У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

02 червня 2011 року                                                                         м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду  Рівненської області в складі :

головуючої- судді  Шеремет А.М.

суддів:   Гордійчук С.О., Хилевича С.В.

при секретарі –Панас Б.В.

з участю представника позивачки –ОСОБА_2 та представника відповідача –Ярмолюка І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського районного суду від 20 квітня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Рівненської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (далі ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) про визнання недійсною додаткової угоди, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду від 20 квітня 2011 року відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні її позовних вимог не прийняв до уваги, що додаткова угода від 22 грудня 2009 року укладена між її чоловіком та відповідачем є невід’ємною частиною кредитного договору. Згідно до п.2.1 даної угоди фактична заборгованість позичальника збільшилась на 40247 грн. 71 коп.

Таким чином, вважає, що оскільки вказана додаткова угода була укладена не в інтересах сім’ї, та при її підписанні нею не було надано дозволу, то зазначена угода підлягає визнанню недійсною.

За наведених підстав просить рішення Рівненського районного суду від 20 квітня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний  суд  відхиляє  апеляційну  скаргу  і  залишає рішення  без  змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне  по  суті  і  справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що кредитний договір укладений між Рівненською обласною дирекцією ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_6 та додаткова угода до нього є грошовим зобов’язанням лише між сторонами договору, а не угодою щодо розпорядження майном, належним подружжю і відповідно не створює будь-яких обов’язків для інших осіб.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується апеляційний суд, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства та здобутих у справі доказах.

Судом встановлено, що до кредитного договору № 010/89-07/692 від 10 грудня 2008 року між Рівненською обласною дирекцією ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_7 22 грудня 2009 року була укладена додаткова угода №010/89-07/692/6, відповідно до умов якої сторони досягли згоди про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту, шляхом капіталізації прострочених відсотків. Разом з підписанням додаткової угоди, між банком та позивачкою було підписано договір поруки №010/89-07/692/4 від 22 грудня 2009 року, відповідно до якого поручитель підтвердила, що вона ознайомлена з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згідна виступати поручителем за борговими зобов’язаннями.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні її позову не врахував норми ст. 65 СК України та те, що вона не давала згоди на укладення додаткової угоди, є безпідставними, оскільки, положення даної статті регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Судова  колегія  вважає,  що доводи апеляційної  скарги  суттєвими  не  являються  і  не  дають підстав для висновку про  неправильне  застосування  судом  першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які  призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких підстав  судова  колегія  вважає,  що  рішення  суду відповідає вимогам закону і не вбачає підстав для його скасування.

На підставі наведеного,  керуючись ст.ст. 65 СК ЦК  України, ст. ст.  303, 304, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду від 20 квітня 2011 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча:                                                                                        Шеремет А.М.

Судді:                                                                                                                Гордійчук С.О.

                                                                                                           Хилевич С.В.