ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
17.05.2011Справа №5002-18/1214-2011
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор", АР Крим, м. Сімферополь (95000, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 2)
До відповідача - Концерну "Військторгсервіс", м. Київ (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28А) в особі Кримської філії "Військторгсервіс", АР Крим, м. Сімферополь (95047, м. Сімферополь, вул. Узлова,7 )
Про стягнення 10 338,88 грн.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – не з’явився
Від відповідача – ОСОБА_1 – представник, довіреність від 27.12.2010 р.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор"- позивач звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Концерну "Військторгсервіс" в особі Кримської філії "Військторгсервіс" - відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 10338,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки продукції, згідно якого позивач зобов’язався здійснити поставку продукції в строки, вказані в договорі, а обов’язком відповідача було здійснення оплати загальної вартості продукції у порядку та на умовах, передбачених договором. Як виходить з тексту позовної заяви, відповідач свої зобов’язання за договором не виконав, з чого створилась заборгованість, на суму якої між сторонами було підписано Акт звірки. Несплата суми заборгованості у розмірі 10338,88 грн. стала підставою для звернення позивача із позовом до господарського суду.
21.04.2011 року на адресу господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив, в якому відповідач просить у позові відмовити в повному обсязі. Суд залучив такий відзив до матеріалів справи.
Представник позивача у судові засідання двічі не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Враховуючи, що участь у судових засіданнях є правом позивача, яким він не скористувався, а не його обов’язок, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю позивача у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луксор" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Концерну "Військторгсервіс" в особі Кримської філії "Військторгсервіс", в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 10338,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки продукції. Як виходить з тексту позовної заяви, відповідач свої зобов’язання за договором не виконав, з чого створилась заборгованість, на суму якої між сторонами було підписано Акт звірки. Несплата суми заборгованості у розмірі 10338,88 грн. стала підставою для звернення позивача із позовом до господарського суду.
Розглянувши позовні вимоги позивача за первісним позовом, суд зазначає наступне:
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Підстава позову – це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення.
Предметом позову у справі є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача певної суми.
Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду. При цьому, необхідною умовою виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства. Статтею 12 вказаного Кодексу унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дії, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Приписами статті 15 цього Кодексу зумовлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як виходить з тексту позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача коштів, позивач посилається саме на договір поставки продукції б/н, б/д, відповідно до умов якого позивач зобов’язався здійснити поставку продукції в строки, вказані в договорі, а відповідач - оплатити загальну вартість продукції у порядку та на умовах, передбачених договором.
Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на стягнення з відповідача коштів за поставлену продукцію, він повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на стягнення цих коштів у сумі 10338,88 грн. Отже, умовами задоволення такого позову є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту поставки продукції, яка здійснена саме за договором поставки продукції (на якій посилається позивач у своїх позовній заяві), у результаті чого і виникла заборгованість у сумі 10338,88 грн. за поставлений позивачем, але несплачений відповідачем товар.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені пеними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тому суд ухвалами від 31.06.2011 року та від 21.04.2011 року зобов’язав позивача в обґрунтування своїх позовних вимог надати суду ряд первинних документів, зокрема: договір, на підставі якого була проведена поставка товару відповідачу (саме на який позивач посилається у своїй позовній заяві як на виникнення підстави позову); всі видаткові накладні, які підтверджують факт поставки товару відповідачу на суму позову, а також всі довіреності відповідача на право отримання такого товару
Але відповідачем такі документи суду представлені не були, представник позивача у судові засідання двічі не з’явився, пояснень з цього приводу суду не надав.
У зв’язку із чим суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст. 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, базуються на даних бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.
Технологія облікового процесу господарської діяльності суворо послідовна. Кожна господарська операція відображається на підставі документів, оформлених належним чином. Тому документація є першим етапом облікового процесу, початком руху облікової інформації і являє собою спосіб первинного відображення об'єктів бухгалтерського обліку за допомогою якого здійснюється безперервне спостереження за ними.
Використання документації, складеної з додержанням юридичних вимог, надає бухгалтерським даним силу доказів.
Засоби підприємства, стан майна, капіталу, зобов'язання та фінансові результати в процесі його діяльності перебувають у безперервному русі й змінах. Господарські процеси складаються з відповідних дій, які називаються господарськими операціями.
Для одержання інформації про діяльність підприємства, про зміни у засобах, викликані господарськими процесами, необхідно реєструвати кожну господарську операцію.
Така реєстрація здійснюється за допомогою документів шляхом суцільного і безперервного документування.
Первинні документи є письмовим свідоцтвом підтвердження господарської операції і мають юридичне значення як доказ законності її здійснення та правильності записів у регістрах бухгалтерського обліку.
Складання первинних облікових документів і відображення на їх підставі господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, здійснюється відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88.
Первинні документи, зокрема на паперових носіях інформації, для набуття ними юридичної сили повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; назву підприємства, від імені якого складено документ, код форми документа; дату й місце складання; зміст господарської операції; вимірювачі господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особисті підписи, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Проте позивач, в порушення вищеперелічених норм права, не надав суду жодного первинного бухгалтерського документу, якій би підтверджував як факт поставки товару відповідачу, так і несплату відповідачем поставленої продукції.
Що стосується посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків (а/с 21), проти якого заперечує відповідач у своєму письмовому відзиві на позовну заяву, суд звертає увагу на наступне.
Згідно ст.ст. 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, а не первиним документом бухгалтерської звітності, тобто чиним законодавством не надано актам звірки взаєморозрахунків юридичної сили доказу наявності або відсутності обов язку сплатити грошові кошті, або ж виникнення будь-яких прав та обов язків.
Підсумовуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вважає, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що за відповідачем рахується заборгованість у сумі 10338,88 грн., у зв’язку із чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор" до Концерну "Військторгсервіс" в особі Кримської філії "Військторгсервіс" про стягнення заборгованості у розмірі 10338,88 грн.
17.05.2011 року у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.05.2011 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.