Справа № 2-327/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    УК Р АЇ Н И

26  квітня 2011  року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.

при секретарі –Бороденко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до  ОСОБА_2, третя  особа  приватний  нотаріус  ОСОБА_3  про  визнання  договору  дарування  Ѕ частки  квартири  недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати договір дарування Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2 недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира належала їй на її сину –ОСОБА_4 Наприкінці 2003 року дружина сина –ОСОБА_2 висловила намір про укладення договору, за яким вона б доглядала її, а після її смерті отримала частку квартири. Зважаючи на свій похилий вік та хвороби ОСОБА_1 погодилась на укладення такого договору, при цьому і її син також бажав укласти подібний договір та подарувати квартиру своїй дружини в обмін на довічне утримання своєї матері. 12.12.2003 в приміщення квартири АДРЕСА_1 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 подарували належну їм квартиру ОСОБА_2 В квітні 2004 року помер ОСОБА_4, деякий час ОСОБА_2 здійснювала нагляд за позивачем, забезпечувала необхідними продуктами харчування та ліками. Наприкінці 2007 року ОСОБА_2 повідомила, що не має жодних зобов’язань перед ОСОБА_1 щодо її утримання та в будь-який час без перешкод виселить її з квартири. ОСОБА_1 вказує, що через свій похилий вік істотно помилялась у предметі договору від 12.12.2003 у правах та обов’язках сторін,ь фактично вважали, що ОСОБА_2 зобов’язана утримувати ОСОБА_1 довічно, за що остання передає у власність свою частку квартири.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили визнати договір дарування Ѕ частини спірної квартири від 12.12.2003 недійсним.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підтвердження свої заперечень ОСОБА_2 повідомила, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_1 усвідомлювала предмет договору. При цьому, дійсно, між нею та ОСОБА_1 існувала усна домовленість щодо довічного утримання ОСОБА_1, а в обмін отримання її частки квартири. Однак в травні 2003 року ОСОБА_2 була прооперована, їй присвоєна відповідна група інвалідності, про що було відомо ОСОБА_1, яка до теперішнього часу безперешкодно користується спірною квартирою, жодних прохань про надання будь-якої допомоги з боку ОСОБА_2 не висловлює, вихваляється грошовою допомогою, яку отримує від благодійного фонду та свого сина, який мешкає за кордоном.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що вона працює соціальним працівником, неодноразово зустрічається та спілкується із ОСОБА_1, яка повідомила їй, що, отримавши квитанції про сплату комунальних послуг у 2007 році на ім’я ОСОБА_2, вона засмутилась, оскільки вважала, що ОСОБА_2 буде виконувати домовленість щодо її утримання до кінця життя, а лише після її смерті отримає частку спірної квартири. Також ОСОБА_1 повідомила, що в такому випадку вона б не бажала укладати на таких умовах зазначений договір, а залишила свою частку дітям.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомила, що вона була дружиною сина ОСОБА_7, при спілкуванні із ОСОБА_1 в 2007 році їй стало відомо про укладення договору, відповідно до якого ОСОБА_2 має утримувати ОСОБА_1 за її життя, а після її смерті квартира дістанеться ОСОБА_2 При цьому ОСОБА_1 укладала договір щодо її квартири, оскільки у м. Харкові в неї не має близьких родичів, які б могли допомагати їй.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

12 грудня 2003 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в місці знаходження пристарілої ОСОБА_1 в м. Харкові , пров. Зерновий-5-в, кВ. 90.

За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Спірна квартира належить дарите лям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого ХМЦПДЖФ 04.01.1998 за № 3-98-108135.

Відповідно до положень ст.. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Сторони у справі у судовому засіданні стверджували, що між ними існувала усна домовленість щодо довічного утримання дарувальника обдарованим, що суперечить положенням законодавства про укладення договорів дарування; в даному випадку ОСОБА_1 помилялась щодо природи договору та його наслідків, вважаючи усну домовленість між нею та ОСОБА_2 беззаперечною.

Стаття 229 ЦК України передбачає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати договір дарування від 12.12.2003 недійсним в частині передання ОСОБА_1 у дар ОСОБА_2 належної їй на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1.

Стаття 216 ЦК України передбачає правові наслідки недійсності правочину, а саме що кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. ст.  216,  229, 717  ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні  вимоги  ОСОБА_1  задовольнити.

Визнати  договір  дарування  квартири  АДРЕСА_2, укладений  між  ОСОБА_1, ОСОБА_4  та  ОСОБА_2  недійсним в частині передачі ОСОБА_8 у дар частки квартири, належної ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності.

Стягнути  з  відповідача  на  користь  позивача   судовий  збір  в  сумі 51 гривня  та  витрати  а  інформаційно-технічне  забезпечення  в  сумі 120 гривен.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області, шляхом подачі апеляційної  скарги  через суд першої інстанції в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя