справа № 2-4898/2011

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 травня 2011  року                                                         Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

У складі:  

головуючого судді  - Башмакова Є.А.,

при секретарі           - Куляба Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі Правобережного відділення «ПриватБанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И В:

31 грудня 2010 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі Правобережного відділення «ПриватБанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відшкодування збитків.

В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням письмових пояснень, позивач у позовній заяві та у судовому засіданні посилався на те, що 02 березня 2007 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № DNPOGK00000007, за умовами якого останній надав йому у тимчасове користування кредитні кошти у сумі 30 000,00 (тридцять тисяч) доларів США на придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яку позивач придбав на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2007 року. Позивач також посилався на те, що вказані вище кошти, він змушений був одразу ж конвертувати в гривню, щоб мати змогу оплатити вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що укладений кредитний договір був укладений ним внаслідок обману, суть якого полягає в тому, що замість необхідної йому гривні, відповідач надав йому долари США, викликавши в позивача ілюзію, що вони є лише засобом обміну на гривню. Тому, позивач зазначив, що спірний договір передбачає надання йому банківської послуги неналежної якості.   

За викладених обставин, позивач просив суд визнати вищевказаний кредитний договір недійсним, а також, так як недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, визнати недійсним іпотечний договір від 02.03.2007 року, укладений позивачем з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк»на користь позивача 37 971, 38 доларів США у відшкодування збитків, спричинених вищезгаданим правочином.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача Пилипчук С.В. у судовому засіданні позов не визнав, просив суд у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі, надав суду заперечення на позовну заяву.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що 02 березня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк»уклали кредитний договір № DNPOGK00000007, відповідно до п. 7.1 якого того позивач отримав кредит у розмірі 30 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитним договором, з кінцевим терміном повернення 02 березня 2027 року.

Судом також встановлено, що 02 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_4   зобов’язався передати у власність позивача зазначену квартиру, а ОСОБА_1, в свою чергу, зобов’язався оплатити вартість квартири відповідно до договору та прийняти її.

Крім того, між позивачем та відповідачем 02 березня 2007 року також було укладено договір іпотеки квартири, укладений з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.

Кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачу в іноземній валюті –доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем –банком - мають здійснюватися в тій самій валюті. Гроші в іноземній валюті були видані позивачу для придбання квартири, тобто для розрахунків цими грошима в іноземній валюті на території України.

У судовому засіданні також встановлено, що у відповідності до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України при укладенні даного договору були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. Окрім того, на момент укладення цього договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу (ЦК) України, умовами укладеного між сторонами кредитного договору № DNPOGK00000007 від 02 березня 2007 року.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства, який знайшов своє втілення у ст.ст. 3, 627 ЦК України, є принцип свободи договору, що у собі розуміє вільний вибір контрагента та вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників, з урахуванням вимог діючого Кодексу, інших актів цивільного законодавства знайшов своє втілення.

За кредитним договором та відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не пред'явив до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені (погоджені сторонами) в самому договорі. Згідно ч. 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК, а саме зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано та виконано, його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України, що виключає можливість визнання даного правочину недійсним.

У розділі 3, 7 спірної угоди передбачений порядок здійснення погашення заборгованості за цим договором, де чітко зазначена у валюті сума погашення кредитної заборгованості. Крім того, судом встановлено, що при підписанні спірного кредитного договору  від 02 березня 2007 року, позивачу було відомо, яку суму і у якій грошовій одиниці він повинен внести щомісяця в рахунок повернення кредиту. Отже, при підписанні вказаного договору № DNPOGK00000007 від 02 березня 2007 року позивач усвідомлював всі наслідки його укладання.

Згідно зі статтею 192 ЦК України до грошових коштів –платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані, згідно вимог Цивільного кодексу України, грошові кошти як в національній одиниці України –гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідно до ст. 1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей, та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.   

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.   

Згідно з ч. 4 ст. 5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Диспозиція норми п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами та сумами таких кредитів, то лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть отримання індивідуальної ліцензії.   

Відповідно до листа Національного банку України  N 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлено, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання або надання кредитів в іноземній валюті не вимагає наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Вказаний лист не є нормативним-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти - про відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.   

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку також з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається виконання саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Виконання зобов'язань з повернення кредиту, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.  

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ «ПриватБанк»за № 22-3 від 21 вересня 2009 року (до зміни найменування банку –з ЗАТ КБ «ПриватБанк»на ПАТ «КБ «ПриватБанк»діяла банківська ліцензія № 22 від 04 грудня 2001 року та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями за № 22-2 від 29 липня 2003 року. У додатку до дозволу  № 22-3 від 21 вересня 2009 року до переліку операцій, які має право здійснювати ПАТ КБ «ПриватБанк»включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладених з клієнтом додаткових угод, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.   

Крім того, з урахуванням ч. 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч. 2 ст. 524 ЦК України, відповідно до яких сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статею 652 ЦК України передбачено можливість  зміни договору за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору. Позивач вважає підставою для зміни кредитного договору підвищення курсу долару США відносно до гривні України, але зміна курсу долара США не є підставою для зміни договору.

Судом встановлено, що банк свої зобов’язання виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти у розмірі 30 000, 00 доларів США, що підтверджується ордером-розпорядженням від 02.03.2007 року, позивач зазначені кошти використав на цілі передбачені кредитним договором, тобто на купівлю нерухомості, а саме, квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Отримання та використання кредитних коштів також підтверджується договором купівлі-продажу вказаної нерухомості. Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо надання йому послуги неналежної якості є необґрунтованими.

У відповідності до ч. 3 ст.10 та до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін виник спір. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.   

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, виходячи з того, що позивач, укладаючи зазначений договір, погодився зі всіма викладеними у ньому умовами, в тому числі надав згоду на несення саме позичальником усіх валютних ризиків під час виконання зобов’язань, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню у повній мірі у зв’язку з викладеними вище обставинами.

Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито»з останніми змінами від 16.05.2007 року розмір ставки державного мита для данної справи визначено як 8,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19 Конституції України ст. 192, ст.ст. 203, 215, 217, ч. 1, 2 ст. 524, 652, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі Правобережного відділення «ПриватБанк»про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відшкодування збитків, –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в розмірі –8, 50 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя :                                                                                                    Є.А. Башмаков