Справа № 2а-2а/1570/1394/2011
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2011 року колегія Одеського окружного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бжассо Н.В.,
суддів: Катаєвої Е.В.
Стеценко О.О.
при секретарі: Марінгос І.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одеса адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції, Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення нечинним та забов’язання надати статус біженця в Україні
В С Т А Н О В И В:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції (далі Комітет) та Управлінню міграційної служби в Одеській області (далі Управління), за результатами якого позивач просить суд постановити рішення про визнання рішення Управління, яким йому було відмовлено у наданні статусу біженця в Україні - нечинним з моменту його прийняття та забов’язання відповідача надати йому статус біженця в Україні.
Як зазначив позивач, він є громадянином Афганістану, проживав та працював у місті Кабулі. В теперішній час позивач не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань по причині належності до певної соціальної групи.
Як зазначив позивач, на сьогодні ризик переслідувань осіб, які належать до певної соціальної групи з боку руху «Талібан», залишається дуже високим. У разі його повернення до Афганістану - життю та здоров’ю позивача буде загрожувати небезпека. При цьому позивач посилається на наступні обставини.
Таліби запропонували брату позивача співпрацювати з ними, але він відмовився від цього, внаслідок чого його викрали. Позивач був свідком цього викрадення, бачив людей, яке це скоїли. Згодом, знайшли тіло його брата, а поліція заарештувала осіб, підозрюваних у викрадені. Позивач упізнав цих людей. При цьому, йому почали погрожувати, вимагати, щоб він відмовився від своїх слів в поліції. ОСОБА_1 сам звернувся до поліції, але захисту йому не надали, тому він і поїхав до Кабулу. В Кабулі на нього двічі нападали. Перший раз, невідомі йому озброєні люди намагалися затягнути його до машини. В другий раз, невідомий чоловік стріляв в позивача. Оскільки він не міг отримати захисту від влади, а його життю загрожувала небезпека –він вимушений був тікати з країни походження.
Як зазначив позивач у позові, факти переслідувань представників окремих соціальних груп у Афганістані підтверджується висновками міжнародних організацій.
Опинившись на території України, ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця в Україні, але в наданні такого статусу йому було відмовлено.
Позивач вважає, що якщо Україна приєдналася до Конвенції ООН про статус біженців 1951 року, то процедура повинна бути проведена всебічно та з урахуванням висновків міжнародних організацій – та ніколи не повинна направлятися на скорочену процедуру. Однак в відмовному рішенні, відсутнє обґрунтування відмови та мотивів неврахування доказів наданих позивачем. Відсутнє врахування ситуації по країні походження. Таким чином, у Управління не було підстав вважати заяву позивача «очевидно необґрунтованою». Заяву потрібно було розглянути за повною процедурою, а саме провести співбесіду, звернутися з відповідними запитами. Оскільки процедура пройшла без з’ясування усіх обставин, позивач просить суд задовольнити його позов та надати йому статус біженця в Україні.
Позивач до суду не з’явився, надав суду письмову заяву з прохання розглянути справу за його відсутності.
Представники відповідачів до суду також не з’явилися, причини неявки суду не повідомили. Про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Згідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані до позову докази, особисту справу позивача, суд прийшов до висновку, що у позові має бути відмовлено з наступних підстав.
Як встановлено у судовому засіданні, 22 червня 2010 року громадянин Афганістану, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Управління з заявою про надання йому статусу біженця. 12.07.2010 року у зв’язку з тим, що у заяві викладені обставини, які не виключають можливість вважати обґрунтованими побоювання стати жертвою переслідування, Управлінням у відповідності до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про біженців»прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Афганістану, ОСОБА_1.
13.07.2010 року з ним проведено інтерв’ю та розпочато процедуру перевірки особи заявника.
За результатами розгляду особової справи, 06.11.2010 року, Управління міграційної служби в Одеській області відмовило позивачеві у наданні статусу біженця.
Суд погоджується з висновком Управління, так як вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України „Про біженців” відповідно до статті 1. Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Афганістану, ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення «біженця»у відповідності статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що до виїзду з країни заявника спонукало важке життя, відсутність роботи, смерть батьків та рідного брата, а також той факт, що через поганий політичний стан заявник міг потрапити на службу до талібів. Розповідь заявника підтверджується інформацією по країні походження. Але зробити висновок, що заявник є біженцем не можливо, оскільки він не підпадає під критерії ст.1 Закону України «Про біженців».
Крім того судом встановлено, що при анкетуванні заявника, в його заяві та інтерв’ю є розбіжності у викладенні фактів та обставин, які спонукали позивача покинути країну походження.
По-перше, в заяві про надання статусу біженця позивач повідомляє, що його брат підірвався на міні, в інтерв’ю –брата вбили ножем, у позові вказує, що брата забрали таліби, він бачив їх обличчя, а потім брата знайшли мертвим.
По-друге, позивач повідомляє у заяві, що він мав своє діло та працював на базарі у Кабулі, записував мелодії на мобільні телефони. Талібам не подобалося все нове, він їх побоювався і рідний дядько порадив йому їхати з країни. Однак на співбесіді він розповідає, що саме дядько хотів його продати талібам.
Судом також вбачається, що ОСОБА_1 виїхав з Афганітану та прибув до України нелегально. Іноземець не мав проблем з виїздом з країни свого громадянства, та мав візу до Росії. В Росії перебував 2 тижні, але з заявою про надання статусу біженця в Росії не звертався, хоча для нього це була перша небезпечна країна.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав ОСОБА_1 до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною виїзду позивача із країни походження є економічна міграція.
З урахуванням встановлених фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому Комітет та Управління діяли в межах Закону України "Про біженців", прийняли рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, ч.6 ст.128, 159-164 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції, Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця нечинним та зобов’язання надати статус біженця в Україні – відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлений 31 травня 2011 року.
Головуючий Н.В.Бжассо
Суддя Е.В.Катаєва
Суддя О.О.Стеценко
/