ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
26.04.2011Справа №5002-18/645-2011
За позовом – Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№ 126)», м. Керч (983330, м. Керч, вул. Індустріальне шосе, 17)
До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер», с. Іллічеве (98205, Ленінський район, с. Іллічеве, вул. Школьна, 68)
Про стягнення 20 241,40 грн.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – ОСОБА_1 – ю/к, довіреність від 28.05.2011 р.
Від відповідача – не з’явився
СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим (№ 126)», м. Керч – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер», с. Іллічеве – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 20241,40 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що в 2005-2006 р. між позивачем та відповідачем були укладені Договори купівлі-продажу №7/63 від 27.01.2005 р., № 58 від 31.07.2006 р., № 68 від 20.09.2006 р.
Згідно пунктами вищевикладених Договорів позивач (продавець) був зобов’язаний зробити та передати у власність відповідача (покупця) товар, а відповідач (покупець) зобов’язаний прийняти товар та сплати його вартість, згідно з умовами договорів.
Як пояснив позивач, відповідач повинен оплатити товар у строки, встановлені Договорами.
Проте, відповідач повну вартість отриманого товару за договорами та за лапи культивовані не оплатив, за ним створилася заборгованість у сумі 20241,40 грн. Така заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення позивача до суду.
28.02.2011 р. на адресу господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у зв’язку з хворобою представника. Суд залучив надіслане клопотання до матеріалів справи.
02.03.2011 р. до канцелярії господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у зв’язку із занятістю представника у іншому судовому процесі. Суд залучив надіслане клопотання до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.03.2011 р. на адресу господарського суду від відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву, згідно яких відповідач просив відмовити позивачу у задоволені його позовних вимог у повному обсязі, а також просить суд застосувати строк позовної давності при вирішенні даного спору. Суд залучив такі заперечення до матеріалів справи.
24.03.2011 р. у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд вважав можливим продовжити строк розгляду справи та задовольнив клопотання представника позивача.
11.04.2011 р. на адресу господарського суду від позивача надійшов відзив на заперечення відповідача, в якому представник позивача зазначив, що вимоги, які були викладені у позовній заяві підлягають задоволенню у повному обсязі. Суд залучив такий відзив на заперечення до матеріалів справи.
26.04.2011 року на адресу суду від відповідача поступила телеграма про відкладення розгляду справи в зв’язку з хворобою представника відповідача.
Враховуючи терміни розгляду справ у господарських судах України, передбачені ст. 69 ГПК України, а також те, що матеріали справи у повному обсязі характеризують відносини сторін, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю представника відповідача відповідно до ст. 75 ГПК України, в зв’язку з чим в задоволені клопотання відповідача про відкладення розгляду даної справи суд відмовляє.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
В С Т А Н О В И В :
20.09.2006 року між позивачем – Державним підприємством «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№ 126)» як продавцем – та відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер», с. Іллічеве Ленінський район, як покупцем – був укладений договір купівлі – продажу № 68, згідно п. 1.1 якого продавець зобов’язався виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість згідно з умовами даного договору (а/с 18-19).
Згідно п. 1. 2 договору від 20.09.2006 року перехід права власності на товар виникає з моменту його передачі та надання покупцю відповідних документів на товар, які можуть йому необхідні для прийомки товару за якістю, кількістю та для транспортування.
Пунктом 1. 3 договору купівлі – продажу зафіксовані такі дані про товар:
- Найменування: жесть для обівки ящиків;
- Одиниця обміру: тони;
- Кількість: 2,7.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна із розрахунку за одиницю товару складає 3650,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Загальна сума договору складає 9855,00 грн., в т.ч. ПДВ, що встановлено пунктом 2.2 такого договору.
Згідно Накладної № 173 від 26.09.2006 року (а/с 22) через свого представника ОСОБА_2, якій діяв на підставі Довіреності ЯЛВ № 537642 (а/с 47), відповідачем був отриманий товар, а саме: жесть для обівки ящиків у кількості 2, 7 тон на загальну суму 9855, 00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 договору купівлі – продажу оплата за даним договором проводиться шляхом 100% передоплати протягом 7 банківських днів з моменту повідомлення покупця про готовність передати товар.
Згідно до п. 4.1. договору від 20.09.2006 року даний договір вступає у силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих по даному договору зобов’язань.
Крім вищезазначеного договору купівлі – продажу від 20.09.2006 року, між сторонами бук укладений ще і Договір купівлі – продажу № 58 від 31.07.2006 року, згідно п.1.1 якого продавець зобов’язався виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість згідно з умовами даного договору (а/с 16-17).
Згідно п. 1. 2 договору від 31.07.2006 року перехід права власності на товар виникає з моменту його передачі та надання покупцю відповідних документів на товар, які можуть йому необхідні для прийомки товару за якістю, кількістю та для транспортування.
Пунктом 1. 3 договору купівлі – продажу від 31.07.2006 року зафіксовані такі дані про товар:
Найменування: сітка «Рабиця»;
Одиниця виміру : метри квадратні;
Кількість 200;
Найменування: Ящик рибний (на 10 кг);
Одиниця виміру: штука;
Кількість: 1483.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна із розрахунку за одиницю товару складає: сітка «Рабиця» - 7, 20 грн., в т.ч. ПДВ;
Ящик рибний (на 10 кг) – 2, 40 грн., в т.ч. ПДВ.
Загальна сума договору складає 4999, 20 грн., в т.ч. ПДВ, що встановлено пунктом 2.2 такого договору.
Згідно Накладних № 110 та № 112 від 30.07.2006 року на право отримання товарно-матеріальних цінностей (а/с 21) відповідачем через свого представника ОСОБА_2, якій діяв на підставі Довіреності ЯЛВ № 537627 (а/с 48), був отриманий товар, а саме: ящик дерев яний у кількості 1483 шт. на суму 3559,20 грн. та сітка «Рабиця» у кількості 200 м на суму 1440,00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 такого договору купівлі – продажу оплата за даним договором проводиться шляхом 100% передоплати протягом 7 банківських днів з моменту повідомлення покупця про готовність передати товар.
Згідно до п. 4.1. договору від 31.07.2006 року даний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих по даному договору зобов’язань.
Розглянувши 2 таких договору купівлі – продажу від 31.07.2006 року та 20.09.2006 року, суд зауважує наступне:
Згідно статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 656 Цивільного Кодексу України (далі –ЦК України) предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При цьому, майново - господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського Кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частинами 1 - 4 ст. 180 Господарського Кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Як свідчать умови договорів купівлі – продажу від року 31.07.2006 року та 20.09.2006 року, кількість товару та ціна товару сторонами встановлена та конкретно зазначена у розділі 2 таких договорів, а саме:
Пунктом 1. 3 договору купівлі – продажу від 31.07.2006 року зафіксовані такі дані про товар:
Найменування: сітка «Рабиця»;
Одиниця виміру : метри квадратні;
Кількість 200;
Найменування: Ящик рибний (на 10 кг);
Одиниця виміру: штука;
Кількість: 1483.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна із розрахунку за одиницю товару складає: сітка «Рабиця» - 7, 20 грн., в т.ч. ПДВ;
Ящик рибний (на 10 кг) – 2, 40 грн., в т.ч. ПДВ.
Загальна сума договору від 31.07.2006 року складає 4999, 20 грн., в т.ч. ПДВ, що встановлено пунктом 2.2 такого договору.
Пунктом 1. 3 договору купівлі – продажу від 20.09.2006 року зафіксовані такі дані про товар:
- Найменування: жесть для обівки ящиків;
- Одиниця обміру: тони;
- Кількість: 2,7.
Відповідно до п. 2.1 такого договору ціна із розрахунку за одиницю товару складає 3650,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Загальна сума договору від 20.09.2006 року складає 9855,00 грн., в т.ч. ПДВ, що встановлено пунктом 2.2 такого договору.
Виходячи з умов таких договорів, та вважаючи, що строк дії таких договорів не визначений конкретно, а саме - згідно до п. 4.1. договорів від 31.07.2006 року та 20.09.2006 року дані договори вступають у силу з моменту підписання його обома сторонами та діють до повного виконання сторонами прийнятих по даному договору зобов’язань, Позивач вважає, що він має право пред’явити вимогу відповідачу про сплату існуючого грошового боргу у відповідача перед позивачем у б у д ь – я к и й н е о б м е ж е н и й час.
Але суд не може погодитися з такою думкою позивача, враховуючи пункти 3.1 таких договорів купівлі – продажу, згідно яких оплата за (кожним) даним договором проводиться шляхом 100% переоплати протягом 7 банківських днів з моменту повідомлення покупця про готовність передати товар та положень статті 538 Цивільного Кодексу України, якою передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є з у с т р і ч н и м виконанням зобов'язання.
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки о д н о ч а с н о, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Якщо зустрічне виконання обов'язку з д і й с н е н о однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона п о в и н н а виконати свій обов'язок.
Тобто виходячи з положень ст. 538 ЦК України та п. 4. 1 кожного із Договорів купівлі – продажу, у сторін момент поставки товару та момент оплати за поставлений такий товар з п і в п а д а ю т ь, тобто у позивача виникло право в и м о г и за поставлений свій товар за кожним із договорів купівлі – продажу с а м е з моменту поставки останнім свого товару покупцю (відповідачу), а саме: з 31.07.2006 року за договором купівлі – продажу від 31.07.2006 року та з 26.09.2006 року за договором від 20.09.2006 року.
04.10.2006 року відповідач добровільно частково сплатив суму заборгованості у розмірі 3040,00 грн., що підтверджуються банківською випискою від 04.10.2006 року (а/с 20).
Крім того, розглядаючи даний спор по суті, суд зауважує ще і наступне:
Згідно ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Статтею 267 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для в і д м о в и у позові.
У процесі розгляду спору відповідач у судовому засіданні, яке відбулося 24.03.2011 року, надав суду Заперечення на позовну заяву (а/с 39), копія таких заперечень була отримана і представником позивача у судовому засіданні 24.03.2011 року, в яких ТОВ «Лідер» - відповідач - письмово просить суд застосувати позовну давність при вирішенні даного спору.
Приймаючи до уваги, що законом чітко не встановлена сама форма такої заяви про застосування строку позовної давності, суд приймає таку заяву відповідача згідно ст. 267 ч. 4 ЦК України про застосування строку позовної давності, яка викладена у його письмових запереченнях від 24.03.2011 року, до свого розгляду.
Письмове клопотання про відновлення такого строку позовної давності представником позивача при розгляді даної справи перед судом не було заявлено.
Судом встановлено, виходячи з того, що у позивача виникло право в и м о г и за поставлений свій товар за кожним із договорів купівлі – продажу саме з моменту поставки останнім свого товару покупцю (відповідачу), а саме: з 31.07.2006 року за договором купівлі – продажу від 31.07.2006 року та з 26.09.2006 року за договором від 20.09.2006 року, а позивач звернувся з позовом до господарського суду АРК лише 18.02.2011 року, суд, прийшов до висновку, що, позивачем пропущений строк позовної давності у частині стягнення заборгованості за договорами купівлі – продажу від 31.07.2006 року та 20.09.2006 року, поважних причин пропущення позовної давності позивачем суд не вбачає, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за Договорами купівлі – продажу від 31.07.2006 року та 20.09.2006 року суд відмовляє в зв’язку з пропуском строку позовної давності.
При цьому суд не може погодитися з посиланням позивача на Акт звірки взаєморозрахунків (а/с 14) та на частину 1 статті 264 Цивільного Кодексу України, який (позивач) вважає, що підписанням такого Акту звірки взаєморозрахунків, перебіг позовної давності у даному спорі переривається, при цьому суд виходить з наступного:
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
Акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, не містить дати підписання такого акту, в ньому лише зазначено: «вихідний залишок за 30.06.2010 року», тобто такий акт міг бути складений та підписаний н е р а н і ш е 30.06.2010 року, - тобто вже п і с л я с п л и в у строку позовної давності для стягнення заборгованості за двома договорами купівлі – продажу.
Суд зауважує, що такий Акт звірки взаєморозрахунків взагалі не містить в собі інформації про дату, номер документу та зміст операцій, які б саме відображені у такому акті звірки взаєморозрахунків.
Крім вищевикладених позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами купівлі – продажу від 31.07.2006 року та 20.09.2006 року, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлені лапи культивовані у розмірі 4800, 00 грн.
Розглянувши таку позовну вимогу Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим (№ 126)», судом встановлене наступне:
На підставі Накладної № 170 від 18.07.2008 року (а/с22) позивач поставив відповідачу лапи культивовані у кількості 50 шт. за ціною 80,00 грн. за 1 шт., на загальну суму 4800,00 грн.(разом з ПДВ).
Частиною 1 статті 181 Господарського Кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Враховуючи, що позивачем була проведена фактична поставка своєї продукції відповідачу, та представником відповідача така продукція була отримана на підставі Довіреності ЯИШ № 003650 від 18.07.2008 року, яка видана на і мя ОСОБА_2 (а/с 48), про що і не заперечував представник відповідача у процесі розгляду справи, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли внедоговірні правовідносини, що, в свою чергу, не суперечить положенням статті 181 ГК України.
Приймаючи до уваги, те що до теперішнього часу відповідач отриманий товар( лапи культивовані) позивачу не повернув, доказів оплати за такий товар суду не надав, суд прийшов до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення 4800,00 грн. обґрунтована, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.
В задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності при розгляді справи у цієї частині суд відмовляє з огляду на те, що такий строк позовної давності позивачем відносно вимоги про стягнення заборгованості за лапи культивовані позивачем не пропущений: поставка товару відбулася 18.07.2008 року, а позов поданий до суду – 18.02.2011 року.
Крім вищезазначених позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за поставлену відповідачу жесть на суму 3635,20 грн., при цьому на вимогу суду не надавши ні договір, ні первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували б дійсний факт поставки такої жесті відповідачу.
Відповідач проти факту поставки на його адресу такого товару заперечує.
11.04.2011 року позивач через канцелярію суду здав письмові пояснення, з яких вбачається, що надати перинні бухгалтерські документи на поставку товару на суму 3635,20 грн. не надається можливим в зв’язку з тим, що документи позивача знищено, так як закінчився термін їх зберігання (а/с 46).
Але суд звертає увагу позивача на ст. 33 ГПК України відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими участинками судового процесу.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені пеними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В зв’язку з тим, що позивачем в порушення вищеперелічених норм права так і не були надані суду докази, які б підтверджували б дійсний факт поставки товару (жесті) позивачем відповідачу на суму 3635, 20 грн., тому суд відмовляє в задоволенні такої позовної вимоги про стягнення 3635, 20 грн. за недоведеністю.
Що стосується посилення позивача на акт звірки взаєморозрахунків (а/с 14), проти якого заперечує відповідач, суд звертає увагу на наступне:
Згідно ст.ст. 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, а не первиним документом бухгалтерської звітності,тобто чиним законодавством н е н а д а н о актам звірки взаєморозрахунків юридичної сили доказу наявності або відсутності обов язку сплатити грошові кошті, або ж виникнення будь-яких прав та обов язків.
На підставі вищевикладеного та враховуючи всі обставини справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Судові витрати на підставі ст.. 44, 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Вступна та резолютивна частини рішення були оголошені судом у судовому засіданні 26.04.2011 року.
Повний текст рішення підписаний суддею 29.04.2011 року.
На підставі ст.. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Прийняти заяву ТОВ «Лідер» про застосування строку позовної давності, яка викладена у його Запереченнях № 20 від 24.03.2011 року (а/с 39), до свого розгляду.
2. Позов задовольнити частково.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер», с. Іллічеве (98205, Ленінський район, с. Іллічеве, вул. Школьна, 68, ОКПО 31248203) на користь Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№ 126)», м. Керч (983330, м. Керч, вул. Індустріальне шосе, 17; ОКПО 08680307) заборгованість у розмірі 4800,00 грн., держмито – 48,00 грн. та 55, 97 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після вступу рішення у законну силу.
4. В іншій частині позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.