УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Адаменко О.Г.
Суддів: Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі: Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визначення порядку користування суміжними земельними ділянками, за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
22 вересня 2005 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визначення порядку користування суміжними земельними ділянками
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 1994 року, а відповідачі - співвласниками суміжного домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 лютого 1999 року. У договорі купівлі-продажу від 15 липня 1994 року зазначено, що площа її земельної ділянки складає 202 кв.м., але фактично вона користується земельною ділянкою меншої площі, оскільки відповідачі захватили частину її земельної ділянки, встановивши огорожу.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2006 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Виділено власнику домоволодіння АДРЕСА_1 – ОСОБА_5 земельну ділянку площею 202 кв.м. що відповідає правовстановлювальним документам, а власникам домоволодіння АДРЕСА_2 - земельну ділянку площею 272 кв. м., що також відповідає правовстановлювальним документам, у тому числі земельну ділянку площею 8 кв.м. перед жилим будинком з боку вул. Братської.
Суд зобов’язав ОСОБА_5 перенести огорожу, яка розділяє домоволодіння АДРЕСА_1 і домоволодіння АДРЕСА_2 згідно з розмірами, які вказані на схематичному плані додатку № 3 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 116э від 29 червня 2006 року, і зазначив, що суміжна межа між домоволодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 на схематичному плані позначена лінією червоного кольору зі всіма необхідними прив’язками.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2007 року апеляційна скарга ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 залишена без розгляду у зв’язку з пропущенням ними строку на апеляційне оскарження.
ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що вказаним рішенням суду порушено її право на користування земельною ділянкою, як співвласника домоволодіння АДРЕСА_2, частку якого вона успадкувала після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері - ОСОБА_10
Крім того, суд помилково застосував до спірних правовідносин ст. 106 Земельного кодексу України, оскільки належні сторонам домоволодіння є окремими один від одного.
Також вважає, що вирішення даного спору не відноситься до компетенції суду, оскільки спір йде про межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні кожної із сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і її представника, відповідачів ОСОБА_10, заявника ОСОБА_9 і її представника, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд керувався ст. 106 Земельного кодексу України і виходив з того, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок і межа між цими земельними ділянками не визначена, а запропонований експертом у додатку № 3 порядку користування суміжними земельними ділянками є зручним для обох сторін і відповідає вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів не може погодитися з таким рішенням суду, оскільки воно порушує права ОСОБА_9 і не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_6 (1/4 частка); ОСОБА_10 (1/4 частка); ОСОБА_8 (1/6 частка); ОСОБА_7 (1/3 частка).
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті із заявою про прийняття спадщини за заповітом до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_9.
Згідно з нотаріально посвідченим заповітом від 10 лютого 1998 року ОСОБА_10 заповіла належну їй частку домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_9.
Відповідно до частини 2 ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Таким чином на момент ухвалення судом рішення про визначення порядку користування земельною ділянкою право власності на частку домоволодіння АДРЕСА_2 належало також і ОСОБА_9
Проте ОСОБА_9 до участі у справі залучена не була і земельна ділянка домоволодіння АДРЕСА_2 площею 274 кв.м. була виділена у користування лише співвласників будинку ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, чим порушені права ОСОБА_9
З матеріалів справи вбачається, що за даними документів площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 має складати 202 кв.м., а площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 - 274 кв.м.
Проте, з висновку експертизи вбачається, що фактично у користуванні власника домоволодіння АДРЕСА_1 знаходиться земельна ділянка площею 188 кв.м., а у користуванні власників домоволодіння АДРЕСА_2 - земельна ділянка площею 288 кв.м.
Отже фактично спір між сторонами виник з приводу відновлення межі між земельними ділянками суміжних домоволодінь АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2.
Згідно з частинами 2, 3, 5 ст.158 Земельного Кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз’яснено,що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначається центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
На виконання зазначеної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010року за № 391/17686, затверджено інструкцію про встановлення меж земельних ділянко на місцевості, який здійснюють: виконавець – юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок не підвідомчий суду.
Пунктом 1 ст. 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Оскільки спір між сторонами виник з приводу відновлення меж земельних ділянок, він не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.
На зазначені обставини суд уваги не звернув і всупереч вимогам пункту 1 ст.205 ЦПК України ухвалив у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з порушенням вимог пункту 1 ст. 205 ЦПК України і порушує права ОСОБА_9, колегія суддів приходить до висновку, що воно відповідно до частини 1 ст. 310 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 310, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2006 року скасувати із закриттям провадження у справі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: