У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

        27 квітня  2011  року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК  у складі:

                                 Головуючого судді Пономаренко А.В.

                                                       Суддів

                                           при секретарі Дралла І.Г., Павловської І.Г.  

Ломовському І.В.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного Фонду України у  Сакському районі   АР Крим   про виплату соціальної допомоги, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України у Сакському районі   АР Крим на постанову Сакського  міськрайонного суду АР Крим від 19 березня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

           Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про стягнення  недоплаченої соціальної допомоги як дитини війни за 2007-2008 роки в розмірі 3180,60 грн.

            Постановою Сакського міськрайонного суду АР Крим від 19 березня 2010 року  позов задоволено частково.

    В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України  в Сакському районі  АР Крим  ( далі-Управління) просить вказану постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.    

           Дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та керувався тим, що права позивача повинні бути захищені у встановлений законом (стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України) строк звернення .

 З такими висновками суду  погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 6 Закону України  від 18 листопада 2004 року   «Про соціальний захист дітей війни» ( далі Закон ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується Управлінням , що позивач  є  дитиною війни  в розумінні статті  1 цього Закону і має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі  30 % мінімальної пенсії за віком.

Зазначеним Законом встановлено , що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком. відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки статтею  17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що  основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.  

При цьому, статтею 19 вказаного Закону встановлено , що  виключно законами України    визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції  про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитини  війни.  

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року  статтю 6 Закону змінено та  встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зазначені зміни   визнані  неконституційними.  

 Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, правомірно керувався положеннями вищезгаданого Закону , а не Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що  з 22 травня 2008 року втратили  чинність.

   За таких обставин, на думку  колегії суддів апеляційного суду правильною є  позиція суду першої інстанції щодо зобов’язання відповідача провести нарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30%   на підставі статті 6 вказаного Закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду та є неспроможними.

 Відповідно до статті  200 Кодексу адміністративного  судочинства  України суд апеляційної інстанції  залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове  рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті  рішення суду з одних лише формальних міркувань.

              З урахуванням наведеного, керуючись   статтями 197, 198, 200, 205, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим ,

У Х В А Л И Л А :

 Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у Сакському районі   АР Крим  відхилити.

 Постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим  від  19 березня  2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

             Судді: