категорія 14
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.05.11
о 11 год. 30 хв.
каб. № 3 Справа №2а-1431/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі колегії суддів:
головуючого судді Єфременко О.О.
суддів Водяхіна С.А., Кириленко О.О.
при секретарі Авчиян К.Е.,
за участю представників:
позивача –не з’явився;
відповідачів –ОСОБА_1, довіреність № 220/663/д від 28.12.2010, Міністерство оброни України
не з’явився, Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства оброни України, Головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оброни України щодо невиконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 та стягнення моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовується порушенням відповідачем вимог діючого законодавства, оскільки позивач не може реалізувати свої права внаслідок невиконання посадовими особами Міністерства оброни України судового рішення. Позивач також просить суд стягнути на його користь спричинену йому моральну шкоду.
Ухвалою від 04.05.2011 відкрито провадження в адміністративній справі.
Цією же ухвалою в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом до участі у справі як другий відповідач залучено Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі, оскільки позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з органу державної влади, Міністерства оброни України, моральної шкоди.
Ухвалою від 04.05.2011 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача в судове засідання на з'явився, проте до початку судового розгляду надав клопотання (вх. № 4536/п від 25.05.2011) провести розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Оскільки частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд визнав за можливим заявлене клопотання задовольнити, розглянути справу за відсутністю позивача за наявними в ній матеріалами.
Відповідач, Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, письмові заперечення проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються не надав, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить підпис на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представників сторін, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач, Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі, викликався в судове засідання, але в судове засідання не з’явився, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами.
Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях від 26.05.2011, вважає вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представнику відповідача роз’яснені процесуальні права і обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд
встановив
Постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21.05.2009 по справі № 2а-197/09/2770 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства Оборони України, Державного Казначейства України, Військової частини А 1656 Міністерства Оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Міністерства оборони України, третя особа - Севастопольська міська державна адміністрація про зобов’язання забезпечити житлом за рахунок коштів Державного бюджету України відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 по зазначеній справі апеляційна скарга представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, задоволена, постанова Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21.05.2009 скасована, прийнято нове рішення щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2. Міністерство оборони України зобов’язано забезпечити житлом ОСОБА_2 за рахунок коштів з Державного бюджету України (а.с.8-9).
Відповідно до положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, провівши оцінку представленим доказам, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Набрання законної сили судовим рішенням (постановою чи ухвалою) означає те, що воно набуває обов'язковості. Рішення, яке набрало законної сили і вимагає вчинення певних дій для його виконання, є підставою для видання виконавчого листа і може бути виконане примусово.
Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах передбачений положеннями статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження»(далі –Закон) встановлено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, що передбачено частиною першою статті 2 Закону.
Згідно положень статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Таким чином, діючим законодавством передбачений порядок примусового виконання судового рішення.
За таких обставин, посилання представника позивача на той факт, що не є обов’язковим звернення позивача до органів державної виконавчої служби для примусового виконання постанови суду, судом до уваги не приймаються як необґрунтоване.
Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_2 звертався до Окружного адміністративного суду м.Севастополя з адміністративним позовом (справа № 2а-1269/11/2770) про визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження та зобов’язання відповідача вчинити вичерпні заходи для виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 по справі № 2а-197/09/2770.
Тобто, позивач здійснює примусове виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2009 по справі № 2а-197/09/2770 в порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а надані відповідачем письмові докази є належними та допустимими в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, слід зазначити, що частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Враховуючи, що представником позивача не надано належних доказів, в чому полягає моральна шкода, якою неправомірною бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, вимоги щодо стягнення 100 000,00 грн. в рахунок відшкодування зазначеної шкоди задоволенню не підлягають.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги та викладені в позовній заяві доводи є необґрунтованими, тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 31 травня 2011 року о 16-30.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України –
п о с т а н о в и в:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.О. Єфременко