ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
19.05.11
об 17 год. 14 хв.
каб. № 3 Справа №2а-528/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
судді Єфременко О.О.,
при секретарі Авчиян К.Е.
за участю представників:
позивача – ОСОБА_1, довіреність ВМІ № 152540 від 18.07.2009,
відповідача –ОСОБА_2, довіреність б/н від 25.01.2011, ДП «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії;
не з’явився, Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі;
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії, Головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі
про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
суть спору:
ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" в особі Севастопольської міської філії про визнання незаконною відмову у наданні інформації по заяві № К-336 від 01.12.2010, зобов’язання надати інформацію по зазначеної заяві та стягнення моральної шкоди у сумі 1500,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог діючого законодавства України, зокрема, Закону України «Про звернення громадян», при направленні відповіді на письмовий запит.
Ухвалою від 10.02.2011 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою від 22.03.2011, з’ясував відсутність можливості врегулювання спору між сторонами, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Цією же ухвалою в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України до участі у справі залучено Головне управління Державного казначейства України у м.Севастополі як другий відповідач, оскільки частина позовних вимог стосується стягнення заподіяної моральної шкоди.
В ході судового розгляду представник позивача на позовних вимогах наполягав.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченні від 26.04.2011, вважає дії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" в особі Севастопольської міської філії при наданні інформації на письмовий запит позивача, правомірними (а.с.74-75).
Представник другого відповідача, Головного управління Державного казначейства України у м.Севастополі, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, письмові заперечення проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються не надав, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
За таких обставин, враховуючи те, що представник другого відповідача викликався в судове засідання, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника другого відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до статей 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін роз’яснені процесуальні права і обов’язки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд -
встановив
01.12.2010 позивач звернулася до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії із заявою про надання інформації відносно земельних ділянок по Фіолентовському шосе у м.Севастополі (а.с.5).
Листом за вих.№ К-336 від 28.12.2010 відповідач повідомив позивача, що відповідно до Земельного кодексу України, Положення про Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії до його повноважень не відноситься надання громадянам роз’яснень з питань, яки були викладені у зверненні (а.с.13).
З пояснень представника позивача вбачається, що зазначений лист отриманий позивачем у січні 2011 року.
Відповідно до положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, провівши оцінку представленим доказам, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про звернення громадян»№ 393/96-ВР від 02.10.1996, з наступними змінами та доповненнями (далі –Закон) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно статті 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів.
Частиною першою статті 7 Закону встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Відповідно до статті 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Отже, Законом передбачено забезпечення розгляду заяв громадян з приводу реалізації їх прав та законних інтересів.
Слід зазначити, що частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Згідно положень статті 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення в частині позовних вимог.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії щодо надання неповної інформації ОСОБА_3, викладеної в листі № К-336 від 01.12.2010, є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та в цієї частині підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідним зазначити наступне.
Як визначено положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, якій не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач просив суд, зокрема, визнати незаконною відмову у наданні інформації по заяві № К-336 від 01.12.2010.
Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, а також зобов'язання відповідача вчинити певні дії та інше.
Таким чином, для забезпечення захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб під час розв’язання спору, адміністративний суд передусім повинен зробити висновок про протиправність дій суб’єкта владних повноважень.
Тобто, належним способом захисту права позивача на судовий захист в цієї частині є саме визнання протиправними дій Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії щодо надання неповної інформації ОСОБА_3, викладеної в листі № К-336 від 01.12.2010.
Згідно положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливим в цієї частині вийти за межі заявлених позовних вимог.
Проте, частина позовних вимог про зобов’язання відповідача надати інформацію по заяві від 01.12.2010 задоволенню не підлягає, оскільки листом за вих.№ 3/846 від 12.04.2011 Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії повідомило позивача та її представника щодо питань, які були зазначені у зверненні від 01.12.2010 (а.с.78).
Лист відповідача за вих.№ 3/846 від 12.04.2011 отриманий позивачем, що її представником не заперечувалося.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, слід зазначити, що частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Враховуючи, що представником позивача не надано належних доказів, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, вимоги щодо стягнення 1500,00 грн. в рахунок відшкодування зазначеної шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Вимоги представника позивача щодо відшкодуванні сплати правової допомоги у сумі 600,00 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Положеннями статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Згідно частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
За таких обставин, судом не приймається до уваги копія рахунку від 06.02.2011, наданого представником позивача, оскільки належних доказів надання позивачу правової допомоги, зокрема, договору про надання правової допомоги, акту прийому-передачі виконаних робіт тощо, суду не надано.
Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.
Постанова складена та підписана в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 24 травня 2011 року о 17-30.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, –
п о с т а н о в и в:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»в особі Севастопольської міської філії щодо надання неповної інформації ОСОБА_3, викладеної в листі № К-336 від 01.12.2010.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.О. Єфременко