ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

УХВАЛА

про передачу за підсудністю

30.10.2020м. ХарківСправа № 922/3478/24

 Господарський суд Харківської області у складі:

   судді Рильової В.В.                                  

  без виклику сторін, дослідивши матеріали справи

 за позовом     Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 )      

 до   Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )      

 про   повернення майна та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов`язання  відповідача - Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича повернути майно, яке було передане не відповідальне зберігання за Договором №3015ТерХВ від 21.03.2018 на суму 23 051,81 грн., а також стягнути неустойку  у розмірі 1% від вартості майна за кожен день  затримки у сумі  4 840,88 грн.

Також позивач просить суд покласти розглянути справу за правилами спрощзенного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3478/24; справу № 922/3478/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що під час здійснення судочинства суд у своїй діяльності повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У Рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (SokurenkoandStrygun v. Ukraine) від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

На підставі зазначеного можна виокремити такі складові поняття «суд, встановлений законом», як: інституційна, процесуальна та компетенційна. При цьому порушення будь-якої із цих складових визнається фундаментальним порушенням права на справедливий судовий розгляд у практиці ЄСПЛ, що, як правило, тягне за собою скасування судового рішення у справі.

Так, компетенційна складова відбиває, з одного боку, правильне застосування правил юрисдикції, а з іншого використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством. Суд має дотримуватися норм законодавства щодо правил предметної і суб`єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції. Тобто, суд, який розглядає справу, повинен бути належним з точки зору наявності у нього повноважень на розгляд конкретної справи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як встановлено судом, фактичними підставами позову є невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення майна, переданого на зберігання, на підставі Договору відповідального зберігання від 21.03.2018 №3015ТерХВ.

Вищезазначені матеріали підлягають направленню за територіальною підсудністю до Господарського суду Івано - Франковської області, з урахуванням наступного.

У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

За частиною п`ятою статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.

ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов`язання і відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога, зокрема, про зобов`язання відповідача повернути майно, яке було передано йому позивачем на відповідальне зберігання, на підставі Договору відповідального зберігання від 21.03.2018 №3015ТерХВ.

Зі змісту пункту 1.2. вказаного Договору вбачається, що місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: м. Івано -Франківськ, вулиця Бедьведерська, будинок 40.

За таких обставин, враховуючи положення статті 532 ЦК України, спір щодо зобов`язання повернути майно, котре було передано на підставі Договору відповідального зберігання від 21.03.2018 №3015ТерХВ, повинен розглядатися за місцем зберігання такого майна.

Посилання позивача на ту обставину, що місцем виконання Договору відповідального зберігання від 21.03.2018 №3015ТерХВ є м. Харків, вул. Киргизька, 19, у зв`язку з тим, що повернення майна повинно відбуватися саме за цією адресою, є помилковим та зводиться до довільного тлумачення умов Договору та статті 29 ГПК України, що не відповідає їх змісту, оскільки місце повернення майна не тотожним місцю виконання правочину.

Також є безпідставним посилання позивача на пункт 7.4. Договору (якщо спір не  може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за місцем реєстрації поклажодавця), оскільки процесуальним законодавством чітко визначені правила територіальної юрисдикції (підсудності). Виключення з цих правил встановлено лише для справ за участю іноземних осіб (стаття 366 ГПК України), чого в даному випадку судом не встановлено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги те, що місцем виконання Договору відповідального зберігання від 21.03.2018 №3015ТерХВ є місце зберігання майна (м. Івано -Франківськ, вулиця Бедьведерська, будинок 40.), суд дійшов висновку, що дана справа не належить до територіальної юрисдикції Господарського суду Харківської області, у зв`язку з чим матеріали справи №922/3478/24 підлягають передачі за передбаченої законом підсудністю до Господарського суду Івано -Франківської області.

Суд зазначає, що передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Керуючись статтями 29, 31, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Матеріали справи №922/3478/24 за позовом Фізичної особа-підприємця Василевського Віктора Яковича до Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича про зобов`язання поверненути майно та стягнення коштів передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Івано-Франківської області (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Академіка Грушевського, будинок 32).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня набрання нею законної сили.

Ухвалу підписано 30.10.2024.

Суддя                                   Рильова В.В.                    

Справа №922/3478/24