ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2011 р. Справа № 2а-9794/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М. В.
при секретаріКайстро О.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_3) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі – відповідач, Дніпропетровська МДПІ), в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської МДПІ від 29.07.2010р. № 0000361742/1 та №0000351742/1.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: доходи, отримані в період сплати єдиного податку, згідно п.п.4.3.25 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889-ІV (далі – Закон № 889) та ст.2 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 року №727/98 (далі – Указ №727), не враховуються ні в місячний, ні в річний оподатковуваний дохід фізичної особи. З доходу, отриманого фізичною особою - підприємцем у рамках здійснення підприємницької діяльності, який сплатив єдиний податок, відсутні законні і методологічні підстави для утримання податку з доходів фізичних осіб. Застосування Дніпропетровською МДПІ при винесенні податкових повідомлень-рішень розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 р. № 13-92 (далі – Декрет № 13-92) та оподаткування перевищення з суми доходу підприємця - єдинщика понад 500 тис. грн., як дохід на загальній системі оподаткування та здійснення донарахування з цього доходу податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, є незаконним. В судовому засіданні позивач зазначив, що отримана ним сума від надання послуг з перевезення вантажів частково передавалась іншим перевізникам, які допомагали позивачу при виконанні умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №18/02/08-С від 18.02.2008 р.
Справа неодноразово призначалась до розгляду в судовому засіданні. В судове засідання, призначене 07.04.2011 р. представник відповідача не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На підставі ч.4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення позивача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивач, як суб’єкт господарювання, зареєстрований 23.01.2007р., здійснює діяльність з надання транспортних послуг вантажним автотранспортом. ФОП ОСОБА_3 перебуває на обліку платників податків в Дніпропетровській МДПІ. В 2007-2009 роках отримував Свідоцтва платника єдиного податку.
Згідно чинного на момент виникнення спірних правовідносин, п.1 ч.1 ст.11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” №509 від 04.12.1990 р. № 509-XII (далі – Закон №509) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності.
Працівниками Дніпропетровської МДПІ в період з 27.04.2010 р. по 19.05.2010 р. проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з 24.01.2007 р. по 31.12.2009 р. За наслідками перевірки відповідачем складено Акт №332/173/2382315 від 25.05.2010 р., в якому зафіксоване порушення позивачем:
- ст. 1, 2 Указу №727, розділу ІV ст.13 Декрету № 13-92, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 104067,72 грн.;
- п.п.7.3.1 п.п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі – Закон №168), в результаті чого донараховано податок на додану вартість в у сумі 198662,26 грн.
На підставі зазначеного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0000351742/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 104067,72 грн.;
- № 0000361742/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 198662,26 грн. за основним платежем та 99331,13 за штрафними (фінансовими) санкціями.
За наслідком апеляційного оскарження ФОП ОСОБА_3 зазначених податкових повідомлень-рішень Дніпропетровською МДПІ 29.07.2010 р. винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0000351742/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 104067,72 грн.;
- № 0000361742/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 198662,26 грн. за основним платежем та 99331,13 за штрафними (фінансовими) санкціями.
Правове регулювання порядку застосування спрощеної системи оподаткування визначалось на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ (далі – Закон №2063), Указу №727.
Відповідно до ст. 11 Закону №2063 для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.
Згідно ст.1 Указу № 727 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
В судовому засіданні встановлено, що ФОП ОСОБА_3 перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, 18.02.2008 р. уклав з ТОВ „Дніпробетон” договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №18/02/08-С. Враховуючи, що обсяги перевезень були значними та автотранспорту позивача було недостатньо для здійснення перевезень лише власними силами, позивач залучав для здійснення перевезень інших перевізників. Позивач найманих працівників не мав, всі кошти за здійснені перевезення отримував на власний рахунок, з якого здійснював виплату іншим перевізникам.
Той факт, що отримана позивачем на рахунок сума коштів в подальшому була частково сплачена іншим перевізникам, не є з точки зору вимог ст. 1 Указу №727 підставою для невизнання її виручкою від надання послуг з перевезення ФОП ОСОБА_3
Актом перевірки встановлено та визнано позивачем в судовому засіданні, що згідно банківських виписок, перевищення обсягу виручки ФОП ОСОБА_3 понад 500000,00 грн. мало місце в ІІ кв. 2008 р. на суму 566599,29 грн., в ІІІ кв. на суму 369251,21 грн., в ІV кв. 2008 р. на суму 176511,35 грн., в І кв.2009 р. на суму 102251,83 грн.
Статею 5 Указу № 727 передбачено, що в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постановах від 19.01.2010 р. у справі N 21-1966во09, від 20.04.2010 р. № 10/49 міститься висновок про те, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах.
Таким чином, починаючи з 01.07.2008 р. позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування.
Приписами статті 6 Указу №727 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.
Відповідно до статті 2 Указу №727 фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом. У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
За таких обставин, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Подібна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2010 р. № 889/11/13-10.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, порядок оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, які перебували на спрощеній системі оподаткування, в разі порушення норм Указу №727, відповідно до п. 22.10 ст.22 Закону № 889 регулювався розділом IV Декрету № 13-92, який застосовувався з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону № 889.
Таким чином, суд вважає правомірним, що сума отриманих коштів ФОП ОСОБА_3, яка перевищили граничний рівень 500000 грн., підлягає оподатковуванню за правилами розділу IV Декрету № 13-92.
Відповідно до ст.13 розділу IV Декрету №13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Позивачем не задекларовано отриманий дохід та не надано доказів, що підтверджують понесені витрати, які безпосередньо пов’язані з отриманням доходу, тому відповідачем правомірно враховані витрати з урахуванням норм, визначених додатком № 6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 12 від 21.04.1993 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 р.за N 64 у розмірі 55 відсотків.
Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону №889 ставка податку з доходів фізичних осіб становить 15 відсотків від об’єкта оподаткування.
На підставі п.б п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.2000 р. (далі – Закон № 2181) контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов’язань.
Отже, Дніпропетровською МДПІ вірно розраховано витрати позивача за 2008 р. – І кв. 2009 р. в сумі 668037,52 грн. (1214613,68 грн. х 55 відсотків) та визначено податок з доходів фізичних осіб, який належить сплатити до бюджету ФОП ОСОБА_3 за 2008 р. – І кв. 2009 р. у сумі 81986,42 грн. (546576,16 грн. х 15 відсотків). Також, Дніпропетровською МДПІ вірно розраховано витрати позивача за ІІ –ІV кв. 2009 р. в сумі 189711,00 грн. (344929,10 грн. х 55 відсотків) та визначено податок з доходів фізичних осіб, який належить сплатити до бюджету ФОП ОСОБА_3 за ІІ –ІV кв. 2009 р. у сумі 22081,30 грн. (147208,69 грн. х 15 відсотків).
В період з 24.01.2007р. по 31.12.2009р. ФОП ОСОБА_3 платником податку на додану вартість не реєструвався.
Відповідно до п.п. „б" п. 2.1 ст. 2 Закону № 168, платником податку є будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.
Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168 встановлено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерні мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Згідно п.9.3 ст. 9 Закону № 168, особи, які підпадають під визначення п. 2.3 ст. 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).
Статтею 9 Закону № 168 визначено порядок реєстрації осіб як платників податку на додану вартість. Пунктом 9.4 ст.9 передбачено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 п. 2 ст. 2 Закону № 168, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Враховуючи зазначене та вимоги діючого законодавства, ФОП ОСОБА_3 повинен був зареєструватися платником ПДВ з 01.07.2008 р.
Пунктом 10.1 ст. 10 Закону № 168 визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету є платник податку.
Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168 датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до даних банківських виписок ФОП ОСОБА_3 в період з серпня 2008р. по грудень 2009р. отримав на рахунки в банківських установах кошти в загальному розмірі 993311,34 грн., що є об'єктом оподаткування.
Ставка ПДВ згідно п.6.1 ст.6 Закону №168 складає 20 відсотків.
За таких обставин, Дніпропетровською МДПІ правомірно здійснено розрахунок суми ПДВ, яка підлягає сплаті позивачем до бюджету в сумі 198662,26 грн. (993311,34 грн. х 20 відсотків).
Згідно п. 11 ч.1 ст.11 Закону № 509 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції.
На підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №168 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у п.п.“б” п.п.4.2.2 п.4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Отже, сума штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ становить 99331,13 грн.
Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської МДПІ від 29.07.2010р. № 0000361742/1 та №0000351742/1, якими ФОП ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 104067,72 грн. за основним платежем; податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 198662,26 грн. за основним платежем та 99331,13 за штрафними (фінансовими) санкціями, прийнято на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законом.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12 квітня 2011 року.
Суддя
М.В. Бондар