ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1659/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Бурбела О.В.
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1;
відповідача : ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: Т.в.о. начальника Територіального управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області - Соколовського Олексія Димитровича
про: визнання протиправною постанови про застосування фінансових санкцій
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до т.в.о. начальника Територіального управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області - Соколовського Олексія Димитровича про скасування постанови щодо застосування фінансових санкцій від 09.03.2011 року №123677.
Позовні вимоги мотивовані тим, що застосування фінансових санкцій в сумі 1700 грн. згідно оскаржуваної постанови є безпідставним, так як жодних порушень Закону України "Про автомобільний транспорт" позивач не вчиняв. Так, позивач зазначає, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням вимог п.п. 20, 26, 27 "Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем порушена "Методика застосування працівниками органів автомобільного транспорту Кодексу України про адміністративні порушення щодо перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом" затверджена наказом Міністерства транспорту України 14.11.2000 року №82 (далі - Методика), оскільки відповідно до п. 15 цієї Методики підставою для порушення справи і притягнення винної особи до адміністративної відповідальності є скоєння особою адміністративних вчинків, зазначених в п.п. 6-11 Методики. Позивачу невідомо, яке саме порушення законодавства про автомобільний транспорт він вчинив. Цього не вбачається також й з змісту самої постанови. Крім цього, під час здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо перевезень пасажирів, не були додержані вимоги п.59 Методики, оскільки завдання на здійснення такого контролю ОСОБА_3 не пред'являлось. Під час розгляду справи та застосування до позивача фінансових санкцій відповідачем були порушені вимоги п.п. 24-29 Методики, так як, позивач був зупинений працівниками ДАЇ, на їх прохання надав всі документи на автомобіль і з їхнього дозволу від'їхав недалеко на деякий час. Ніяких посадових осіб Територіального управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області він не бачив.
При винесенні постанови про застосування фінансових санкцій відповідачем також були порушені вимоги п.п. 33, 34 Методики, оскільки останній розглянув справу без участі ОСОБА_3, та не вручив йому повідомлення про час і місце розгляду справи відносно нього. Таким чином, позивач вважає, що при проведені перевірки відповідач діяв неправомірно, а тому постанова № 123677 від 09.03.2011 року є незаконною.
Оскільки порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт не допускав, мав відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності, просить скасувати постанову про застосування фінансових санкцій.
Представник відповідача надав до суду заперечення, в яких вказує на те, що до позивача правомірно застосовано фінансову санкцію у розмірі 1700 грн., так як під час перевірки ОСОБА_3 надав недійсну ліцензійну картку, в якій відображені недостовірні дані щодо свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У зв'язку з цим до нього застосовано фінансову санкцію у сумі 1700 грн. за порушення, відповідальність за яке передбачена ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
В судове засідання 19 травня 2011 року з’явився позивач, який позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав зазначених в запереченні.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. До такого висновку суд прийшов з огляду на таке:
Відповідно до графіку проведення рейдових перевірок та згідно із завданням на перевірку №050947 від 14.02.2011 року, державними інспекторами Андрощуком Л.В. та Балховським С.В. проведено перевірку транспортного засобу марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, що належить останньому.
Під час перевірки, що зафіксовано актом № 217917 від 18.02.2011 року, виявлено порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема надання послуг з перевезення пасажирів на таксі без оформлення документів перелік яких визначений ст.39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме без ліцензійної картки.
Позивач не був присутній при розгляді справи щодо порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, яке відбулось 09.03.2011 року в приміщенні Територіального управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області.
Водночас, суд встановив, що повідомлення для участі в розгляді справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт направлялось ОСОБА_1 рекомендованим листом, що підтверджується копією повідомлення від 22.02.2011 року, що міститься в матеріалах справи (а.30).
Постановою т.в.о начальника територіального управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області Соколовського О.Д. № 123677 від 09.03.2011 року до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.3 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Дана постанова про накладення фінансових санкцій направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом, що підтверджується копією повідомлення від 11.03.2011 року, що міститься в матеріалах справи (а.с.30).
Пунктом 28 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 передбачено, що фінансова санкція повинна бути перерахована суб’єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше, ніж протягом п’ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову
Відповідно до п. 32 цього ж Порядку, скарга на постанову про застосування фінансових санкцій може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю протягом 10 днів після її винесення.
Відомостей про оскарження постанови до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті позивачем, не надано.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суб’єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень представника відповідача та наданих доказів, суд виходить з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до ч.ч. 7, 11-18 ст.6, ст.ст. 6, 39, 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 №1190, Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку від 14.12.2005 №888, Територіальне управління ГДІ у Вінницькій області є структурним підрозділом без права юридичної особи, яке в межах території області здійснює державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі тощо.
Відповідно до п.3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі. Згідно п.4 вказаного Порядку, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок. При цьому, при проведенні позапланових та рейдових перевірок, автомобільний перевізник, що буде перевірятися, стосовно терміну проведення таких перевірок не інформується. Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.
Перевірка автотранспортних засобів проводиться з метою встановлення наявності у водія документів, передбачених статтями 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують пасажирські перевезення.
Документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі є:
- для автомобільного перевізника – ліцензія, інші документи передбачені законодавством України;
- для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачена відповідальність за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки.
Як встановлено судом, під час перевірки позивача 18.02.2011 року о 17 год. 50 хв. на ділянці дороги по вул. Хмельницьке шосе, посадовими особами відповідача, виявлено, що автотранспортним засобом марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, номерний знак НОМЕР_1, під керування його власника ОСОБА_1 надавались послуги по перевезенню пасажирів на таксі без належно оформлених документів, а саме: серія і номер свідоцтва на транспортний засіб НОМЕР_2 (а.с.9) не співпадали із серією і номером свідоцтва на підставі якого видавалась ліцензійна картка НОМЕР_3 (а.с.8).
Такий недолік є істотним, адже це призвело до неможливості встановлення особи – ліцензіата, наявності в неї ліцензії на певний вид автомобільних перевезень та ідентифікації транспортного засобу на предмет його відповідності ліцензійним умовам.
Відповідно до п.1.3 Положення про ліцензійну картку, що додається до ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 22.07.2010 №514 (далі – Положення) ліцензійна картка – документ, який додається до ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі – ліцензія).
Згідно п. 1.5 Положення ліцензійні картки оформлюються на власні автотранспортні засоби або автотранспортні засоби, що використовуються на інших законних підставах та якими будуть надаватися послуги з перевезення пасажирів і вантажів.
Пунктом 3.1 Положення визначено, що ліцензійні картки оформлюються згідно з документами, що додаються заявником до заяви про видачу ліцензії, та в терміни, передбачені для видачі ліцензії.
Статтею 14 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначено, що до ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якого заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.
Відповідно до положень ст.17 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензіат зобов'язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавались до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.
У відповідності до п.3.2 Положення ліцензійні картки є недійсними, зокрема, у разі змін у реєстраційних документах власних автотранспортних засобів або в інших засвідчених в установленому порядку документах, що підтверджують право користування чи розпорядження таким автотранспортним засобом, що використовується на інших законних підставах.
Пунктом 3.4 Положення визначено, що недійсна ліцензійна картка (крім втраченої ліцензійної картки) підлягає обов’язковому поверненню до органу ліцензування або відповідного територіального управління за місцем її отримання для здійснення відмітки про недійсність такої ліцензійної картки, а тому суд вважає наявним у особи обов’язок повернення ліцензійної картки до органу ліцензування у випадку її недійсності.
Згідно п.3.5 Положення, начальник Головавтотрансінспекції, або начальник відповідного територіального управління, або особи, які їх заміщують, на зворотному боці ліцензійної картки проставляють відмітку "недійсна" та скріплюють її своїм підписом і гербовою печаткою органу ліцензування або відповідного територіального управління.
Відповідно до п. 3.6 Положення, у разі зміни даних у реєстраційних документах власних автотранспортних засобів або інших засвідчених в установленому порядку документах, що підтверджують право користування чи розпорядження автотранспортним засобом, що використовується на інших законних підставах, оформлюються нові ліцензійні картки.
Згідно з пунктами 1.7 – 1.9 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.07.2010 № 427, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.07.2010 за № 562/17857, ліцензія з надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та (або) вантажів дає право ліцензіату надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів та (або) вантажів. Ліцензіат провадить свою діяльність з використанням автомобільного транспортного засобу, тип якого відповідає виду здійснюваних робіт. До ліцензії Головавтотрансінспекцією та територіальними управліннями видається ліцензійна картка на кожен автотранспортний засіб.
Таким чином, ліцензійна картка – це документ, який підтверджує наявність у особи ліцензії на здійснення певного виду автомобільних перевезень, та відповідність типу конкретного транспортного засобу (його технічних характеристик) ліцензійним умовам.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що після отримання нового реєстраційного документу на транспортний засіб 28.07.2010 року серії НОМЕР_2, позивачу необхідно було звернутися до органу ліцензування із заявою про оформлення нової ліцензійної картки.
Доказів звернення ОСОБА_1 до органу ліцензування з відповідною заявою, станом на 18.02.2011 року (дата проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт) та станом 09.03.2011 року (дата винесення постанови про застосування фінансових санкцій), як і доказів оформлення нової ліцензійної картки на транспортний засіб марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, номерний знак НОМЕР_1, суду не надано.
Отже, ОСОБА_1 не звернувся в 10-ти денний термін після переоформлення до Територіального управління ГДІ у Вінницькій області із заявою про заміну ліцензійної картки. Водночас, заява про анулювання ліцензійної картки, в зв'язку із заміною свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та заява про видачу іншої ліцензійної картки були подані 14.04.2011 року, тобто вже після проведеної перевірки (а.с.31, 32).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт здійснення позивачем пасажирських перевезень на таксі без належно оформленої ліцензійної картки, що є порушенням ст.39 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Абзацом 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Слід зазначити, що відсутність у водія автомобіля марки DAEWOO FSO LANOS TF69Y, номерний знак НОМЕР_1 на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваної постанови ліцензійної картки підтверджується наявними у справі доказами, таким чином відповідачем цілком вірно в акті перевірки та постанові кваліфіковані дії позивача, а тому останній повинен нести відповідальність передбачену абзацом 3 ч.1 ст.60 вищевказаного Закону.
Отже, оскільки перевіркою встановлено відсутність у водія автомобіля під час здійснення перевезень пасажирів належно оформленої ліцензійної картки, наявність якої є обов’язковою в силу Закону, Територіальне управління ГДІ на автомобільному транспорті у Вінницькій області, при винесенні постанови про застосування до позивача фінансових санкцій, діяло правомірно, в межах компетенції та у спосіб встановлений законом.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача при розгляді матеріалів перевірки, враховані всі наявні, на час розгляду, обставини, які б свідчили про надання позивачем послуг щодо перевезень пасажирів без додержання вимог спеціального законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, як наслідок, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст.11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна