РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Пономаренко А.В.
Суддів Дралла І.Г.,
Павловської І.Г.
При секретарі Ломовському І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи – ОСОБА_7, Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання незаконною реєстрації права власності та проживання ,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_9, який згодом уточнила , про витребування квартири АДРЕСА_1 із незаконного володіння шляхом покладення обов’язку на ОСОБА_9 і членів її сім’ї звільнити квартиру , усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом припинення незаконних дій відповідачки та членів її сім’ї по користуванню даним жилим приміщення , визнання незаконними реєстрацію права власності ОСОБА_9 на вказану квартиру та реєстрацію усіх осіб у даній квартирі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування , укладеному 21 жовтня 1998 року з рідним братом позивачки – ОСОБА_10 , однак у зв’язку з життєвими обставинами ОСОБА_5 не встигла зареєструвати своє право власності на спірну квартиру та виїхала за межі АР Крим , залишивши проживати в квартирі ОСОБА_10, який ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер.
Повернувшись весною 2009 року, позивачка дізналась про наявність довіреності, виданої 23 березня 2009 року ОСОБА_10 на ім’я ОСОБА_7 з приводу розпорядження вищевказаною квартирою, на підставі якої 28 березня 2009 року ОСОБА_7 від імені ОСОБА_10 продала спірну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_11, а той у свою чергу 04 квітня 2009 року реалізував її за договором купівлі - продажу ОСОБА_6, що, на думку ОСОБА_5 , суперечить діючому законодавству та порушує гарантовано законом право власності , оскільки позивачка є єдиним законним власником спірної квартири та має право вимагати судового захисту цього права праву шляхом витребування власного майна від добросовісного набувача ОСОБА_6
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 05 листопада 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Передано квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зобов’язано Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, внесений у Реєстр прав власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2009 року, реєстровий № 3064.
Зобов’язано Кримське республіканське підприємство (далі-КРП) «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 21 жовтня 1998 року, реєстровий № 2-3522 ( у Державному реєстрі правочинів номер правочину 3603480)
У задоволенні інших вимог – відмовлено.
Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Доводами апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначила , що суд не з’ясував у повному обсязі усіх фактичних обставин справи та не врахував , що позивачка за вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не набула майнових прав на спірну квартиру, а відтак ОСОБА_6 є добросовісним набувачем даного майна та законним його власником, однак місцевий суд позбавив її такого права .
Також, на думку відповідачки , суд залишив поза увагою відсутність підстав для застосування статті 388 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України до спірних правовідносин , а також не надав правової оцінки факту існування договорів купівлі - продажу спірної квартири , правомірність яких презюмирується відповідно до статті 204 ЦК України .
Крім того , ОСОБА_6 в апеляційній скарзі вказує, що суд припустився порушень процесуального закону , розглянувши справу у відсутності з поважних причин ОСОБА_6 , а відносно позовних вимог до КРП «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації » - за правилами цивільного судочинства .
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить її відхилити .
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_9 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржене рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_5 та наявності правових підстав для судового захисту порушеного права власності позивачки визначеним нею способом .
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, які суперечать вимогам закону та матеріалам справи .
За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов’язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.
Власник порушеного права не обмежений у виборі способу захисту порушеного права і може скористатися цілком конкретним способом захисту свого права , загальний перелік яких дається у статті 16 ЦК України.
При апеляційному перегляді справи встановлено , що позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані порушенням прав позивачки як власника нерухомого майна щодо реалізації своїх повноважень стосовно володіння та користування своїм майном унаслідок протиправних дій відповідача з використанням правового механізму захисту таких прав шляхом пред’явлення віндикаційного позову на підставі статей 330, 387 , 388 і 391 ЦК України.
Положеннями статті 321 ЦК України визначена непорушність права власності і заборона протиправного обмеження або позбавлення цього права .
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав встановленими законом способами .
За змістом статті 330 вказаного Кодексу , якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 цього Кодексу в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже у розумінні зазначених правових норм майно може бути витребувано за позовом власника на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази на підтвердження наявності обставин, зазначених цими статтями, які встановлюють спеціальні правила для захисту права власності .
Однак таких обставин судовою колегією не встановлено.
Згідно з вимогами частини 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Усупереч наведених норм закону позивачкою не наведено безперечних доказів набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку .
З матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 1998 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_5 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка належала продавцю ОСОБА_10 на підставі договору обміну від 05 жовтня 1998 року.
Дорученням від 23 березня 2009 року ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_7 на здійснення певних повноважень , зокрема, продаж вказаної квартири , на підставі якої 28 березня 2009 року спірна квартира була продана від імені ОСОБА_10 ОСОБА_11, а той у свою чергу 04 квітня 2009 року перепродав її ОСОБА_6 , яка на підставі державної реєстрації 04 квітня 2009 року набула право власності на це майно .
Матеріали справи також свідчать , що 25 березня 2009 року була проведена державна реєстрація прав власності ОСОБА_10 на спірну квартиру , а ІНФОРМАЦІЯ_3 року він помер ( а.с.10,17).
Відповідно до 128 Цивільного кодексу УРСР 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
За змістом статті 243 цього Кодексу за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність і він вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно до статей 227 і 244 даного Кодексу договір дарування нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин і підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.
Отже , за вимогами діючого на час укладення договору дарування спірної квартири законодавства набуття право власності обдарованим пов’язувалося з моментом передачі майна .
Однак на порушення зазначених вимог закону місцевий суд при вирішенні справи не встановив, чи було передано квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 та чи був фактично укладений договір дарування, а висновок суду щодо набуття позивачкою права власності на це майно не мотивований відповідно до положень статті 215 ЦПК України .
Між тим матеріали справи не містять переконливих доказів у підтвердження факту належності ОСОБА_5 вищевказаної квартири , а укладений позивачкою з покійним ОСОБА_10 договір дарування з урахуванням наведеного , на думку судової колегії , не має безумовного доказового значення для справи .
Проте з матеріалів справи вбачається і не заперечується ОСОБА_5, що вона у спірній квартирі постійно не проживала і за цією адресою не зареєстрована, реєстрація права власності на квартиру за позивачкою не проводилася, протягом грудня 2005 року – травня 2009 року ОСОБА_5 перебувала у місцях позбавлення волі , а за змістом вироку суду від 11 січня 2006 року вона мала інше місце проживання ( а.с. 18,85-87,110-111 ) .
Отже, ОСОБА_5 у встановленому законом порядку не доведено факту передачі їй квартири АДРЕСА_1 за договором дарування від 21 жовтня 1998 року , який у порушення вимог статей 227 і 244 Цивільного кодексу УРСР не був зареєстрований у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування.
За таких обставин , враховуючи положення частини 1 статті 3 ЦПК України, судова колегія дійшла висновку про відсутність у даному випадку спору і права вимоги у позивачки судового захисту права власності на спірне нерухоме майно .
З огляду на наведене ОСОБА_6 є добросовісним набувачем спірної квартири , оскільки набула на неї право власності у встановленому законом порядку і правових підстав для витребування цього майна від добросовісного набувача ОСОБА_6 за вимогами статті 388 ЦК України не встановлено.
Однак місцевий суд при вирішенні справи не звернув увагу на зазначені обставини , не перевірив належним чином доводів відповідачки та у порушення статей 212 - 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню , унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5
При цьому посилання суду на преюдиціальне значення рішення Апеляційного суду АР Крим від 12 жовтня 2010 року, яким за позивачкою визнано право власності на спірну квартиру, є помилковим , оскільки це рішення скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2011 року із залишенням в силі рішення Київського районного суду м.Сімферополя від 16 червня 2010 року про відмову у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с.197-198).
За таких обставин оскаржене рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу .
Враховуючи , що суд першої інстанції при вирішенні справи припустився порушень норм матеріального і процесуального права, відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення – про відмову у позові ОСОБА_5
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314 та статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити .
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 05 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання незаконною реєстрації права власності та проживання .
Рішення набирає законної сили у день його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Судді : Пономаренко А.В. Дралло І.Г. Павловська І.Г.