УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Кузнєцової О.О.
суддів Берещанська І.І.
Новікова Р.В.
при секретарі Бугайовій В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим, треті особи – орган опіки та піклування, прокуратура Київського району м. Сімферополя, КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселеня,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 27.10.2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що за свідоцтвом про право на спадщину за законом є власницею 7/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, що перебувала у користуванні спадкодавця ОСОБА_7 Між тим у квартирі проживає сім’я її брата – відповідачі по справі, з якими у неї склалися неприязні стосунки, та які відмовляються звільнити належні їй приміщення.
Вважаючи порушеними свої права, ОСОБА_2 просила усунути їй перешкоди у користуванні належної їй квартирою шляхом виселення відповідачів та зобов’язання їх повернути документи та ключі від квартири.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 27.10.2010 р. позов задоволено. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з квартири № 2 будинку по
Справа № 22ц/0190/573/11 головуючий суддя суду першої інстанції Кукта М.В.
суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Кузнєцова О.О.
АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам у справі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, переглядаючи законність та обґрунтованість судового рішення відповідно до ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, а рішення суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, як власник, має право на усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов’язання відповідачів звільнити належну їй квартиру.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власницею 7/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 5), та за фактично існуючим порядком між співвласниками житлового будинку у її користування перейшла квартира № 2, яка раніш перебувала у користуванні спадкодавця ОСОБА_7
За даними КРП "СМ БРТІ" право власності ОСОБА_2 є зареєстрованим (а.с. 28, 39-49).
За даними КРП "СМ БРТІ" вбачається, що внаслідок самовільного переобладнання квартира № 2 об’єднана шляхом знесення міжквартирної перегородки з квартирою № 3, яка належить Сімферопольській міській раді (а.с. 82-83).
Судом встановлено, що в квартирі разом зі спадкодавцем проживала сім’я її сина ОСОБА_3, які після смерті матері залишилися проживати в об’єднаній квартирі, до складу якої входить і спірна квартира № 2.
14.07.2008 року ОСОБА_2 направила на адресу відповідачів лист з вимогою звільнити належну їй квартиру (а.с. 4), але відповідачі квартиру не звільнили.
Між тим, відповідно до ст. ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України).
Об’єктом права власності особи може бути, зокрема, житло – житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім’ї, інших осіб та розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власності можливо лише з підстав, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартири), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права власності на це майно.
Отже, виникнення у членів сім’ї власника квартири права на користування нею та обсяг цих прав залежить від наявності у власника цього житла права власності на нього, а відтак – припинення права власності припиняє право членів його сім’ї на користування цією квартирою.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що після смерті матері її син ОСОБА_3 втратив право користування житлом, оскільки його право та права членів його сім’ї є похідними від прав власника.
Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником житла, за умови збереження права власності на це житло цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи те, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Судом встановлено, що право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не обмежено та зобов’язань щодо збереження права на проживання осіб, які раніш в ній проживали, не встановлено.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_2 про усунення їй перешкод у користуванні належною їй на праві власності квартирою шляхом виселення з неї відповідачів, оскільки їх права на користування цим житлом припинилися з припиненням прав власності попереднього власника.
Оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони зазначених висновків суду не спростовують, не впливають на їх правильність та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.
На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 27.10.2010 р.
залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.