У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Блиставицька сільська рада, Бородянська районна державна нотаріальна контора, Управління Держкомзему в Бородянському районі про визнання договору дарування земельної ділянки, договору піднайму житлового будинку недійсними, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та виселення з будинковолодіння, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2011 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та просив припинити договір найму житлового приміщення, укладеного 21 серпня 2003 року між ним та відповідачем, складений в с. Блиставиця та завірений Блиставицькою сільською радою Бородянського району Київської області, також просив визнати недійсним укладений з відповідачем договір дарування земельної ділянки від 4 листопада 2003 року, завірений Бородянською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за № 3191, скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,0498 га серії ЯБ №301270 від 27 січня 2006 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення ОСГ, площею 0,3928 га, серії ЯБ №301271 по АДРЕСА_1, видані на ім'я ОСОБА_5, виселити сім'ю відповідача з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позовні вимоги мотивував тим, що в належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 він впустив квартиранта ОСОБА_5, за час проживання якого в даному будинку сталася пожежа, внаслідок чого будинок згорів, але на земельній ділянці залишилась літня кухня, яка була переобладнана під житловий будинок.
Посилався на те, що відповідач, скориставшись тим, що позивач в момент загострення хвороби не може розуміти свої дії, вмовив подарувати йому земельні ділянки надані для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства.
В момент вчинення угоди стан здоров’я позивача суттєво впливав на здатність розуміти свої дії та керувати ними і тому він не міг повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім того зазначає, що в сільській раді с. Блиставиця було виготовлено договір найму жилого приміщення від 21 серпня 2003 року, відповідно до якого він начебто здав в найм безоплатно житловий будинок ОСОБА_5, хоча в дійсності ким і коли було виготовлено даний договір йому не відомо, тому вважає, що договір є нечинним.
Вважає, що у зв’язку зі вищенаведеною ситуацією його позбавлено можливості проживати у власному будинку.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2011 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування земельної ділянки, договору піднайму житлового будинку недійсними, скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та виселення з будинковолодіння .
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2010 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2011 року та просить ухвалити нове рішення, який задовольнити його позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного обґрунтованого висновку про те, що викладені в рішенні суду першої інстанції висновки належним чином обґрунтовані та мотивовані на підставі матеріалів справи та поданих доказів і відповідають фактичним обставинам справи, аналіз яких наведено в рішенні.
Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положення ЦК УРСР (в редакції 1963 р.) передбачають, що договір дарування вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.
Таким чином, лише за таких умов, коли фізична особа, яка є дієздатною у момент вчинення правочину, перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд може визнати такий правочин недійсним.
Мається на увазі про тимчасовий стан, при якому особа внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому правочин, укладений в такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Відповідно правове значення для визнання угоди недійсною має бути неспроможність через нервове потрясіння, фізичну травму, глибоке алкогольне або наркотичне сп’яніння, тощо, дієздатного громадянина розуміти значення своїх дій або керувати ним саме в момент укладення угоди.
Чинне законодавство передбачає, що суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що під час укладення договору дарування він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, а тому немає підстав визнати угоду недійсною внаслідок неможливості повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки зазначені підстави не передбачені цивільним законодавством, яке діяло на момент укладення договору дарування, а також не передбачено діючим законодавством.
Колегія суддів апеляційного суду підтримала висновки суду першої інстанції, при цьому зазначила та роз’яснила, що висновки та пояснення експерта відносно факту, що в момент укладання правочину позивач виявляв психічні розлади і розлади поведінки, які позбавляли його можливості повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними, не є підставою для визнання угоди недійсною, оскільки законодавством передбачено, що такою підставою може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає такий висновок апеляційного суду обґрунтованим відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідача з житлового будинку та припинення договору найма, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано доказів того, що спірний житловий будинок, який було знищено внаслідок пожежі, відбудовано, а договір найму порушує права позивача.
Наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують та не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття касаційною інстанцією рішення про скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухваленням нового рішення.
За таких обставин, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Мазур Л.М. Писана Т.О. Юровська Г.В.