ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2011 р. Справа № 62273/09

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                                       Багрія В.М.,  

суддів                                                            Богаченка С.І., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії,

                                                     В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії.

Позивачка посилалась на те, що у зв’язку з визнанням Конституційним судом України такими, що не відповідають Конституції України відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень чинного законодавства України, на підставі якого їй було нараховано пенсію, в 2006-2009 роках відповідач зобов’язаний був здійснити перерахування пенсії, тобто привести у відповідність з ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та рішеннями Конституційного суду України розмір виплати її пенсії з врахуванням права на надбавку як дитині війни.

Позивачка просила стягнути з відповідача на її користь недоплачену як дитині війни доплату до пенсії з 01.01.2006 року по 31.01.2009 року та надалі здійснювати таку виплату.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2009 року позов задоволено частково.

Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.01.2009 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржило управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального права.

Апелянт звертає увагу на те, що законодавством України не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” про підвищення розміру пенсій дітей війни, не визначено, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення такого підвищення та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій.

Апелянт просить скасувати постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачці у повному обсязі заявлених позовних вимог.

Оскільки,  клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, тому, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дитини війни, а тому вона має право на встановлене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнав неконституційними окремі положення Законів України Про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, відмова управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі у проведенні перерахунку пенсії позивачки з врахуванням вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є неправомірною.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної їй управлінням Пенсійного фонду України в Ковельському районі пенсій за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, якими було зупинено на 2007 рік дію вищевказаної ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, тому вимоги позивачки в частині соціальних виплат з 09.07.2007р. є обгрунтованими.

          Ч.2 ст. 99 КАС України, в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

          Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що позивачка пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулась з позовом в січні 2009 року, а на застосуванні наслідків пропуску річного строку звернення до суду наполягав відповідач у своєму запереченні на позовну заяву.

Посилання суду на застосування до спірних правовідносин ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є необґрунтованим, оскільки вказана стаття регламентує строки звернення до суду щодо нарахованих та невиплачених пенсій. Підвищення до пенсії в розмірі 30% не було нараховано позивачці, а тому строк звернення до суду з таким позовом визначено ст. 99 КАС України.

Колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України та відмову в задоволенні позовних вимог позивачки за 2007 рік.

Рішенням Конституційного суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 року нова редакція ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнана неконституційною та втратила чинність з дня ухвалення, тобто була відновлена з 22.05.2008 року колишня редакція статті 6 Законі та надалі не зупинялась, тому вимоги позивачки щодо виплати підвищення до пенсії підлягають до задоволення з 22.05.2008 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни з 22.05.2008 року по 31.01.2009 року.

Щодо позовної вимоги про проведення в подальшому нарахування та виплати підвищення до пенсії, то така позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки, визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. Неможливо зобов’язати орган пенсійного фонду на майбутнє вчиняти будь-які дії, так як відсутніми є факти порушення пенсійним органом прав позивачки в майбутньому.

Колегія суддів приходить до висновку щодо відмови у підвищенні пенсії за 2006 рік, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІV дію цієї статті було відновлено, але установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Отже, ці підвищення повинні бути здійснені у випадку вищезазначених умов, оскільки такі умови не настали, то в задоволенні позовних вимог в частині виплати позивачці підвищення до пенсії за 2006 рік слід відмовити.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розмірі колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта в тій частині, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не заслуговують на увагу, оскільки за чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.

З огляду на наведене, колегія судів приходить до висновку про неправомірність постанови суду першої інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин наслідків  пропуску строку звернення до суду, тому оскаржувана постанова підлягає до скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись  ст. 195, ст.197 ч.1, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,  

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області задоволити частково.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10.04.2009 року по справі №2а-420/09 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити частково.

Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області в частині відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ковельському районі Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 22.05.2008 року по 31.01.2009 року, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

          Головуючий:                                                                         В.М. Багрій

           Судді :                                                                                  С.І. Богаченко

                                                                                                         Д.М. Старунський