У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

       16 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у складі:

Головуючого, судді Кірюхіної М.А.,

суддів

при секретарі Адаменко О.Г.,

Руснак А.П.,

Бініашвілі Б.Ш.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом прокурора  Совєтського  району   в  інтересах  ОСОБА_5    до Управління Пенсійного  фонду  України  в Совєтському   районі  АР  Крим  про   зобов’язання  до вчинення певних дій за апеляційною скаргою Управління  Пенсійного  фонду  України в Совєтському  районі  АР  Крим   на   рішення  Совєтського  районного   суду   АР  Крим  від 08 вересня 2010 року,  

   ВСТАНОВИЛА:

 У серпні 2010 року прокурор  Совєтського  району   в  інтересах  ОСОБА_5    звернувся до  суду з позовом до Управління Пенсійного  фонду  України  в Совєтському   районі  АР  Крим  про   зобов’язання  до вчинення певних дій .    

 Позовні  вимоги  мотивовані  тим, що   позивач  є  дитиною  війни  у  розумінні Закону   України  «Про  соціальний  захист  дітей  війни»  і  має право  на  пільги, передбачені  цим Законом.Зокрема , посилаючись  на ст.6  Закону  України  «Про  соціальний захист  дітей війни», позивач  зазначив, що  має  право на  отримання  щомісячної  доплат до  пенсії  у розмір 30% мінімальної  пенсії за  віком.

            Оскаржуваним  рішенням Совєтського  районного   суду   АР  Крим  від 08 вересня 2010 року позов задоволено частково. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в  Совєтському районі    АР   Крим   виплатити  ОСОБА_5   як дитині війни, державну соціальну допомогу.

 В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить  рішення суду  скасувати.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України і на нього поширюються дія Закону № 2195-ІУ.

Статтею 6 Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при зобов’язанні  перерахунку спірних сум за спірний період, то,  на думку колегії суддів, вони є  неспроможними.  

 Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права позивача проведеною виплатою з 09.07.2007 року (часу ухвалення рішення Конституційного Суду України) щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності з діючою на той час редакцією статті 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни». До цього часу дії відповідача відповідали вимогам діючого на той час законодавства.        

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

 Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані  неконституційними.  

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування у належному розмірі грошової  допомоги  до  пенсії, та зобов'язання виплатити позивачу  підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.

 Нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року чинній у 2009-2010 роках).  

      Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу у спірний період  повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.    

При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що  виключно законами України   визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.

Відсутність у відповідача  бюджетних коштів для  виплати допомоги у встановленому ст. 6 Закону розмірі, не може  бути підставою для відмови у позові.

Задоволення позову не може вважатися порушенням вимог законодавства щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки джерела фінансування цих виплат рішенням суду не встановлені і мають визначатися відповідачем при виконанні рішення у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління  Пенсійного  фонду  України в Совєтському  районі  АР  Крим  залишити без задоволення.

Рішення Совєтського  районного   суду   АР  Крим  від 08 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.  

           Судді: