Справа № 2-А-638/2009/1231
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2009р. суддя Стахановського міського суду Луганської області Ромашка В.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними, покладення зобов’язання перерахування грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,
ВСТАНОВИВ:
Звертаючись до суду 11.03.09р, позивач зазначила, що 19.05.08р. вона народила дитину та отримує допомогу по догляду за нею до досягнення трирічного віку. Вважає, що допомога їй виплачується у розмірі, який не відповідає Закону України „Про держану допомогу сім’ям з дітьми", оскільки її розмір менше, ніж мінімальний прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років.
Відповідачем позов не визнано. Надано письмові заперечення, у яких зазначено, що позивачеві у справі дійсно було призначено допомогу по догляду за дитиною до 3 років, у розмірі, передбаченому Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Відшкодування витрат на виплату допомоги здійснюється за рахунок коштів Держбюджету. УПСЗН діє у межах кошторису витрат на відповідний рік і не має права використовувати кошти Держбюджету не за призначенням. Крім того позивач пропустила однорічний строк для звернення до суду за захистом.
Позивач у судове засідання не з’явилася, надавши заяву про розгляд справи за своєї відсутності.
Представник відповідача, що є суб’єктом владних повноважень, у судове засідання не з’явився.
На підставі досліджених доказів, суд вважає доведеними наступні обставини у справі:
Позивач у справі є громадянкою України, і має право на отримання державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, що підтверджується ксерокопією паспорта на ім’я позивача у справі (ар.с. 6), ксерокопією свідоцтва про народження дитини (ар. с. 5). Ксерокопією відповіді УПСЗН на звернення до нього позивача у справі підтверджено, що позивачеві у справі відповідачем у справі виплачується допомога по догляду за дитиною до досягнення трьох років у період та у розмірах, про які позивач зазначає за текстом позовної заяви (ар.с. 10). Розмір фактичних виплат та підстава для здійснених виплат не оспорюється і тому, на підставі ч.2 ст. 72 КАС України ці обставини судом вважаються такими, що не підлягають доказуванню.
Оцінюючи доводи позивача та відповідача з урахуванням доведених обставин у їх сукупності, суд виходить з того, що між сторонами у справі склалися правовідносини, які регулюються Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811-ХП, Законами України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107, «Про Державний бюджет України на 2009рік» від 26.12.08р. № 835-УІ.
Частиною першою статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», на який посилається позивач у справі, передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року № 107, який набрав чинності з 01.01.2008р., внесено зміни до частини 1 статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», відповідно до яких допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009рік» визначено, що допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про Держану допомогу сім’ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» призначаються і здійснюються у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Визнання неконституційними законів України є виключною компетенцією Конституційного Суду України, а внесені Законами України «Про Державний бюджет України на 2008рік», та «Про Державний бюджет України на 2009рік» зміни не розглядались Конституційним Судом щодо їх конституційності. Доводи позивача у цій частині є необгрунтованими. Суд також бере до уваги, що згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
За наведених обставин суд вважає, що доводи позивача, про те, що розмір виплаченої йому допомоги не відповідає тому, який мав би бути виплаченим відповідно до діючого законодавства, нене заслуговують на увагу. Відповідач у справі діяв на підставі закону, у спосіб, визначений законом та у межах своїх повноважень.
Оцінюючи доводи відповідача у тій частині, що позивачем пропущено строк давності для звернення за судовим захистом, суд приймає до уваги, що ч. 1 ст. 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України, або іншими законами, а ч.2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 1, 2 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України. Відповідач заперечував проти вимог з посиланням на пропущення строку на звернення до суду. Право вимоги за обставинами справи у позивача виникло лише після народження дитини: 19.05.08р., а ця дата знаходиться у межах однорічного строку для звернення до суду, тому обговорювати питання поновлення строку підстав немає.
Вимоги щодо зобов’язання покладення на відповідача у справі обов’язку призначити у подальшому виплати у розмірі відповідно до прожиткового мінімуму на дитину до 6 років не підлягають задоволенню, оскільки ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Таким чином, за відсутності спору, тобто реального, а не очікуваного, порушення прав особи, що звернулася з позовом, підстав для ухвалення судового рішення немає. Крім того, не можна вважати, що у майбутньому правовідносини між сторонами у справі на законодавчому рівні будуть врегульовані таким же чином.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд приймає до уваги, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у повному розмірі, рішення ухвалено проти неї.
Керуючись ст..4, 17, 70, 71, 72, 87, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 162, 163 КАС України, Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811-ХП, Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489, «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107, «Про Державний бюджет України на 2009рік» від 26.12.08р. № 835-УІ, Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. № 7-93 «Про Державне мито» суд
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у позові до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними, покладення зобов’язання перерахування грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги безпосередньо протягом двадцяти днів по тому.