АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді : Сіротюка В.Г.
Суддів : Білоусової В.В.,
Бондарева Р.В.,
з участю секретаря : Іванова О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та приведення сторін у первісне становище, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 лютого 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, яка є матір’ю позивачки, ОСОБА_7, який є її батьком, виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та приведення сторін у первісне становище, посилаючись на те, що укладеним 24 грудня 1992 року між ОСОБА_6 та виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 порушено її права, як особи, яка відповідно до закону мала право на приватизацію частини цієї квартири.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 лютого 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та приведення сторін у первісне становище відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов до такого висновку як за відсутністю законних підстав для визнання права позивача порушеним, так і з підстав пропущення позивачем строку для звернення з позовом без поважних причин.
З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів не може погодитись виходячи з наступного.
Статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звернулися до суду, а якщо були, то вказати чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це; встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд в рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Судом встановлено, що позивачка та відповідачі – фізичні особи проживають у АДРЕСА_1 на підставі ордера № 3847 від 09 серпня 1978 року, виданого виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради народних депутатів на підставі рішення цього виконавчого комітету № 505 від 01 серпня 1978 року.
Договір купівлі-продажу цієї квартири був укладений 24 грудня 1992 року, зокрема, відповідно до Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 19 травня 1989 року № 142, яка втратила чинність 08 жовтня 1992 року згідно постанови Кабінету Міністрів України № 572.
Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1992 року № 2483-ХІІ введено в дію з 22 липня 1992 року Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», який визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання, тобто на час укладення договору купівлі-продажу квартири (24 грудня 1992 року) діяли положення Закону України № 2483-ХІІ від 19 червня 1992 року, а відтак в наявності підстави вважати, що право позивача, як учасника приватизації частини спірної квартири, порушене, а позов ОСОБА_5 є доведеним.
На зазначені обставини та факти і вимоги закону, суд першої інстанції уваги не звернув.
Водночас, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що висновки суду першої інстанції, в мотивувальній частині судового рішення, про пропущення позивачем строку для звернення з позовом та відсутність поважних причин для його поновлення є обґрунтованими та відповідають закону.
Доводи апеляційної скарги позивачки не містять законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до статей 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Приписами частин третьої четвертої, п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Зміст матеріалів справи вказує на те, що відповідач ОСОБА_7 та його представник в суді першої інстанції заявили клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.
Колегія суддів не може не зазначити, що позивачка звернулася 15 жовтня 2010 року з позовом до суду про визнання угоди недійсною, яка була укладена 24 грудня 1992 року, тобто з пропуском, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України, строку позовної давності.
Позивачка в позовній заяві, зокрема, зазначала, що в 2010 році, після розірвання шлюбу між її батьками, її батько ОСОБА_7 подав до суду позовну заяву про розділ спільного майна подружжя, в тому числі спірної квартири та зі змісту цієї позовної заяви ОСОБА_5 довідалась про укладений 24 грудня 1992 року договір купівлі-продажу вказаної квартири (арк. справи 4).
Вказані доводи є неспроможними, оскільки зі змісту рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради народних депутатів від 28 серпня 1992 року № 342 «Про продаж квартир громадянам в приватну власність», яке є чинним на час розгляду справи в суді, вбачається, що матері позивачки надано дозвіл на набуття в приватну власність за відплатним договором спірної квартири з урахуванням письмової згоди її доньки – позивачки по справі, яка на час ухвалення цього рішення органу місцевого самоврядування та укладення договору купівлі-продажу квартири досягла повноліття. Цим же рішенням, зокрема, визначено, що Євпаторійській державній нотаріальній конторі необхідно провести дії для посвідчення договору купівлі-продажу (арк. справи 93).
Таким чином є підстави вважати, що строк позовної давності має обчислюватися від дня укладення договору купівлі-продажу квартири, а не з дня коли позивачка довідалась про існування в суді спору між батьками про поділ майна.
Позивачкою не надано суду будь-яких доказів щодо поважності причин пропущення строку на звернення до суду, про зупинення або переривання перебігу позовної давності.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити і у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити у зв’язку зі спливом позовної давності.
Правилами частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що підставою для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Зміст та направленість цієї статті визначає, що апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 3 частини першої статті 307, частиною першою статті 309, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 лютого 2011 року змінити.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 та приведення сторін у первісне становище відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
В. Білоусова Р. Бондарев В. Сіротюк