УХВАЛА

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №420/4778/24

адміністративне провадження № К/990/38774/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/4778/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 04 січня 2024 року №52-к, прийнятий Міністерством юстиції України про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.

Рішенням Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерством юстиції України від 04 січня 2024 року № 52-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося через підсистему "Електронний Суд" із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/4778/24 повернуто, оскільки скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 30 серпня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

11 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна через підсистему «Електронний Суд» касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/4778/24.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

25 жовтня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/4778/24.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Уточнена касаційна скарга подана скаржником на підставі пунктів 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 78 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), яка діяла до 19 вересня 2019 року, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 817/1087/18, від 11 грудня 2019 року у справі №812/326/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 260/87/20 та застосованих судом апеляційної інстанції.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Суд звертає увагу на те, що у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 260/87/20 Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз статті 78 Закону України "Про державну службу" свідчить про те, що встановлений нею десятиденний строк для оскарження рішення суб`єкта призначення про накладення дисциплінарного стягнення стосується саме оскарження такого рішення будь-якого органу державної влади, в разі якщо це передбачено. В даному випадку є певні неточності законодавчого регулювання, оскільки попередня редакція відповідної норми вказувала на те, що "рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями категорії "А" до суду, а категорій "Б" і "В" - до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду". У подальшому при виключенні з закону норм щодо можливості оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби була залишена норма, яка встановлювала строк для такого оскарження. На переконання Верховного Суду, при виборі норми, яка підлягає застосуванню до питання визначення строку звернення до суду, застосуванню підлягають саме норми КАС України, які є спеціальними. Оскільки позивачем обрано спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду із позовною заявою в порядку КАС України, а не зі скаргою, при обчисленні строку звернення до суду з позовом у справі щодо оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця, підлягає застосуванню частини 5 статті 122 КАС України та може бути подано протягом місячного строку.

Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Суд указує, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованими судом апеляційної інстанції постановами Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Тому посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 78 Закону № 889-VIIІ в новій редакції після 19 вересня 2019 року у розрізі необхідності застосування положень спеціального законодавства у спорах про проходження державними службовцями державну службу.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Так у цій справі спірні правовідносини стосуються протиправного на думку позивача, наказу відповідача про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 65 Закону № 889-VIII (невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень), доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень).

За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій установлено, що в спірному наказі є лише посилання на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається відповідач при обранні виду дисциплінарного стягнення відносно саме позивача. Суди попередніх інстанцій зауважили, що в наказі відсутній опис, в чому полягає саме винна протиправна дія державного службовця, відсутній вид дисциплінарного проступку (відповідач протягом судового розгляду називає проступок то дією, то бездіяльністю), а також кваліфікація проступку, за допомогою якої можливо встановити тотожність між ознаками дисциплінарного проступку, закріпленого в правовій нормі, і ознаками вчиненого діяння.

У касаційній скарзі скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 78 Закону № 889-VIIІ в новій редакції після 19 вересня 2019 року.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Зокрема, у цій справі, судами попередніх інстанцій у площині спірних правовідносин установлено, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду із позовною заявою в порядку КАС України, а не зі скаргою, при обчисленні строку звернення до суду з позовом у справі щодо оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення до державного службовця, підлягає застосуванню частина 5 статті 122 КАС України, тобто позов може бути подано протягом місячного строку.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позов щодо оскарження наказу від 04 січня 2024 року №52-к направлено ОСОБА_1 поштою (службу кур`єрської доставки) - 02 лютого 2024 року та доставлено до Одеського окружного адміністративного суду - 14 лютого 2024 року, а отже місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України, є не пропущеним.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 260/87/20 Верховний Суд викладав висновки щодо застосування статті 78 Закону № 889-VIIІ.

Від вказаної правової позиції Верховний Суд не відступав, а тому практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах є сталою, а висновки наведені у вказаній справі є релевантною до обставин цієї справи.

При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, серед доводів щодо необхідності застосування статті 78 Закону № 889-VIIІ в новій редакції після 19 вересня 2019 року, скаржник не заявляв та відповідно оцінка таким доводам судами попередніх інстанцій не надавалася, а відтак суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України позбавлений можливості надавати оцінку означеним доводам, які не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року у справі №420/4778/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Л.О. Єресько

М.В. Білак В.М. Соколов