ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2011 р. Справа № 63556/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Пліша М.А.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області на постанову Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20.07.2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Сокирянська районна державна адміністрація Чернівецької області, про стягнення недоотриманих сум соціальної допомоги,-
В С Т А Н О В И Л А :
27 травня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Сокирянського районного суду із позовом до управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області (далі – УПСЗН Сокирянської РДА) про стягнення недоотриманих сум щорічної грошової допомоги на оздоровлення, в якому просить визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача по виплаті йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 – 2008 роки в неповному розмірі та стягнути з відповідача недоплачені йому суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення в сумі 7190 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС у 1987 році (категорія 2) і має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28 лютого 1991 року (далі – Закон № 796-ХІІ).
У відповідності до абзацу 4 ч. 4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, повинна виплачуватися щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Однак всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ такі виплати відповідачем проводилися в занижених розмірах, а саме: в 2005 р. – 100 грн.; в 2006 р. – 100 грн.; в 2007р. – 100 грн., в 2008 р. – 100 грн. Всього за період з 2003 по 2008 р. відповідачем йому було недоплачено 7910 грн. Добровільно провести перерахунок виплати такої допомоги відповідач відмовляється.
Постановою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач УПСЗН Сокирянської РДА оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким позивачу в задоволенні позову відмовити.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначає, що нарахування та виплата щорічної допомоги на оздоровлення позивачу проводилася відповідно до положень ст. 48 Закону № 796-XII, постанов Кабінету Мініст-рів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, як постра-ждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова КМУ від 26 липня 1996 року № 836), від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова КМУ від 12 липня 2005 року № 562), п. 1 ст. 21 та п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України. Також вказує, що виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції України) та щорічно затверджуються асигнування для головних розпорядників коштів. Крім того, суд безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду, оскільки щорічна допомога за 2005 – 2007 роки позивачу була виплачена в 2005 – 2007 роках, тоді ж позивач дізнався про порушення свого права; поважні причини для поновлення цього строку відсутні, а відповідач наполягав на застосуванні судом при вирішенні спору наслідків пропущення строку звернення до суду, передбачених ст. 100 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце, зокрема, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Як слідує із матеріалів справи та не оспорюється сторонами, позивач, який проживає в с.Вітрянка Сокирянського району Чернівецької області, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та відноситься до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 14 квітня 1993 року Чернівецькою обласною державною адміністрацією.
З урахуванням наведеного, на протязі 2005 – 2008 років відповідач виплачував позивачу грошову щорічну допомогу, передбачену абзацом 4 ч.4 ст. 48 Закону № 796-XII, у розмірах, визначених Постановами КМУ від 26 липня 1996 року № 836, від 12 липня 2005 року № 562 та з урахуванням положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що такі дії відповідача є неправомірними, оскільки суперечать вимогам законодавства. При нарахуванні та виплаті позивачу допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися вимогами Закону № 796-ХІІ, яким передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, які встановлені законами України про Державний бюджет на відповідний рік на момент виплати.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.
Відповідно до абзацу 4 ч. 4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзакон-ними актами, при визначенні розміру виплати одноразової компенсації позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Крім того, закріплення у статті 48 Закону № 796-ХІІ відповідного положення, яким передбачено, що порядок обчислення щорічної грошової допомоги особам, які постраждали внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо виз-нання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачу виплат щомісячної допомоги на оздоровлення у розмірах, визначених Постановами КМУ від 26 липня 1996 року № 836 та від 12 липня 2005 року № 562 є обґрунтованим.
Дію абзацу другого ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ було зупинено на 2007 та 2008 роки в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Зако-ном України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» і встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зупинення дії абзацу другого ч.4 ст.48 Закону № 796-ХІІ, які передбачені п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.28 ст.85 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно п.п. 5, 6 резолютивної частини вищенаведених рішень, вони мають преюди-ціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Також відповідно до ст.71 Закону № 796-ХІІ дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Розмір мінімальної заробітної плати, визначається на момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення згідно із законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.
Так, за період з 2005 року по 2008 рік законодавством були встановлені слідуючі розміри мінімальної заробітної плати: з 01.01.2005 р. – 262 грн., з 01.04.2005 р. – 290 грн., з 01.07.2005 р. – 310 грн., з 01.09.2005 р. – 332 грн. (ст. 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»), з 01.01.2006 р. – 350 грн., з 01.06.2006 р. – 375 грн., з 01.12.2006 р. – 400 грн. (ст. 82 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»), з 01.01.2007 р. – 375 грн., з 01.04.2007 р. – 420 грн., з 01.07.2007 р. – 440 грн., з 01.10.2007 р. – 460 грн. (ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»), з 01.01.2008 р. – 515 грн., з 01.04. 2008 р. – 525 грн., з 01.10.2008 р. – 545 грн., з 01.12.2008 р. – 605 грн. (ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»).
Постановою КМ України від 26.07.1996 р. № 836, якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлені конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону № 796-ХІІ, яким встановлено розмір таких виплат як кратну величину стосовно розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.
З моменту прийняття вказаної постанови Кабінетом Міністрів України встановлені нею розміри виплат залишились незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Законом № 796-ХІІ визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (ст.ст.62 та 67) Кабінету Міністрів України надано право проводити лише роз’яснення порядку застосування цього Закону, стосовно чого Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 987 від 20.06.2000р. «Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення», та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, що не відповідає Закону.
Іншими законами в період до 2009 р. Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заро-бітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини державного бюджету.
Дані виплати здійснюються органами соціального захисту населення за місцем проживання осіб зазначеної категорії. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч.ч. 5, 7 ст.48 наведеного вище Закону).
Правильно встановивши наявність у позивача права на позов у матеріальному сенсі (обґрунтованість позовних вимог), суд першої інстанції при цьому неправильно застосу-вав норми процесуального права, зазначивши, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про неправомірність дій відповідача дізнався із судових рішень.
Частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції) визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Будь-яких виключень із цього правила КАС України не містить.
Колегія вважає, що правова необізнаність позивача не може бути визнана як поважна причина пропуску позивачем строків звернення до суду, оскільки вищевказані нормативні акти були опубліковані в офіційних виданнях та інших засобах масової інформації, тому позивач міг з моменту їх публікації дізнатися про порушення свого права. Інших поважних причин його пропуску під час розгляду справи позивачем не наведено, а судом такі не встановлені.
Згідно з частиною 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Спірні виплати є одноразовими, виплачуються щорічно, і правовідносини закінчуються на день проведення таких виплат, тобто про своє порушене право позивач дізнався після отримання неповних сум виплат.
За таких обставин, коли відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності, підстав для задоволення позову в цій частині не було.
Враховуючи викладене, в частині позову з виплати допомоги на оздоровлення за 2005 – 2007 роки слід відмовити за пропуском строку звернення до суду, а є підставними і підлягають задоволенню заявлені вимоги в частині нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону № 796-ХІІ, за 2008 рік.
Крім того, на думку колегії суддів, не можуть бути задоволенні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача конкретних сум, оскільки саме відповідач УПСЗН Сокирянської РДА зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення, вказані дії до компетенції адміністративного суду не належать, тому необхідно зобов’язати відповідача провести розрахунки, нарахування та виплату вказаних коштів, виходячи з вимог ст. 48 Закону № 796-XII.
Колегія суддів також вважає за потрібне наголосити, що покликання відповідача на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом № 796-XII, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому виплата щорічної допомоги на оздоровлення у збільшених розмірах буде можливою тільки після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України є безпідставним.
Відсутність бюджетних асигнувань для задоволення вимог позивача до уваги взяти не можна, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону № 796-XII.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області задовольнити частково.
Постанову Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20.07.2009 року у справі № 2-а-1702/09 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області щодо невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2008 рік, яка передбачена ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», протиправними.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації Чернівецької області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 як учаснику ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат за 2008 рік, яка передбачена ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із врахуванням коштів, виплачених за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Р.Й.Коваль
Судді М.А.Пліш
Н.М.Судова-Хомюк