У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

       04 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у складі:

Головуючого, судді Кірюхіної М.А.,

суддів

при секретарі Адаменко О.Г.,

Руснак А.П.,

Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до  Управління Пенсійного  фонду України в м. Саки АР Крим про зобов’язання вчинення дій пов’язаних з виплатою підвищення пенсії за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Саки АР Крим на постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим  від 16 березня 2010 року,  

   ВСТАНОВИЛА:

 У лютому 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з адміністративним   позовом,  в  якому посилаючись на  те, що  відповідач  в порушення  вимог  ст.6  Закону України «Про  соціальний  захист   дітей  війни»  протягом  2007-2008 років не підвищував   пенсію  на 30%  мінімальної  пенсії  за віком, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 4226грн. 40грн., у зв’язку з чим  просить зобов’язати відповідача  провести нарахування  щомісячної  соціальної   допомоги   у  розмірі 30%  мінімальної   пенсії  за  віком  та забезпечити   її виплату у 2009 року  та поновити   пропущений   строк   звернення  до суду.

   Оскаржуваною  постановою Сакського міськрайонного суду АР Крим  від 16 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить  постанову суду  скасувати.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

У відповідності з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.                

Основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України  «Про соціальний захист дітей війни».  

Судом встановлено, що позивач є громадянином України і на нього поширюються дія Закону № 2195-ІУ.

Статтею 6 Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при зобов’язанні  перерахунку спірних сум за спірний період, то,  на думку колегії суддів, вони є  неспроможними.  

   Нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року чинній у 2009-2010 роках).  

     Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу у спірний період  повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійсно передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, однак вказаним Законом не  передбачена можливість ненадання  цих гарантій через відсутність коштів, у тому числі  для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії,  а  відсутність коштів  не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.  

Також колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Тому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст. 6 Закону України «Про  соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком.

    Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть  бути прийняті до уваги також і судом першої інстанції, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Відсутність у відповідача  бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат постановою суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні постанови у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Саки АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Сакського міськрайонного суду АР Крим  від 16 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.  

           Судді: