Справа № 22-ц-2656/11 Головуючий у І інстанції Агафонов С.А.
Категорія 26 Доповідач у 2 інстанції Верланов
УХВАЛА
Іменем України
18 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - судді Приходька К.П.,
суддів - Таргоній Д.О., Верланова С.М.,
при секретарі - Вішик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2010 року акціонерний банк «Банк регіонального розвитку»(далі - АБ «Банк регіонального розвитку») звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 19 січня 2007 року між АБ «Банк регіонального розвитку»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (з додатковими угодами до нього №1 від 25.05.2008 року, №2 від 29.09.2008 року, №3 від 06.11.2008 року, №4 від 11.08.2009 року) на суму 49000 грн. зі сплатою 18% річних (розмір ставки з 01.06.2008 року підвищено до 20% річних, а з 01.11.2008 року до 23% річних, відповідно до умов договору) з терміном погашення кредиту до 18 січня 2014 року. АБ «Банк регіонального розвитку»взяті на себе зобов’язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу обумовлену договором суму кредиту. Відповідачка умови кредитного договору щодо щомісячного погашення частини заборгованості, сплати процентів за користування кредитом не виконує, в зв’язку з чим позивачем 05 липня 2010 року їй була вручена досудова вимога щодо дострокового повернення кредиту, однак відповідачка залишила вказану вимогу без реагування. Оскільки відповідачка прострочила виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати нарахованих процентів, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором станом на 28 липня 2010 року в розмірі 68149 грн. 77 коп., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 38 276 грн., заборгованості за нарахованими процентами –5 034 грн. 92 коп., заборгованості по комісії за управління кредитом –765 грн. 52 коп., пені за прострочення повернення кредиту –6978 грн. 26 коп., пені за прострочення сплати процентів - 5 804 грн. 58 коп., пені за прострочення сплати комісії –1454 грн. 49 коп., штрафу за прострочення повернення кредиту –4900 грн., штрафу за прострочення повернення процентів –4900 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки судовий збір в розмірі 681 грн. 49 коп.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2010 року позов задоволено. Стягнуто на користь АБ «Банк регіонального розвитку»з ОСОБА_1 заборгованість з кредитним договором у сумі 68149 грн. 77 коп., а також судовий збір у розмірі 681 грн. 49 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та хвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із того, що ОСОБА_1 в порушення положень кредитного договору, укладеного між сторонами, взяті на себе зобов’язання по поверненню кредитних коштів та процентів за користування ними у встановлені договором строки не виконала, а тому з неї підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони належним чином обґрунтовані та відповідають вимогам закону.
Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2007 року між АБ «Банк регіонального розвитку»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №11/03-03 (на споживчі потреби), з додатковими угодами до нього №1 від 25.05.2008 року, №2 від 29.09.2008 року, №3 від 06.11.2008 року та №4 від 11.08.2009 року, за яким банк надав позичальнику кредит на суму 49000 грн. зі сплатою 18% річних (розмір ставки з 01.06.2008 року підвищено до 20% річних, а з 01.11.2008 року до 23% річних, відповідно до умов договору) з терміном погашення кредиту до 18 січня 2014 року.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування ним на умовах, визначених цим кредитним договором.
Станом на 28 липня 2010 року позичальник взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконала і має прострочену заборгованість за кредитом.
Відповідно до п.4.1. кредитного договору у разі прострочення строків сплати процентів, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі один відсоток від несвоєчасної сплаченої суми за кожний день прострочення.
Одночасно за порушення вказаних зобов’язань позичальник в силу п.п.4.2., 3.3.9 кредитного договору сплачує штраф в розмірі 10 відсотків від сум кредиту.
Згідно з п.4.3 кредитного договору у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором протягом більше п’яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно позичальник зобов’язаний погасити кредит та оплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховані пеню і штрафні санкції.
5 липня 2010 року позивачем вручено відповідачці вимогу про усунення порушень кредитного договору (а.с.20).
Однак відповідачка заборгованість за кредитом добровільно не погасила і згідно з розрахунком її заборгованість за кредитним договором №11/03-03 станом на 28.07.2010 року склала 68149 грн. 77 коп., з яких: 38 276 грн. - заборгованість по кредиту; 5 034 грн. 92 коп. - заборгованість по процентах; 765 грн. 52 коп. - заборгованість по комісії за управління кредитом; 6978 грн. 26 коп. –пеня за прострочення повернення кредиту; 5 804 грн. 58 коп. –пеня за прострочення сплати процентів; 1454 грн. 49 коп. - пеня за прострочення сплати комісії; 4900 грн. –штраф за прострочення повернення кредиту; 4900 грн. –штрафу за прострочення повернення процентів.
Встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд дійшов до законного і обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитними договором з відповідачки відповідно до положень кредитного договору та ст.526 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач їй жодних повідомлень про фінансовий стан та можливість сплати боргу не надсилав, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на умовах кредитного договору та вимогах закону.
Що стосується посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що рахунки банку, які відкриті на її ім’я, були дійсними тільки при зверненні до відділення банку, що унеможливлювало сплату кредиту через інші установи банку, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачкою не надано доказів про неможливість здійснення платежів за кредитним договором на відкриті рахунки у інших банківських установах.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді