Справа № 22-ц-1470/2011 Головуючий у I інстанції –Скалозуб О.М.
Категорія –цивільна Доповідач - Шевченко В. М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШЕВЧЕНКА В.М.,
суддів:ЛАКІЗИ Г.П.,Скрипки А.А.
при секретарі:марченко о.о.,
за участю:ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ніжинського міьскрайонного суду від 07 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя,
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 07 квітня 2011 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на кузов автомобіля Opel Astra № НОМЕР_1, вартістю 10750 грн., свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4. Визнано за ОСОБА_5 право власності на автомобіль Mitsubishi Lanser, р.н. НОМЕР_2, автомобіль Opel Kaddet, р.н. НОМЕР_3, 2/25 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 104 грн. в рахунок повернення судового збору, 12 грн. за ІТЗ розгляду справи. Накладений арешт на автомобіль марки Mitsubishi Lanser, р.н. НОМЕР_2, 1/25 частку нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 знято.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом неповно з”ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт наполягає на стягненні з відповідачки 94000 грн. – частини її доходів від підприємницької діяльності. При цьому вимога щодо стягнення частки від доходів одержаних фізичною особою- підприємцем ОСОБА_5, за період з 1 січня 2008 року по 1 травня 2010 року беззаперечно підтверджується на суму 58620 грн., оскільки ця сума становить половину вартості 2\25 частини не житлового приміщення по АДРЕСА_1 придбаного подружжям за спільні кошти для здійснення підприємницької діяльності відповідачки, інша частина заявленої суми підтверджується поясненнями позивачки. Апелянт зазначає, що суд відступив від засад рівності часток при поділі майна подружжя (ст.70 СК України) та не встановив вартість автомобіля Mitsubishi Lanser який був придбаний за 125000 грн., а в його (позивача) власності залишено кузов автомобіля Opel Astra вартістю 10750 грн. Суд прийняв до уваги запропонований ним (позивачем) спосіб поділу спільного сумісного майна, не врахувавши, що частки майна подружжя є рівними. Хоча позивач свідомо запропонував визначений ним порядок поділу спільного майна за умови стягнення з ОСОБА_5 .94000 грн., доходів одержаних фізичною особою- підприємцем. Апелянт наполягає також на тому, що кошти на потреби сім”ї витрачались саме із сімейного бюджету.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
По справі встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 12 липня 2001 року шлюб між сторонами було розірвано, проте сторони до травня 2010 року продовжували проживати разом, однією сім”єю, мали нормальні сімейні відносини, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
Зазначена вище обставина, встановлена рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 01.11.2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про звільнення від сплати боргу по аліментах, позов задоволено повністю. Зокрема було встановлено, що незважаючи на розірвання шлюбу в 2001 році сторони жили разом до травня 2010 року, тобто проживали однією сім”єю, мали нормальні сімейні відносини, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
А тому, виходячи з положень ст. 61 ч.3 ЦПК України, дана обставина є преюдиційним фактом і не потребує доказування.
Згідно ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім”єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором маж ними. Таким чином зазначена стаття поширює на осіб, які не перебувають у шлюбі між собою але проживають однією сім”єю положення СК, пов”язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебуваютьу зареєстрованому шлюбі.
За час спільного проживання однією сім”єю сторонами було придбано спірне майно: автомобіль Opel Kaddet, р.н. НОМЕР_3, вартістю 17691 грн., автомобіль Mitsubishi Lanser, р.н. НОМЕР_2, кузов автомобіля Opel Astra № НОМЕР_1, вартістю 10750 грн., свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4(ас.14,20,109). Згідно договору купівлі- продажу частки не житлової будівлі від 10 лютого 2010 року, 2/25 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, площею 32,2 кв.м., вартістю 117240 грн. були придбані фізичною особою- підприємцем ОСОБА_5.(ас.16)
Дані факти підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи та не заперечуються сторонами.
Задовольняючи позовні вимоги частково, судом першої інстанції були враховані вищезазначені положення Сімейного кодексу України та позовні вимоги ОСОБА_4, відповідно до яких він просив здійснити поділ спільного сумісного майна, залишивши у власності відповідачки автомобіль Mitsubishi Lanser, р.н. НОМЕР_2, автомобіль Opel Kaddet, р.н. НОМЕР_3, 2/25 частки нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, а за ним визнати право власності на кузов автомобіля Opel Astra № НОМЕР_1, вартістю 10750 грн., свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4.
Сторони погодились на такий поділ майна і в цьому проявилось їх волевиявлення.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи позивача про те що судом першої інстанції порушені вимоги ст.70 СК тому що при поділі спільної сумісної власності подружжя суд відступив від рівності часток сторін, оскільки позивач у відповідності із правилами ст.11 ЦПК пред”явив позов, на власний розсуд визначив розмір часток кожної із сторін у їх спільному майні(ас.120), а суд не вправі виходити за межі вимог позивача.
Зазначений поділ майна визначений позивачем, був погоджений з відповідачкою, і суд на підставі встановлених фактів зробив правильний висновок про взаємовідносини сторін та прийняв рішення про поділ майна у відповідності із законом.
Також апеляційний суд погоджується із висновком суду в частині відмови позивачу в задоволенні його вимоги щодо стягнення з відповідачки 94000 грн. як частки від доходів, одержаних нею за період з 01.01.2008 року по 01.05.2010 року, оскільки така вимога не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, і була спростована наданими відповідачкою доказами.
Судом достовірно було встановлено, і цього не спростовано позивачем, що отримані від підприємницької діяльності доходи ОСОБА_5 витрачались спільно з позивачем на потреби сім”ї, зокрема придбання продуктів харчування, утримання сина, ремонт нежитлового приміщення, придбання одяг та інші спільні сімейні цілі, а також для оплати заробітної плати відповідачці як лікарю стоматологічного кабінету, і такі доходи не вносилися на особовий рахунок відповідачки у банківську(кредитну) установу.
Крім того, апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи ОСОБА_4, щодо необхідності врахувати в зазначеній частці доходів одержаних ОСОБА_5, суму що становить половину вартості 2\25частини не житлового приміщення по АДРЕСА_1, який придбаний відповідачкою і використовується нею як фізичною особою –підприємцем для надання стоматологічних послуг. Оскільки відповідно до положень статей 57,61 СК, ст.52 ЦК майно фізичної особи – підприємця не є об”єктом спільної сумісної власності подружжя, і тому позивач не має права на його поділ.
Сукупність досліджених матеріалів справи та наявні в ній докази приводять апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм дана вірна юридична оцінка на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими не дають підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду від 07 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: