ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/4920/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника Віталія Валерійовича
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача Карагодіної С.М.
представника позивача Миргородського Д.Ю.
представника відповідача Димарьової В.В.
представника відповідача Поправки А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - комерційне підприємство "СДТ" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення - рішення №0000082302/0/3189, -
ВСТАНОВИВ:
26.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000082302/0/3189 від 10.02.2011 року про нарахування 3 132 087 грн. податку на прибуток та 783 021, 75 грн. штрафних санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 19.04.2011р.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували. У письмових запереченнях на позов відповідач просить в їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що податкове повідомлення-рішення №0000082302/0/3189 від 10.02.2011 року є законним, оскільки під час перевірки було встановлено, що правочин, укладений між ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»та ТОВ «Оптдевайс», не був спрямований на реальне настання юридичних наслідків. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ТОВ «Оптдевайс», що свідчить про здійснення правочину без мети створення реальних правових наслідків. Отже, зазначений правочин відповідно до ст.228 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено, що в період з 19.01.2011р. по 24.01.2011р. державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська проводилася позапланова виїзна перевірка ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Оптдевайс»(код ЄДРПОУ 36900457) за період з 01.07.2010 по 30.09.2010 року. За результатами перевірки було складено Акт №307/23-109/31270925 від 31.01.2011 року.
На підставі зазначеного Акту державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082302/0/3189 від 10.02.2011 року, яким донараховано податок на прибуток в сумі 3 132 087,00 грн., штрафних санкцій в сумі 783 021, 75 грн.
ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ» була подана скарга від 25.02.2011 на податкове повідомлення-рішення №0000082302/0/3189 від 10.02.2011 року.
Рішенням про результати розгляду скарги №11047/10/25-008 від 12.04.2011р. державна податкова адміністрація Дніпропетровської області податкове повідомлення-рішення №0000082302/0/3189 від 10.02.2011 залишила без змін, а скаргу позивача без задоволення.
Судом встановлено, що ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська проводила перевірку ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»у зв’язку з отриманням постанови слідчого СГ ПМ ДПА України - старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська капітана податкової міліції Корнеєва Є.В. від 05.01.11 на підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України. Тож підставою для перевірки стала постанова слідчого, винесена ним відповідно до закону у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні.
Пунктом 86.9 ст.86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідачем не представлено до суду доказів наявності рішення (вироку) суду у кримінальній справі, що набрало законної сили. Тож, відповідно, у відповідача не було правових підстав для винесення податкового повідомлення-рішення № 0000082302/0/3189 від 10.02.2011 року, і воно є незаконним.
Також, Актом №307/23-109/31270925 від 31.01.2011 року встановлено заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»податку на прибуток внаслідок укладання правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків. У зазначеному акті податковим органом зроблено висновок про те, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, договір поставки №108 від 30.06.2010 року, укладений ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»з ТОВ «Оптдевайс», має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону. Правочин порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угоди з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угода поставки є нікчемною, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об’єкт оподаткування податком на прибуток. Тобто, за думкою відповідача, зазначена угода носить фіктивний характер.
Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії.
З 01.01.2011р, набрав чинності Податковий кодекс України.
Виходячи з наведеної норми, до матеріально-правових правовідносин щодо порядку нарахування та сплати податків, які виникли між сторонами в 2010 році слід застосовувати законодавство України, яке діяло на момент виникнення правовідносин. З урахуванням того, що відповідачем проведено перевірку ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»у січні 2011р. та складено акт перевірки від 31.01.2011 року до правовідносин щодо порядку проведення та оформлення результатів перевірки слід застосовувати норми Податкового Кодексу України.
Відповідачем в акті перевірки від 31.01.2011 зроблено висновок про те, що правочин поставки, укладений ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»з ТОВ «Оптдевайс», має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону, а саме статті 228 ЦК України, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків, такий правочин свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Крім того, дії позивача не можна розглядати як спробу заволодіння державним майном, оскільки не сплачені суми податку не є грошовими коштами, що знаходяться в державній власності.
Акт перевірки від 31.01.2011 не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється: судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 31.01.2011 про нікчемність правочину, не міг керуватися, лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішеннями суду про визнання його таким.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, вони є оспорюваними та їх недійсність має визнаватись рішенням суду.
Крім того, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 1 ЦК України, згідно якої цивільне законодавство не застосовується до податкових, бюджетних відносин та до майнових відносин, заснованих на адміністративному та іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Таким чином, засосування норм цивільного законодавства як підстави для нарахування податкових санкцій є необґрунтованим.
Сам лише факт відсутності товарно-транспортних накладних та документів, що підтверджують транспортування товару ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ», про що йдеться у акті перевірки від 31.01.2011 не може бути безумовною підставою для висновку про визнання угоди нікчемною.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерсь кому обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку господарських операції є первинні документи, які повинні відповідати законодавчо встановленим вимогам.
Вказаним вимогам повністю відповідають надані до перевірки видаткові та податкові накладні. Тож вони є достатньою підставою для відображення господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності органів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність своїх висновків щодо нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»та ТОВ «Оптдевайс», заниження ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»податку на прибуток, законності податкового повідомлення-рішення №0000082302/0/3189 від 10.02.2011.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 71, 86, 94, 160, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000082302/0/3189 від 10.02.2011р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «СДТ»судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 05.06.11
Суддя
В.В. Кальник