Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді – Сінані О.М.,
суддів - Даніла Н.М.,
- М’ясоєдової Т.М.,
при секретарі - Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання житлового будинку об’єктом спільної часткової власності, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок і договору дарування недійсними, треті особи: Ішунська сільська рада, Кримське Республіканське підприємство ”Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Красноперекопська”, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
в жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 є його матір’ю, з якою він проживає за адресою: АДРЕСА_1. За договором дарування від 18.02.2008 року, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 зазначений будинок на підставі свідоцтва про право власності, отриманого на підставі рішення Ішунської сільської ради № 97 від 26.12.2007 року, про що йому не було відомо. Просив визнати домоволодіння об’єктом спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнати недійсним договір дарування житлового будинку та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Ішунською сільською радою Красноперекопського району на ім'я ОСОБА_3 10.01.2008 року на підставі рішення № 97 від 26.12.2007 року.
Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 25.01.2011 року позов ОСОБА_5 задоволений частково. Житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 129 кв.м., житловою - 76,1 кв.м. під літ. „А”, а, а-1”, літня кухня з прибудовою, сарай під літ. „Г”, „Д”, убиральня під літ. „З”, господарські споруди під літ. „Л”, сараї під літ. „М”, „Н”, „О”, навіс „м”, погріб „П”, огорожа, визнані об’єктами спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнані недійсними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно – Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, видане 10.01.2008 року Ішунською сільською радою на ім'я ОСОБА_3; договір дарування Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 від 18.02.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Зобов’язано Ішунську сільську раду Красноперекопського району видати свідоцтво про право спільної часткової власності на нерухоме майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в розмірі Ѕ частки кожному.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову ОСОБА_2 в позові повністю. Зазначають, що судом не враховано, що забудовником спірного будинку є ОСОБА_3, їй же у безстрокове користування надана земельна ділянка, площею 1269 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку. Дозволу на реєстрацією в будинку позивача з дружиною вона не надавала. Недоведений і факт участі позивача в будівництві спірного будинку, неврахований судом пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки рішенням Ішунської сільської ради від 28.09.2006 року йому відмовлено у визнанні права власності на домоволодіння, а відповідно до ст. 728 ЦК України, для визнання недійсним договору дарування встановлений строк позовної давності в один рік.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_4 та представника відповідачів, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у 1968 році ОСОБА_2, за згодою своєї матері ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1, на відстані 50 м. від житла ОСОБА_3, почав будівництво житлового будинку. У будівництві також приймала участь ОСОБА_3
Рішенням Ішунської сільської ради № 23 від 09.12.1971 року ОСОБА_3 надано право на будівництво індивідуального житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 1269 кв.м.
18.07.1974 року Ішунською сільською радою з ОСОБА_3 укладений договір про надання їй у безстрокове користування земельної ділянки, площею 1269 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності за адресою: АДРЕСА_1, вироблений генеральний план побудови житлового будинку.
У 1974 році ОСОБА_2 зі своєю сім’єю поселився в новий будинок, а ОСОБА_3 залишилася з трьома дітьми проживати у збудованій тимчасовій будівлі.
Внаслідок сварок, що стали виникати між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, 18.07.1974 року головою Ішунської сільської ради, секретарем сільської ради та членами вуличного комітету складний акт поділу житлового будинку, згідно з яким у користування ОСОБА_3 виділено три кімнати, загальною площею 28 кв.м. з південно-західного боку, ОСОБА_2 – п’ять кімнат, загальною площею 69 кв.м., з північно-східного боку. Вважаючи акт несправедливим, ОСОБА_2 відмовився його підписувати.
На підставі акту відкрито два особистих рахунки: № 414 на ім'я ОСОБА_3 та 415 на ім’я ОСОБА_2, згідно з якими за кожним визнано право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1, що знайшло своє відображення в господарській книзі за № 5 за 1977-1978 роки.
З 20.07.1974 року по 27.06.1975 року позивач був зареєстрований за вказаною адресою, після чого він неодноразово знімався з реєстрації та знов реєстрував своє місце проживання за цією адресою.
За підписом секретаря Ішунської сільської ради ОСОБА_3 видано домову книгу, з зазначенням, що вона є главою сім'ї з 18.07.1974 року, їй належить частка спірного будинку, загальною площею 28 кв.м. з реєстрацією на даній житловій площі її та членів її сім'ї – ОСОБА_6, ОСОБА_7
23.08.1985 року ОСОБА_3 склала заповіт на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 на свого сина ОСОБА_6
27.06.1995 року Джанкойським БТІ на спірний будинок ОСОБА_3 виданий технічний паспорт.
У 2000 році ОСОБА_3 зі своїм молодшим сином ОСОБА_8 пересилилася з тимчасового приміщення у житловий будинок, зайнявши дві кімнати та кухню. З метою поліпшення житлових умов ОСОБА_2 побудував матері веранду, в якій обладнав для неї туалет і ванну кімнату.
Рішенням Ішунської сільської ради від 29.08.2000 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на будівництво сараю за адресою: АДРЕСА_1 і цим же рішенням надане клопотання перед Красноперекопською райдержадміністрацією про узаконення збудованої ним у 2000 році літньої кухні.
28.09.2006 року рішенням виконавчого комітету Ішунської сільської ради відмовлено ОСОБА_2 у визнанні за ним права власності на спірний будинок.
15.12.2006 року спірний будинок прийнятий до експлуатації, про що ОСОБА_3 виданий відповідний акт, а 13.09.2007 року рішенням виконавчого комітету Ішунської сільської ради № 73 вирішено оформити право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3
Розпорядженням Красноперекопської райдержадміністрації № 491 від 27.11.2007 року внесені зміни у розпорядження райдержадміністрації від 05.02.2007 року за № 38 в частині уточнення площі житлового будинку та підсобних приміщень і господарсько-побутових споруд.
10.01.2008 року ОСОБА_3 Ішунською сільською радою видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.
Згідно довідки Ішунської сільської ради від 06.02.2008 року ОСОБА_3 надана земельна ділянка, загальною площею 0,1700 га. для обслуговування жилого будинку і господарсько-побутових споруд, рішення про передачу ділянки у власність не виносилось.
Отримавши 10.01.2008 року свідоцтво про право власності на житловий будинок № АДРЕСА_1, 18.02.2008 року ОСОБА_3 за договором дарування передала зазначений будинок своєї дочці ОСОБА_4
Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 27.10.2008 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ішунської сільської ради про визнання неправомірним та скасування рішення від 13.09.2007 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на протязі 32 років проживали в одному домоволодінні, сумісно харчувались, разом сплачували комунальні послуги та того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст. 17 ЗУ „Про власність”, ст. 113 ЦК України 1963 року та ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч.ч. 1, 3 ЦК України, відповідно до яких: майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів та вважає, що вони не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Так, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з ст. 331 ч. 2 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
Враховуючи, що будівництво спірного будинку почалося у 1968 році, будинок прийнятий до експлуатації 15.12.2006 року, а свідоцтво про право власності на нього видано лише у 2008 році, на правовідносини, що виникли між сторонами не розповсюджується дія ЦК України, 1963 року та ЗУ „Про власність”.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 27.10.2008 року, та ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 19.01.2009 року, постановленої за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, встановлена правомірність рішення Ішунської сільської ради від 13.09.1007 року про оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_3 та те, що ОСОБА_3 є законним користувачем земельної ділянки, виділеної їй для будівництва житлового будинку, побудувала його на відведеній земельній ділянці і будинок прийнятий в експлуатацію.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Окрім того, з рішення Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 27.10.2008 року вбачається, що про наявність договору дарування від 18.02.2008 року позивачеві вже було відомо, проте з позовом про його недійсним він звернувся лише у жовтні 2010 року.
Також залишені судом поза увагою проект будівництва (т. 1 а.с. 227), замовником якого виступила ОСОБА_3 та не оскаржене рішення виконавчого комітету Ішунської сільської ради Красноперекопського району № 97 від 26.12.2007 року щодо оформлення права приватної власності і видачі свідоцтва встановленого зразка індивідуальному забудовнику ОСОБА_3 на спірний будинок (т. 1 а.с. 241)
За таких підстав рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2. У задоволенні позову.
Посилання суду на рекомендацію ОСОБА_2 звернутись до суду з позовом про визнання права власності на спірне домоволодіння чи його частку, викладене у рішенні Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 27.10.2008 року, не має правового значення для вирішення спору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 316, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а:
апеляційну ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року скасувати та ухвалити нове.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання житлового будинку об’єктом спільної часткової власності, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок і договору дарування недійсними.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді: