Справа №33ц-51 кс/07 Категорія 60

УХВАЛА

 Іменем України

29 травня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: Головуючої: Славгородської Н.П.,  Суддів: Мурлигіної О.Я.,  Базовкіної Т.М. ,  Кутової Т.З.,  Буренкової К.О.,

розглянувши в судовому засіданні в м.  Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та його поділ,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення місцевого суду Кіровського району м.  Кіровограда від 26 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2004 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2  до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно -частину житлового будинку АДРЕСА_1 та поділ його в натурі.

Рішенням місцевого суду Кіровського району м.  Кіровограда від 26 грудня 2003 року,  залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2004 року позов задоволено: за ОСОБА_1 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто 1841 грн. 14 коп. грошової компенсації за ХА частину будинку.

В обгрунтовання касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами матеріального права та порушення судом вимог процесуального права,  в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про визнання за ним права власності на будинок.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи,  колегія суддів дійшла висновку,  що касаційна скарга піддягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на домоволодіння АДРЕСА_1,  та стягуючи з неї на користь ОСОБА_3 компенсацію за належну йому ½  частину будинку,  суди виходили з того,  що позивачка,  якій належить також 'Л частина будинку потребує поліпшення житлових умов більше ніж відповідач,  а її матеріальний стан та матеріальний стан її сім'ї гірший ніж у відповідача. Оскільки в спірному будинку ніхто не проживає і тому він не виконує функції житла,  а кожна із сторін бажає компенсувати грошима частину іншому,  правила власника,  що виділяється носять умовний характер.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до п.п. 6, 7, 8  ст.  203 ЦПК України (1963р.),  що діяла на час вирішення спору,  у рішенні повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні    їм

правовідносини,  наявність порушення прав і свобод,  за захистом яких спрямоване звернення до суду,  підстави щодо задоволення позову. Рішення повинно мати висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково.

Судами при вирішенні спору встановлено,  що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить на праві власності Уг частина житлового будинку АДРЕСА_1.

За висновками судів власниками іншої частини будинку є ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4

Однак,  суди не звернули уваги на те,  що ні у померлого ОСОБА_4,  ні у його спадкоємців не має правовстановлюючих документів на Уг частину будинку,  а ОСОБА_1,  як це вбачається зі змісту її позовної заяви,  просила не лише про поділ будинку,  а й про визнання за нею та її донькою права власності на спадкове майно. Незважаючи на таке,  ці позовні вимоги не розглянуті,  рішення відносно вимог про визнання права власності на спадкове майно за позивачкою та її неповнолітньою не ухвалено.

Відповідно до  ст.  41 Конституції України кожен має право володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Законом України «Про власність» передбачено,  що власник на свій розсуд володіє,  користується і розпоряджається належним йому майном і не може бути позбавлений права на своє майно,  крім випадків,  передбачених цим законом та іншими законодавчими актами України ( ст.  ст. 4, 55).

Відповідно до  ст.  115 ЦК УРСР,  що діяла на час вирішення спору,  кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто,  то за позовом будь - кого з учасників майно ділиться в натурі,  коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник,  що виділяється,  одержує грошову компенсацію.

Виходячи з вимог наведених нормативно - правових актів,  та роз'яснень Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 7 від 04 жовтня 1991 року із наступними змінами «Про практику застосування судами законодавства,  що регулює право приватної власності на жилий будинок» виділ в натурі часток житлового будинку,  що є спільною частковою власністю,  також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

При неможливості виділу (поділу) частки в будинку в натурі або встановлення порядку користування ним,  власнику що виділяється,  за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін,  а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку,  під якою розуміється грошова сума,  за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості.

При ухваленні судових рішень суди не врахували вищезазначеного та не дали оцінки тому,  що виділяється позивачка,  а також тому,  що частка відповідача не є незначною,  він не має на праві власності іншого житла та має рівне право з іншими власниками користуватися,  володіти та розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до висновків судової технічної експертизи від 12 грудня 2003 року реальний поділ спірного будинку неможливий. Дійсна вартість будинку визначена шляхом прийняття його інвентаризаційної вартості в цінах 1984 року з застосуванням перехідних коефіцієнтів і складає 9566 грн.

Разом з тим,  у висновку не зазначена технічна можливість переобладнання приміщення в ізольовані квартири,  а також можливість визначення порядку користування будинком.  Не встановлена грошова сума,  за яку будинок міг бути проданий в м.  Кіровограді.

За такими обставинами колегія судців вважає,  що судовими інстанціями при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального та процесуального права,  а тому постановлені по справі рішення та ухвала відповідно до  ст.  336 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись  ст.   ст.  338 ЦПК України та Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року,  колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення місцевого суду Кіровського району м.  Кіровограда від 26 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2004 року скасувати,  а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.