РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Кузнєцової О.О.
суддів Берещанської І.І.
Новікова Р.В.
при секретарі Бугайовій В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Фонд майна АР Крим, Партенітська селищна рада м. Алушти АР Крим про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, зобов’язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ЗАТ "Санаторій Карасан" на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 31.08.2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
ЗАТ «Санаторій Карасан» звернулося до суду з позовом про зобов’язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняті належні ним земельні ділянки розмірами 25 м2, 10 м2, 12 м2 із приведенням їх у придатний для використання стан, шляхом зобов’язання відповідачів знести самочинно побудовані сараї розмірами 2,5 х 10 м, 4 х 2,5 м та 3 х 4 м.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 31.08.2010 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, ЗАТ «Санаторій Карасан» ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам у справі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентарної справи на домоволодіння № 10 по вул. Васильченко смт. Партеніт сан."Карасан" КРП "СМ БРТІ", колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню,
Справа № 22-ц/0190/1137/11 головуючий суддя суду першої інстанції Хотянова В.В.
суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кузнєцова О.О.
а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення по часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову ЗАТ "Санаторій Карасан" про зобов’язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 47 м2, зайняту ними під самовільно побудованими сараями, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості заявлених вимог.
Проте, з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може, оскільки до них суд дійшов в супереч матеріалів справи та норм матеріального і процесуального права.
Так, відповідно до ст. ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом.
Права власників земельних ділянок визначені статтею 90 ЗК України, частиною 2 якої встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує як громадянам так і юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на умовах договору найму проживають у квартирі за адресою. АДРЕСА_1 (а.с. 41).
Житловий будинок входить до цілісного майнового комплексу, який за свідоцтвом про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Партенітської селищної ради № 136 від 24.09.2002 року, зареєстрованого в БТІ 01.10.2002 року, є власністю ЗАТ "Санаторій Карасан" та розташований на належній за державним актом про право власності на земельну ділянку ЗАТ "Санаторій Карасан" земельній ділянці, цільове призначення якої є "для оздоровчого призначення" (а.с. 6).
В межах території санаторію "Карасан" розташований парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Караванський" площею 18 га, оголошений об’єктом природно-заповідного фонду України Постановою Держкомприроди УРСР від 30.08.1990 року № 18 "Про затвердження переліку державних парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва республіканського значення".
Відповідно до охоронного зобов’язання № ОПСП-007 від 17.05.2002 р. об’єкт переданий під охорону ЗАТ "Санаторій Карасан".
Рішенням 46-ї сесії 5 скликання Партенітської селищної ради № 46-5 від 10.04.2009 року надана згода на прийняття житлового фонду "Санаторію Карасан" у комунальну власність (а.с. 69), але на час вирішення справи даних про передачу житлового фонду у комунальну власність не має.
При перевірці дотримання природоохоронного законодавства встановлено, що на території парку-пам’ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, об’явленого об’єктом природно-заповідного фонду України Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.01.1960 року № 105 відповідачами ОСОБА_3 використовуються самовільно зайняті земельні ділянки під самовільно збудованими сараями: 1) площею 25 м2, що розташований на відстані 4,3 м від західного фасаду жилого будинку № 18; 2) 4 х 2,5 м = 10 м2 - лівий кут будівлі на відстані 0,5 м на північ від північно-східного фасаду прибудинкового сараю; 3) 3 х 4 м = 12 м2 – правий кут будівлі на відстані 1,3 м на південь південно-західного фасаду прибудинкового сараю (а.с. 12-16).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до майнового комплексу Санаторію одвічно входили житлові будинки із господарськими допоміжними спорудами, у тому числі, житловий будинок, в якому проживають ОСОБА_3, та спірні сараї, що перебувають у їх користуванні, які розташовані на прибудинковій території цього житлового будинку та є допоміжними приміщеннями житлового будинку.
Між тим, як вбачається з матеріалів інвентарної справи "Санаторія Карасан" на території Санаторію розташовані сараї площею 16,6 м2, 71,4 м2, 198,9 м2, 15,2 м2 та 81,4 м2, права на які зареєстровані у встановленому законом порядку, до числа яких спірні сараї не відносяться.
Стверджуючи, що спірні сараї розташовані на прибудинковій території житлового будинку № 18, є допоміжними приміщеннями цього житлового будинку, та перебувають в їх правомірному користуванні, відповідачі разом з тим, згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 УПК України, будь-яких доказів у підтвердження своїх доводів суду не надали та судом це не встановлено.
Тривалість перебування самочинно побудованих сараїв на території земельної ділянки Санаторію, тривалість користування цими сараями не створює для відповідачів будь-яких правових наслідків по набуттю будь-яких прав на них. Технічний паспорт міжрайонного виробничого управління газового господарства (а.с. 43) також не свідчить про правомірність користування спірними сараями.
Отже за таких обставин, з врахуванням об’єму прав власника земельної ділянки, відсутності у відповідачів будь-яких правовстановлюючих документів, як на спірні сараї, так і на земельну ділянку, на якій вони розташовані, обов’язку власника земельної ділянки дотримуватися вимог законодавства щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням висновки суду першої інстанції щодо безпідставності та недоведеності позову Санаторію є помилковими.
Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог санаторію про зобов’язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняті ними земельні ділянки.
Частиною 2 вказаної норми закону передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Між тим, як слідує з пояснень відповідачів, сараї побудовані до них та перебували в їх користуванні з усного дозволу адміністрації санаторію.
Будь-яких безумовних доказів того, що сараї самочинно побудовані саме ОСОБА_3 представниками позивача суду не надано, а тому, на думку колегії суддів, немає визначених законом підстав для зобов’язання ОСОБА_3 знести ці сараї.
Враховуючи положення ч. 4 ст. 319 ЦК України, об’єм обов’язків власника земельної ділянки щодо забезпечення використання земельних ділянок за її цільовим призначенням, додержання вимог законодавства про охорону довкілля (ст. 91 ЗК України), положення Глави 8 ЗК України, колегія суддів вважає, що обов’язок щодо приведення земельної ділянки, на якій розташовані самочинно побудовані сараї, лежить саме на власникові земельної ділянки.
Таким чином, оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені правильно, але неправильно застосовано матеріальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" задовольнити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 31.08.2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" задовольнити частково.
Зобов’язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом звільнення самочинно збудованих сараїв площею 25 м2, 10 м2, 12 м2, розташованих на території санаторія "Карасан" по АДРЕСА_2, протягом 2 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.