Справа № 22-ц-1157/2011 Головуючий у I інстанції –Киреєв О.В.
Категорія –цивільна Доповідач - Бойко О. В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіБойко О.В.
суддів:Лазоренка М.І., Демченко Л.М.
при секретарі:Пільгуй Н.В.
за участю:представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
відповідача ОСОБА_7, представника позивача Адамчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 лютого 2011 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк „Аваль” до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ТОВ „Фірма Муна”, УДАІ ГУ МВС України в м. Києві в особі ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві про визнання недійсним правочину,
в с т а н о в и в:
В листопаді 2010 року ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль” звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ТОВ „Фірма „Муна”, в якому просило визнати недійсним рахунок-фактуру, виданий 12 лютого 2010 року ТОВ „Фірма „Муна” ОСОБА_5 про продаж їй автомобіля марки TOYOTA, 2007 року випуску; скасувати державну реєстрацію даного автомобіля за ОСОБА_5, зобов”язати ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві поновити державну реєстрацію автомобіля за ОСОБА_7; зобов”язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_7 спірний автомобіль.
Позивач зазначає, що на виконання договору комісії від 12 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_7 і ТОВ „Фірма „Муна”, останнє продало ОСОБА_5 автомобіль марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску, належний на праві власності ОСОБА_7 Банк вважає, що даний договір купівлі-продажу автомобіля укладений з порушенням вимог закону, оскільки на спірний автомобіль ухвалою Носівського районного суду від 03 грудня 2009 року (в забезпечення позовних вимог банку до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором) накладено арешт, відомості про заборону на відчуження автомобіля внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 14.12.2009 року.
Заочним рішенням Носівського районного суду від 01 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено: визнано недійсним договір комісії № 46 від 12 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ „Фірма „Муна” про продаж ОСОБА_5 автомобіля марки TOYOTA PRADO, 2007 року випуску; зобов”язано Ніжинський ВРЕР УДАІ УМВС України в Чернігівській області скасувати державну реєстрацію автомобіля, проведену 12 лютого 2001 року за ОСОБА_5; визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане Ніжинським ВРЕР УДАІ УМВС України в Чернігівській області на ім”я ОСОБА_5 щодо реєстрації автомобіля; зобов”язано ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві поновити державну реєстрацію автомобіля за ОСОБА_7 та видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на його ім”я; витребувано з володіння ОСОБА_5 шляхом вилучення та передано у володіння ОСОБА_7 спірний автомобіль, технічну документацію на цей автомобіль та ключі від нього.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду і справу направити на новий розгляд до суду 1 інстанції. Апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_7 не був обізнаний про обтяження автомобіля, оскільки суду не надано доказів, що він був належним чином повідомлений про накладення арешту на автомобіль, а посилання на вихідну кореспонденцію з даного приводу не є підтвердженням належного повідомлення ОСОБА_7 про це, оскільки невідомо чи кореспонденція взагалі відправлялась та чи надходила адресату.
Крім того, при задоволенні позову суд взагалі вийшов за межі позовних вимог, визнавши недійсним договір комісії, про що позивач не заявляв позовних вимог.
Також, суд 1 інстанції зобов”язав Ніжинський ВРЕР УДАІ УМВС
України в Чернігівській області скасувати державну реєстрацію автомобіля, не залучивши до участі в справі в якості відповідача.
В судовому засіданні представник апелянта, відповідач ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представник позивача просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12.02.2010 року між ОСОБА_7 та ТОВ „Фірма „Муна” укладено договір комісії, відповідно до якого ОСОБА_7 продає ОСОБА_5 автомобіль TOYOTA PRADO, 2007, сірого кольору, а ТОВ „Фірма „Муна” проводить оцінку транспортного засобу та виписує довідку-рахунок на ОСОБА_5 (а.с.5).
Відповідно до довідки-рахунку від 12 лютого 2010 року № 827446, виписаного на ОСОБА_5, вартість автомобіля складає 1 000 грн. (а.с.6).
В забезпечення позовних вимог ВАТ „Райфайзен Банк Аваль” до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалою Носівського районного суду від 03.12.2009 року на спірний автомобіль накладено арешт та заборонено ОСОБА_7 вчиняти дії по відчуженню належних йому коштів та майна (а.с.7).
14.12.2009 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесені дані про обтяження спірного автомобіля (а.с.10).
26.12.2009 року відповідно до облікової картки приватного АМТ (а.с.11) спірний автомобіль був знятий з обліку для реалізації в межах України.
Позивач вважає, що відповідач не вправі був відчужувати даний автомобіль, оскільки на нього накладений арешт, а тому є підстави для визнання недійсним рахунку-фактури виданий на ім”я ОСОБА_5 про продаж їй автомобіля.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що продавець та покупець при укладенні договору повинні були з”ясувати факт знаходження спірного автомобіля під арештом або під заставою, а оскільки вони цього не зробили, договір суперечить вимогам закону і повинен бути визнаний недійсним. Суд прийшов до висновку, що ОСОБА_7 був обізнаний про наявність обтяження, про що свідчить виписка з журналу вихідної кореспонденції відділу ДВС Носівського РУЮ, а ОСОБА_5 знала або повинна була знати, що її син ОСОБА_7 не має права відчужувати на її користь автомобіль за наявності заборони на таке відчуження., що є підставою для витребування цього майна у відповідності до ст.387 ЦК України.
Проте з таким висновком суду 1 інстанції не може погодитись апеляційний суд з наступних підстав.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 215 ЦК України та роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” договір купівлі-продажу є оспорюваним правочином, а тому з позовом про його недійсність може звернутись одна із сторін, або інша заінтересована особа, права та законні інтереси якою порушено.
Як вбачається з матеріалів справи, даний позов пред’явлено банком, який не був стороною договору, але вважає, що права банку порушені.
Відповідно до ст. 10 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав право його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, спірний автомобіль внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 14.12.2009 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.10). Отже, виходячи зі змісту правової норми та обставин встановлених судом, ОСОБА_5, яка придбала спірний автомобіль, не є добросовісним набувачем.
Статтею 12 цього ж Закону передбачено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Отже, враховуючи вимоги ч.3 ст.9, ст. 12 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, апеляційний суд приходить до висновку, що зазначеним Законом не передбачено право обтяжувача майна, яким у даному випадку відповідно до ст.2 цього ж Закону, є Банк, вимагати визнання договору купівлі-продажу заставленого майна недійсним, оскільки зареєстроване обтяження зберігає силу і для нового власника (покупця) і є чинним у відносинах з третіми особами. Тому укладення договору купівлі-продажу автомобіля, на який накладено обтяження, ніяким чином не порушує права Банку, як обтяжувача, так як Банк не позбавлений права звертати стягнення на нього.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договір комісії від 12.02.2010 року недійсним, суд 1 інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач таких вимог взагалі не заявляв. А заявлені позивачем позовні вимоги про визнання недійсним рахунку-фактури також не можуть бути задоволені, оскільки даний документ не є правочином, а тільки підтверджує отримання касою торгівельної організації коштів за продаж автомобіля, і вимоги, передбачені ч.1-2 ст.203, 215 ЦК України, на які посилається позивач, не можуть бути у даному випадку застосовані. Інші позовні вимоги стосовно цього не були заявлені.
Виходячи з зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову позивача.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 577, 586 ЦК України, ст.ст. 10, 12 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 лютого 2011 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ТОВ „Фірма „Муна”, УДАІ ГУ УМВС України в м. Києві в особі ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві про визнання недійсним правочину відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: