Справа № 2а-9473/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2011 року.
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
судді - Іванова Е.А.
судді - Соколенко О.М.
при секретарі судового засідання - Бобровській О.Ю.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення нечинним та зобов’язання надати статус біженця, -
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №325-10 від 30.08.2010 року про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу біженця нечинним з моменту його прийняття, зобов’язання надати статус біженця.
Позивач адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він, проживаючи в м. Конакрі, був представником політичної організації U.F.R. (Union des Forces Republicanes), де він займав посаду головного секретаря одного з маленьких філіалів. 28.09.2009 року в Конакрі проходили мітинги, направлені проти кандидатури діючого президента. Але президент направив військових, які розігнали мітинг та позивачу вдалося втекти. Представники родини в телефонному режимі повідомили позивачу, що його розшукують та до його будинку приходили військові. Злякавшись за своє життя він вирішив залишити країну.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, а також обставини якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців»є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 є громадянином Гвінеї Конакрі. 03.11.2009 року позивач офіційно вилетів з м. Конакрі рейсом літаку Конакрі-Касабланка (Марокко)-Стамбул (Туреччина)-Бориспіль (Україна). До України (м. Киів) позивач прибув 04.11.2009 року. 29.11.2009 року автобусним рейсом прибув до м. Одеси. 10.12.2009 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 30.08.2010 року №325-10 (аркуш справи 37) позивачу відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної або етнічної групи.
Суд погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця від 30.08.2010 року №325-10 з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 1, 25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст. 26 Конституції України, ст. ст. 2, 3 Закону України «Про біженців»біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.
Відповідно до положень ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців»під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка бажає отримати статус біженця, повинна довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Приймаючи оскаржене рішення від 30.08.2010 року №325-10 (аркуш справи 37) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз. 2 ст.1 Закону України «Про біженців». Цей висновок відповідача підтверджений матеріалами особової справи ОСОБА_1.
У відповідності до заяви позивача від 10.12.2009 року №302 (аркуш справи 39) під час мітингу, на якому виступали проти влади 22.01.2007 року позивача заарештували та на протязі 2 місяців тримали в поліцейській дільниці. В 2008 році в країні змінилася влада. Позивач був представником політичної організації U.F.R. (Union des Forces Republicanes), де він займав посаду головного секретаря одного з маленьких філіалів. 28.09.2009 року в Конакрі проходили мітинги, направлені проти кандидатури діючого президента. Але президент направив військових, які розігнали мітинг та позивачу вдалося втекти. Представники родини в телефонному режимі повідомили позивачу, що його розшукують та до його будинку приходили військові. Злякавшись за своє життя він вирішив залишити країну. 03.11.2009 року позивач офіційно (на підставі одноразової студентської візи) вилетів з м. Конакрі рейсом літаку Конакрі-Касабланка (Марокко)-Стамбул (Туреччина)-Бориспіль (Україна). До України (м. Киів) позивач прибув 04.11.2009 року. 29.11.2009 року автобусним рейсом прибув до м. Одеси. Фактів його переслідування в країні походження позивач не наводить.
Вказані обставини підтверджені позивачем у реєстраційному листку та власній анкеті (аркуші справи 43-48).
Суд вважає, що позивач не підпадає під ознаки біженця, передбачені ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», оскільки він не надав жодного доказу та не довів суду, що за період з 2007 року по 28.09.2009 року зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношенням до певної соціальної, релігійної чи етнічної групи, також позивач не надав суду жодних документів, які б підтверджували його членство у політичній партії. Крім того, з матеріалів справи не вбачається що ОСОБА_1 був жертвою переслідувань в країні походження, оскільки до України він прибув офіційно –на підставі студентської візи.
Виходячи з вищезазначеного суд погоджується із висновком посадової особи відповідача від 26.07.2010 року (аркуші справи 78-80) про необхідність відмови позивачу у наданні статусу біженця за мотиву відсутності доказів його переслідування в країні походження за ознаками віднесення до певної соціальної, релігійної чи етнічної групи.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що позивач не довів суду обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №325-10 від 30.08.2010 року про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу біженця нечинним з моменту його прийняття, зобов’язання надати статус біженця–відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у порядку ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 23.05.2011 року
Головуючий суддя - Л.І. Свида
Судді - Е.А. Іванов
- О.М. Соколенко
23 травня 2011 року .
/