АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

    14 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді : Сіротюка В.Г.

Суддів   : Берзіньш В.С.,

  Шестакової Н.В.,

з участю секретаря : Іванова О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» про поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку на час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» про поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку на час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом № 151-к від 11 жовтня 2010 року її незаконно звільнено з займаної посади.

Позивачка зазначала, що відповідачем при виданні наказу № 151-к від 11 жовтня 2010 року про звільнення недотримані вимоги положень частини четвертої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини четвертої статті 252 Кодексу законів про працю України, а також не враховано її переважене право залишення на роботі, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

    Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.

Приписами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці , в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників .

Судом встановлено, що за результатами протокольного рішення засідання балансової комісії по розгляду підсумків роботи підприємств, які входять в сферу управління Міністерства будівельної політики та архітектури Автономної Республіки Крим від 17 серпня 2010 року, затвердженого виконуючим обов’язки Міністра будівельної політики та архітектури Автономної Республіки Крим 18 серпня 2010 року (арк. справи 56-59) та відповідно до наказу № 151-к від 11 жовтня 2010 року генерального директора Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» ОСОБА_5 звільнена з посади старшого інспектора по кадрам з 13 жовтня 2010 року у зв’язку зі скороченням штату працівників (арк. справи 34).

Документи наявні в матеріалах справи свідчать про те, що наказом № 33-ОД від 12 серпня 2010 року позивачка була повідомлена про виведення зі штатного розпису з 13 жовтня 2010 року штатної одиниці старшого інспектора по кадрам, яку вона займала (арк. справи 32). Цим же наказом передбачена позивачці пропозиція вакантних посад, які відповідають її кваліфікації та згідно штатного розпису, від яких ОСОБА_5 16 вересня 2010 року відмовилась, про що свідчить її підпис (арк. справи 54).

При такому положенні, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі.

Доводи апеляційної скарги не містять законних підстав для скасування рішення суду з огляду на наступне.

Зміст та направленість пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України вказує на те, що при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган користується правом в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 492 Кодексу законів про працю України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, суд виходить з того, що за змістом цієї норми працівникові має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише за відсутності такої роботи – інша наявна робота.

Письмові докази, зокрема, повідомлення позивачці про вакантні посади, свідчить про те, що адміністрація відповідача виконала вимоги закону щодо пропозиції наявної вакантної роботи за відповідною професією чи спеціальністю та інша наявна робота, однак, позивачка від них відмовилася, про що свідчить її особистий підпис (арк. справи 54).

Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України працівники з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці мають переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату чи інших змінах в організації виробництва і праці порівняно з працівниками з меншою кваліфікацією і продуктивністю праці, які займають таку саму посаду або виконують таку ж саму роботу на підприємстві, в установі, організації.

Письмові докази у цивільній справі, вказують на те, на підприємстві відповідача скорочувалася лише одна штатна одиниця посади «Старший інспектор по кадрам», яка була єдиною в штатному розписі на підприємстві відповідача, у зв’язку з чим, відсутні правові підстави для висновку щодо порушення адміністрацією відповідача статті 42 Кодексу законів про працю України.

Частини третьою статті 252 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок).

Зміст протоколу № 6 звітно-виборного профспілкового зібрання КРП «Протизсувне управління» від 21 грудня 2009 року зазначає, що позивачка обрана членом профспілкового комітету з попередньої згоди якого (протокол № 9 засідання профспілкового комітету КРП «Протизсувне управління» від 15 вересня 2010 року) була звільнена, в тому числі з попередньої згоди вищестоящого профспілкового органу, що підтверджується витягом з протоколу № 4 засідання президії міської профспілкової організації працівників ЖКГ, МП, ПОН від 22 вересня 2010 року (арк. справи 15, 36, 52).

Посилання позивачки на те, що її звільнення не могло бути проведене з урахуванням строку її виборних повноважень у профспілковому комітеті відповідно до Статуту профспілкового об’єднання КРП «Протизсувне управління» є необґрунтованими, оскільки на день звільнення позивачка була членом цього профспілкового комітету і в розумінні положень частини четвертої статті 252 Кодексу законів про працю України та частини четвертої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» положення цих законів при зазначених обставинах не можуть бути застосованими.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів не може не зазначити і таке.

Суд першої інстанції по суті ухваливши правильне рішення про відмову в позові, разом з тим, в його мотивувальній частині допустив помилкові судження щодо окремих мотивів для відмови в позові.

Зокрема, зазначав, що при зверненні до суду позивачкою не заявлялися вимоги про скасування наказу про її звільнення, суду не було надано доказів утворення у відповідності зі Статутом профспілкової організації на підприємстві відповідача.

Названі мотиви, викладені в мотивувальній частині рішення, не відповідають встановленим судом першої та апеляційної інстанцій обставинам справи, наявним письмовим доказам і закону, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до абзацу 7 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суті рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

    Приписами частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що підставами для зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

    Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом з частини першої статті 307, частиною першою статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

В И Р І Ш И Л А :

    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2011 року змінити.

    В задоволенні позову ОСОБА_5 до Кримського республіканського підприємства «Протизсувне управління» про поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку на час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

В. Берзіньш В. Сіротюк Н. Шестакова