АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 квітня 2011 року м. Сімферополь
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді: Пономаренко А.В.,
суддів: Дралла І.Г., Павловської І.Г.,
при секретарі: Ломовському І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 15 лютого 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії -Кримського республіканського управління (далі-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те , що унаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов договору про іпотечний кредит № 311 , укладеного з Банком 12 грудня 2007 року строком на 20 років , станом на 26 жовтня 2011 року виникла заборгованість в загальній сумі 2214392 грн.
У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором 13 грудня 2007 року Банком з ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір , предметом якого є належні іпотекодавцю житловий будинок з усіма господарськими і побутовими спорудами та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд, розташовані в АДРЕСА_1
09 червня 2009 року відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений договір купівлі –продажу іпотечного майна на підставі листа Банку від 09 червня 2009 року щодо зняття заборони на відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна у зв’язку із повним виконанням обов’язків за кредитним договором , що , на думку Банку , не свідчить про припинення зобов’язань за названим договором та підтверджує набуття ОСОБА_1 статусу іпотекодавця з усіма його правами та обов’язками.
Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив звернути стягнення на суму 2214392грн. на предмет іпотеки – вищевказане нерухоме майно та відшкодувати за рахунок відповідачів понесені судові витрати .
Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 15 лютого 2011 року позовні вимоги Банку задоволені.
Звернуто стягнення на суму 2214392,00 грн. на предмет іпотеки -житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Сімферопольського районного нотаріального округу ОСОБА_3 13 грудня 2007 року і зареєстрованого в реєстрі за № 5900, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною згідно експертної оцінки, на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Кримського республіканського управління. Судом також вирішено питання про розподіл судових витрат .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить це рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись не неправильне застосування судом норм матеріального права .
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не розібрався в характері спірних правовідносин і не врахував відсутність будь-яких відносин відповідачки з Банком, а також недоведеність позовної суми .
Крім того, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила , що суд залишив поза увагою недотримання Банком визначеної законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для відмови у позові, а також відсутність у спірного майна на момент укладення договору купівлі-продажу статусу предмета іпотеки,оскільки це майно було придбано відповідачкою як добросовісним набувачем у встановленому законом порядку, тому оскаржене рішення порушує право власності ОСОБА_1 відносно спірного майна .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги , судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржене рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Задовольняючи позовні вимоги Банку , суд першої інстанції керувався положеннями статті 23 Закону України « Про іпотеку» та виходив із того, що відповідачка набула прав та обов’язків іпотекодавця, тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони суперечать матеріалами справи та вимогам чинного законодавства .
При апеляційному перегляді справи встановлено , що позовні вимоги Банку обґрунтовані наявністю між сторонами правовідносин, що виникли з кредитного договору , забезпеченого іпотекою, умовами якого передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки .
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду передбачено нормами статей 39, 41, 42 Закону України "Про іпотеку" , якими керувався місцевий суд при вирішенні справи.
Крім того, місцевий суд застосував до спірних правовідносин положення статті 23 зазначеного Закону , якою врегульовано питання наслідків переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи разом із статусом іпотекодавця з усіма його правами та обов’язками .
Однак при вирішенні справи суд не узяв до уваги , що питання , яке предметом спору, стосується прав та обов’язків відповідача ОСОБА_1 як власника вищевказаного нерухомого майна .
Положеннями статті 321 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України визначена непорушність права власності і заборона протиправного обмеження або позбавлення цього права .
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав встановленими законом способами .
За змістом статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно статті 387 цього Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже у розумінні зазначених правових норм майно може бути витребувано за позовом власника на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази на підтвердження наявності обставин, зазначених цими статтями, які встановлюють спеціальні правила для захисту права власності .
Однак таких обставин судовою колегією не встановлено .
Як вбачається з матеріалів справи і не оспорюється сторонами , 09 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з усіма господарськими та побутовими будівлями і земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 за умовами якого продавець свідчив , що це майно не перебуває під забороною (арештом) , в заставі, під іпотекою.
Матеріали справи також свідчать, що згідно листа Банку від 09 червня 2009 року про зняття заборони на відчуження вищевказаного нерухомого майна , яке є предметом іпотеки згідно укладеного між Банком та ОСОБА_2 договору про іпотечний кредит , а також іпотечного договору , у зв’язку з повним виконанням ОСОБА_2 обов’язків за договором іпотечного кредиту , з державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 09 червня 2010 року вилучено запис про обтяження спірного нерухомого майна ( а.с.7-9, 14, 21-22, 48 -53 ) .
З огляду на наведене ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна , оскільки набула на нього право власності у встановленому законом порядку , крім того , станом на дату укладення договору купівлі-продажу цього майна між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна були відсутні відомості про його обтяження .
З урахуванням наведеного судовою колегією не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог Банку , оскільки на порушення вимог частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України позивачем не наведено безперечних доказів наявності правових підстав для витребування цього майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 за вимогами статті 388 ЦК України .
Ухвала Апеляційного суду АР Крим від 21 вересня 2010 року, на яку посилається Банк у підтвердження своїх вимог , на думку судової колегії , не має преюдиціального значення для цієї справи і не створює для ОСОБА_1 будь-яких цивільних обов’язків , оскільки встановлює факти щодо правовідносин, які виникли з приводу іпотечного кредитного договору між Банком і ОСОБА_2 , а також майновим поручителем позичальника - ОСОБА_4
Однак місцевий суд при вирішенні справи не звернув увагу на зазначені обставини , не перевірив належним чином доводів відповідачки та у порушення статей 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню , унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Банку.
За таких обставин оскаржене рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу .
Враховуючи , що суд першої інстанції при вирішенні справи припустився порушень норм матеріального і процесуального права, відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення – про відмову у позові Банку.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,
. В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 15 лютого 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді : Пономаренко А.В. Дралло І.Г. Павловська І.Г.