Справа № 2-3480/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

26 травня 2011 року                                                   Солом’янський  районний суд м. Києва

в складі: головуючий суддя                    -  Букіної О.М.

при секретарі                                     -  Возному М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 04.04.2011 року звернулась до суду з позовом в якому просила суд висилити відповідачку ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни квартири від 05.09.2011 року, посвідченого ПНКМНО ОСОБА_3 Дана квартира складається з трьох кімнат житловою площею 32.80 кв.м. та загальною площею 49,20 кв.м.

Після набуття права власності на квартиру позивачка вселила в неї свою сестру відповідачку ОСОБА_2, яка була в ній зареєстрована 13.09.2001 року.

З початку 2006 року відносини між сторонами погіршилися в зв’язку з відмовою позивачки надати дозвіл прописати до квартири колишнього чоловіка відповідачки.

З того часу відповідачка постійно конфліктує з позивачкою, принижує її людську гідність та своїми вчинками намагається вижити позивачку з належної їй квартири. Позивачка зазначає, що відповідачка погрожує її отруїти, щоб особисто набути право власності на квартиру,  в зв’язку з чим остання була змушена звертатись до суду за захистом своїх прав.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідка та дослідивши матеріали справи, вважає,  що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ст.116 Житлового кодексу Української РСР, якщо наймач,  члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним,  систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують  його  не  за   призначенням,   або   систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному  будинку,  а заходи    запобігання   і    громадського    впливу    виявились безрезультатними,  виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих   осіб  провадиться  без  надання  іншого   жилого приміщення. Осіб,які підлягають  виселенню  без  надання іншого жилого приміщення  за  неможливістю  спільного  проживання,   може бути зобов'язано  судом  замість  виселення  провести  обмін  займаного приміщення на інше  жиле   приміщення,  вказане  заінтересованою  в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення,  виселяють  без надання їм іншого жилого приміщення.

Судом встановлено, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни квартири від 05.09.2011 року, посвідченого ПНКМНО ОСОБА_3 ( а.с.6)

Дана квартира складається з трьох кімнат житловою площею 32.80 кв.м. та загальною площею 49,20 кв.м. Згідно довідки форми № 3 виданої ВСП «Грушківський»№ 3180 в даній квартирі з 13.09.2001 року зареєстровані позивачка та відповідачка ( а.с. 7). Встановлено, що відповідачка була зареєстрована за спірною адресою за згодою позивачки, що не заперечувалося сторонами у суді.

З пояснень сторін вбачається, що між сторонами виникла конфліктна ситуація з приводу користування спірною квартирою.

Згідно постанови Солом’янського РУ ГУМВС України в м. Києві вбачається, що 06.02.2011 року позивачка зверталась з заявою проте, що її сестра не хоче виписуватися з належної їй на праві власності квартири та вчиняє відносної неї протиправні дії. За наслідками розгляду даної заяви 22.02.2011 року було винесено постанову про відмову в порушення кримінальної справи( а.с.8-9).

З постанови вбачається, що між сторонами виникли неприязні відносини на ґрунті розподілу житлової площі, проте в ході проведеної перевірки грубого порушення громадського порядку не було встановлено, а в даній події відсутні ознаки злочину передбаченого ч.1 ст. 296 КК України.

В судовому засідання позивачкою не заперечувався той факт, що відповідачка була прописана у належну їй квартиру за її згодою та проживає разом з нею. Пояснила, що реєстрації відповідача за спірною адресою перешкоджає останній на реалізацію її права на відчуження спірної квартири, т.я. відповідачка добровільно відмовляється  знятися з реєстраційного обліку,а тому позивачка вимушена звернутися до суду про її виселення зі спірної квартири.

            З наданих пояснень сторін у справі вбачається, що між ними дійсно виникають конфліктні ситуації з приводу нерухомого майна, проте з аналізу чинного законодавства вбачається, що виселення згідно ст.116 Житлового кодексу Української РСР є санкцією за скоєння особами зазначеними в даній статті правопорушень.

             Позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що відповідачка систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує  його  не  за   призначенням,   або   систематично порушує правила співжиття роблячи неможливим для інших проживання з нею в одній квартирі,  а заходи    запобігання   і   громадського    впливу    виявились безрезультатними.

              Звернення позивачки 16.02.2011 року з заявою до Солом’янського РУ ГУМВС України в м. Києві про те, що її сестра не хоче виписуватися з належної їй на праві власності квартири та вчиняє відносної неї протиправні дії не є доказом вчинення відповідачкою систематичних порушень співжиття.

          Під систематичним порушенням правил співжиття є не лише створення будь-яких незручностей для оточуючих, а скоєння навмисних дій, пов’язаних з зневагою суспільними нормами співжиття людей у квартирі чи будинку. Це здійснення різного роду скандалів, дебошів, нанесення образ, навмисне створення перепон у користуванні підсобними приміщеннями, явне ігнорування вимог про дотримання тиші у встановлений час і т.д.

Допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_4 пояснив до 11.08.2009 року проживав в одному будинку з позивачкою, проте останні 1,5 роки там не проживає. На час його проживання по АДРЕСА_1 позивачка починаючи з 2008 року постійно скаржилась, що відповідачка її ображає та хоче її отруїти. Проте дані обставини йому відомі лише зі слів самої позивачки, він особисто чув лише, як вони розмовляли на підвищених тонах. Позивачка при кожній зустрічі постійно скаржилась на дії відповідачки. Коли він особисто допомагав позивачці у її квартирі, відповідачка була відсутня.

          Оцінюючи покази свідка, суд вважає, що вони не підтверджують факт систематичного порушення  правил співжиття відповідачем по справі, а лише підтверджують наявність конфліктних стосунків між сторонами по справі.

З огляду на викладене суд не знаходить підстав для виселення відповідачки з підстав передбачених ст..116 ЖК України.

Також суд вважає, що посилання позивачки на ч.1 ст.391 ЦК України, як на підставу задоволення позовних вимог та усунення відповідних перешкод шляхом виселення відповідача є необґрунтоване.

          Щодо посилань позивачки на наявність підстав для припинення  сервітуту є необґрунтованим за відсутність останнього.

          Враховуючи наведене вище,  суд не знаходить  підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 191, 406 ЦК України,  ст.ст.116,157 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: