знайшла щось міліція, а потім сказала, щоб вона підозрювала в першу чергу своїх дітей, оскільки у них начебто у м. Дніпропетровську якісь проблеми і вони ж самі і вчинили ту крадіжку. В цей час до них підійшов старший син – ОСОБА_5, який як раз почув, що позивач у крадіжці звинуватила саме його з братом і він разом з матір’ю почали казати, що це не відповідає дійсності і пішли геть. Також ОСОБА_2 додала, що ніколи не звинувачувала позивача у крадіжці, тим паче прилюдно, навіть в міліції вона казала, що крадіжку міг вчинити хто завгодно, тільки не позивач, оскільки вони вже багато років товаришували, довіряли одне одному все, навіть ключі від будинку.

ОСОБА_5 також позовні вимоги не визнав в повному обсязі та пояснив, що 28.10.2010 року йому із братом зателефонувала мати та сказала, що в її будинку трапилась крадіжка. Одразу після цього він з братом – ОСОБА_4 приїхали з м. Дніпропетровська до матері додому і по приїзду в будинку ще застали працівників міліції, які виявили в будинку сторонній відбиток пальця. Після того, як працівники міліції поїхали з будинку мати пішла до магазину позивача за продуктами харчування, тоді як він з братом залишився у дворі будинку. Потім він пішов на зустріч матері, щоб допомогти донести сумки з продуктами, але коли підійшов до кіоску, то почув, як позивач каже матері, щоб та підозрювала у крадіжці в першу чергу своїх синів, тобто його з братом. Після почутого він з мамою почав говорити, що як не соромно позивачу таке казати, вона ж добре знає, що вони таке вчинити не могли, а потім розвернулися та пішли додому. ОСОБА_5 наголосив на тому, що ні він, ні його мати не сварились ні з ким, не обвинувачували позивача у крадіжці, а також зазначив, що молодшого брата – ОСОБА_4 взагалі поруч не було, він залишався у дворі будинку і ні з ким не розмовляв.

ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав та повідомив, що дійсно 22.10.2010 року він з братом приїхав до матері в смт. Петропавлівку, оскільки в її будинку було скоєно крадіжку. По приїзду вони ще застали працівників міліції, які перебували в будинку, а після їх від’їзду мати пішла до магазину позивача за продуктами харчування, так як завжди там їх купувала. Він в свою чергу з братом залишався у дворі домоволодіння, але через деякий час ОСОБА_5 пішов до мами щоб допомогти їй донести сумку додому. В цей час він почув, як позивач голосно кричала на його мати та казала, що крадіжку вчинили саме він з братом. Одразу через декілька хвилин приїхав син позивача – ОСОБА_7 та також голосно почав кричати та погрожувати його брату та матері, що візьме рушницю та швидко заспокоє їх. Після цього брат та мати пішли додому.                 

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідачів, допитаних в судовому засіданні свідків вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

В судовому засіданні встановлено, що позивач та відповідач-1 дійсно проживають на одній вулиці і їх домоволодіння розташовані по сусідству.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача та про що не заперечували  відповідачі вони проживають по сусідству дуже давно і за весь час сусідства у них склались добрі стосунки, вони товаришували, відповідач-1 навіть довіряла позивачу ключі від свого будинку, вони купували продукти в магазині позивача і жодних конфліктів раніше між ними не траплялося.

Позивач зазначає, що відповідачі не мали права прилюдно звинувачувати її у крадіжці, оскільки це нічим не підтверджується, порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а також взагалі не відповідає дійсності, просить щоб вони солідарно відшкодували їй спричинену моральну шкоду в сумі 10 000, 00 грн., що і є причиною спору.  

13.01.2011 року постановою про відмову в порушенні кримінальної справи у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відмовлено за ст. 6 п. 2 КПК України (за відсутності складу злочину) (а.с. 17).

Між тим, зазначеною постановою встановлено, що з огляду на те, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_5 хоча формально і вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 296 КК україни, але в силу своєї малозначності не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди потерпілому, а вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, однак відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше двох місяців з дня вчинення адміністративного правопорушення, тобто у даному випадку з урахуванням того, що строк давності притягнення до адміністративної відповідальності сплинув можливість накладення адміністративного стягнення до вище вказаних осіб виключається.

Зазначена постанова в установленому порядку ніким оскаржена не була, отже є чинною відповідно до вимог діючого законодавства.

В судовому засіданні також було досліджено відмовний матеріал № 1060 по факту заяви про образу ОСОБА_3 по ст. 6 п. 2 КПК України (на 17 аркушах).  

Виходячи з викладеного, суд вважає встановленим факт того, що в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_5, що були вчинені ними 22.10.2010 року при обставинах, що зазначені в позові та відмовному матеріалі № 1060, вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Так, в судовому засіданні  в якості свідків були допитані ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які дали наступні показання.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що в той день в жовтні 2010 року вона була у себе на городі і почула якісь крики, що доносились з боку магазина ОСОБА_3. Вона звернула на це увагу і побачила, що біля ОСОБА_3 стояла  ОСОБА_2 та її старший син ОСОБА_11 і вони там з’ясовували якісь відносини. Поруч також стояла якась стороння людина - покупець, яку вона не знає. Потім того ж дня ввечері вона дізналась від ОСОБА_3, що ОСОБА_2 звинувачували її у крадіжці. Свідок також зазначила, що деталі розмови, що відбувалась між ОСОБА_3 та Кіріченками вона не чула, чула тільки чоловічий та жіночий голос, а також нецензурну чоловічу лайку.   

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що в той день в жовтні 2010 року приблизно після обіду вона пішла за хлібом до магазину ОСОБА_3. Коли вона вже підійшла до магазину, там вже була ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які скандалили з ОСОБА_3. Свідок зазначила, що хліб вона купити не встигла і весь час чекала, коли закінчиться сварка, отже все чула. ОСОБА_2 кричала на ОСОБА_3, щоб та віддала їй викрадені гроші, ОСОБА_5 також кричав на ОСОБА_3 та нецензурно виражався на її адресу. ОСОБА_3 у відповідь казала, що вона нічого у них не брала, але ОСОБА_2 та ОСОБА_5 все одно кричали, щоб вона віддала гроші та казали, що це вона їх викрала. Після того, як ОСОБА_2 пішли ОСОБА_3 була дуже схвильована, навіть хліба одразу не могла їй продати.  

В судовому засіданні також був допитаний свідок ОСОБА_10, який пояснив, що в минулому році десь в жовтні місяці він прокинувся десь після обіду і одразу пішов на автостанцію. Він як раз проходив повз магазину ОСОБА_3 і побачив, що там стояла ОСОБА_2 з сином ОСОБА_11 і він щось вимагав від ОСОБА_3. Про що саме була розмова, він не чув, оскільки поспішав та не зупинявся, але помітив, що розмова була на підвищених тонах. В той же день коли він повертався назад тією ж дорогою, то спитав у ОСОБА_3, що трапилось вдень, а вона відповіла, що вони вимагають від неї, щоб вона повернула викрадені гроші, кажуть, що це вона викрала, але це було неправдою.    

Згідно ст. 38 Конституції України честь та гідність людини визнаються найвищою соціальною цінністю.  

Згідно ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь особи є недоторканними, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 року № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині. До відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.  

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної особі поширенням відомостей, які не відповідають дійсності і порочать її честь, гідність та ділову репутацію, необхідно враховувати роз'яснення, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 1990 року № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій".

Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

На підставі викладеного суд вважає, що в судовому засіданні доведений факт розповсюдження ОСОБА_2 та ОСОБА_5 22.10.2010 року неправдивих відомостей про вчинення позивачем крадіжки грошей з будинку ОСОБА_2 в публічному місці, тобто на вулиці біля магазину, свідком яких стали допитані в судовому засіданні ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Так свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні давала чіткі та послідовні показання стосовно події, свідком якої вона була 22.10.2010 року, а саме: вона чітко бачила сварку та  чула вислови, які супроводжували її, зазначила, що саме ОСОБА_8 та ОСОБА_5 звинувачували ОСОБА_3 у крадіжці та вимагали повернути викрадене.  

Отже прилюдне звинувачення позивача у крадіжці є беззаперечним приниженням її честі і гідності в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.  

Відповідно до ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Відповідач-1 та відповідач-3 повинні були  у судовому засіданні довести, що вони висловили  правдиві відомості саме щодо причетності позивача до крадіжки та вчинення саме позивачем цієї крадіжки з домоволодіння ОСОБА_2, але таких доказів не надали, отже такі відомості вважаються недостовірними та неправдивими в розумінні закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова
репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частина 2 ст. 201 ЦК України зазначає, що відповідно до Конституції України   життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно ст. 280 ЦК України якщо  фізичній  особі  внаслідок  порушення  її особистого
немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
         Крім того, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає
 у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також
ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

Суд вважає встановленим факт заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки вона беззаперечно зазнала душевних страждань в зв’язку з поширенням про неї негативної інформації серед односельців, сусідів, знайомих.

Між тим слід зазначити, що в судовому засіданні не було встановлено факт причетності та поширення недостовірної інформації щодо вчинення позивачем крадіжки саме ОСОБА_4.

Про відсутність ОСОБА_4 в безпосередній близькості від місця сварки та будь-якої його розмови з ОСОБА_3 зазначають як ОСОБА_2 з ОСОБА_5, так і допитані в судовому засіданні свідки.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимогах саме до ОСОБА_4.

В частині солідарного стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 позов підлягає частковому задоволенню в сумі 500, 00 грн., яка, на думку суду, є достатньою грошовою сумою, що має ознаки розумності і справедливості зважаючи на матеріальний стан відповідача-1, яка отримує заробітну плату близько 1 150, 00 грн. на місяць, інших доходів не має.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.      

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 57-60, 79, 83, 88, 212, 213-215, 218, 223 ЦПК України, суд –  

                                                           ВИРІШИВ:          

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (52700, АДРЕСА_2) та ОСОБА_5 (49000, АДРЕСА_3) на користь  ОСОБА_3 (52700, АДРЕСА_1) моральну шкоду в сумі 500 (п’ятсот) грн. 00 коп.,  витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 75 (сімдесят п’ять) грн. 00 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 500 (п’ятсот) грн. 00 коп.  

В решті позовних вимог – відмовити.

В позовних вимогах до ОСОБА_4 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя    К. В. Пелипенко